Україна в міжнародних відносинах/3/Львівський національний університет ім. Івана Франка

◀ Львів

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Львівський національний університет ім. Івана Франка

Люблінська унія 1569 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ІВАНА ФРАНКА — один з найстаріших вищих навчальних закладів Європи.

Є спадкоємцем Львівської єзуїтської колегії (1608–1661), Львівської єзуїтської академії (1661–1773), Йосифинського університету (1784–1805), Львівського ліцею (1805–17), Францового університету (1817–1918), Львівського університету Яна-Казимира (1919–39), Львівського державного університету ім. І. Франка (1939–1999).

Львівська єзуїтська академія була заснована 20 січня 1661 привілеєм польського короля Яна II Казимира Ваза на базі єзуїтської колегії. Привілей надавав їй «гідність академії і титул університету» з правом викладання в ньому всіх тогочасних університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Обсяг і рівень викладання в ній були поставлені на такий же рівень, як і в інших університетах центрально-східної Європи. В академії працювало від 15–17 (поч. 17 ст.) до 50 (кінець 17 ст.) професорів та магістрів. 1676 навчалося 500 студентів, а в перші роки 18 ст. — 700. У складі академії були 2 факультети — філософський і богословський. Від 1688 існувала кафедра анатомії і фізики.

В академії викладали філософію, логіку, риторику, математику, астрономію, архітектуру та інші дисципліни. Професорами працювали К. Нєсєцький, Ф. Гродзіцький, І. Красіцький, Г. Пірамович, Т. Сєкєжинський та ін. Навчання велося латинською мовою. Від 1749 при академії діяв Шляхетський колегіум. Академія підтримувала зв'язки з іншими тогочасними університетами й академіями (це засвідчують, зокрема, виявлені у рукописному фонді Києво-Могилянської академії тексти лекцій з філософії, що читали у Львівської єзуїтській академії). 1773 академію було закрито у зв'язку зі скасуванням ордену єзуїтів 21 жовтня 1784 австрійський імператор Йосиф II у рамках здійснюваної ним реформи освіти видав диплом про заснування у Львові університету.

У дипломі зазначалося, що «у Львові як столиці Галичини вже існуючі і ті, що будуть відкриті в майбутньому, наукові інститути творитимуть разом університет з такими факультетами: богословським, правничим, філософським і медицини». Університету передали будівлі колишнього монастиря й костьолу чину св. Трійці. 16 листопада 1784 відбулася церемонія з нагоди його заснування, святкову промову виголосив губернатор Галичини граф Й.Бригідо. Увечері було влаштовано ілюмінацію міста, а в театрі поставлено виставу «Двоє друзів» (її написав з нагоди початку навчального року професор загальної історії Л.-Е. Ценмарк). Першим ректором було призначено чеха за походженням, єпископа Перемишльського Антонія-Вацлава Бетанського. Від 1784 і до 1848 ректорську посаду по черзі займали 58 осіб; більшість із них були німецького походження, 9 — з поляків, 8 — з українців.

До університету зараховували осіб, яким виповнилося 17 років і які закінчили т. зв. нормальні школи. Мовою навчання була латинська. Від 1784 при університеті діяла гімназія, яка готувала бажаючих вступити до університету; навчання тривало 5 років, предмети читалися латинською і німецькою мовами.

1787 у складі університету було засновано провізоричний (тимчасовий) «Studium Ruthenum» (більше відомий як «Руський інститут»). У декреті Надвірної канцелярії від 9 березня 1787 про його створення зазначалося: «беручи до уваги пропозиції як запобігти нестачі священиків грекокатолицького обряду, їх Імператорська Величність зволили постановити, що необхідно, поки не буде достатньої кількості українських кандидатів для духовного звання, які б знали латинську мову, організувати для них провізоричний науковий інститут з викладовою руською мовою». «Studium Ruthenum» мав 2 відділи — філософський та богословський. За весь час існування цього інституту освіту в ньому здобули 470 українців, поміж ними — І. Могильницький (згодом він уклав першу в Галичині граматику української мови). У перший рік діяльності Йосифинського університету студентський контингент становив 285 осіб, у 1790 — 690, у 1817 — 869.

Через погіршення економічного стану в Австрійській імперії приміщення Львівського університету не ремонтувалися і стали малопридатними для навчання: 1805 його перевели до Кракова і об'єднали з Головною коронною школою. 1809 «Studium Ruthenum» (уже в складі краківської школи) закрили.

Університет у Львові було відновлено 1817. Акт про відновлення імператор Франц І Габсбург підписав 7 серпня 1817. Викладання велося, як і в інших навчальних закладах імперії, латинською мовою; з 1848, однак, лекції переважно читали німецькою, з 1879 — польською мовою. Відновлений університет у складі філософською, правничого і богословського факультетів отримав назву Universitas Franciscea (Францовий університет). Його урочисте відкриття відбулося 4 жовтня 1817. Педагогічний персонал складався з професорів, доцентів, викладачів і асистентів. Склад студентства щороку змінювався кількісно і за національними пропорціями. 1822 було 1304 студенти. 1833 навчалися понад 300 українців, вони студіювали на філософському та богословському факультетах. 1842 на богословському було 295 студентів, з них 237 — українців.

Революції 1848–1849 в Європі започаткували добу змагань українців та поляків за свої національні права. Навесні 1848 за прикладом студентів Відня студенти Францового університету організували студентський легіон кількістю до 1200 осіб на чолі з проф. Ф. Стронським. Легіон узяв участь у Львівському повстанні 1848.

Наприкінці 1848 в університеті було створено першу українську кафедру — руської словесності, її очолив Я. Головацький. Тоді ж на богословському факультеті окремі предмети почали викладати українською, а на поч.

1860-х рр. відкрили ще 2 українські кафедри — на факультеті права.

27 квітня 1869 імп. Франц-Йосиф І видав розпорядження про визнання польської мови офіційною в Галичині. Це призвело до поступової полонізації університету. 1870 польською мовою читали 13 предметів, німецькою — 46, латинською — 13, українською — 7; 1906 польською мовою викладали 185 предметів, німецькою — 5, латиною — 14, українською — 19. Звичайні (ординарні) студенти складали основну масу студентів — у 1870/71 навчальному році — 935 із 1082. Від 1875 тут навчався Іван Франко, який студіював класичну філософію.

У 18–19 ст. у викладах брали участь: М. Нападієвич, українець, родом із Тернопільщини, професор філософії, ректор 1828/29; Ф. Стронський, поляк, філософ, директор університетської бібліотеки у 1837–59; Г. Уліх, історик; Й. Маусс, викладач загальної історії та історії Австрії, ректор 1825/26, 1852/53; В. Ганн, родом із Граца, професор кафедри естетики, поет, ректор 1792/93; М. Михалевич, українець, професор кафедри польської мови та літератури; Б. Борзага, професор австрійського цивільного права, ректор у каденціях 1785/86, 1801/02; М.-Ф. Штегер, професор політичних наук і австрійського права; Л. Шульц фон Страшніцькі, професор вищої математики; І. Мартинович, професор фізики; І. Фесслер, професор герменевтики; А. Ангелович, українець, професор догматики; Григорій Яхимович, викладач релігії та педагогіки, ректор 1860/61; Б. Гаккет, професор натуральної історії та ін.

1882 було створено кафедру географії (її очолив А. Реман), 1894 — медичний факультет. Тоді ж було засновано «кафедру всесвітньої історії з особливою увагою до Східної Європи і руської мови викладання», її очолив М. Грушевський.

До кінця 19 ст. 15 українців обиралися ректорами у 20-ти річних каденціях (перший раз — А. Ангелович на 1796/97 навчальний рік, останній — о. Й. Комарницький на 1896/97 навчальний рік).

За 30 останніх років 19 ст. чисельність професорсько-викладацького складу зросла майже втричі. У цей час лекції читали відомі на той час учені: Ю. Пузина (керував кафедрою математики з 1885), Б. Дибовський (керівник кафедри зоології, заснував зоологічний музей), Ю. Нусбаум-Гілярович (ботанік), Б.Радзішевський (з 1872 до 1910 очолював кафедру хімії), С. Брондзінський (хімік), Ф. Циркель (перший завідувач кафедри мінералогії), К. Ліске, Л. Фінкель, О.-М. Бальцер, І. Шараневич (історики), Р. Пілят (філолог), Л. Малиновський (професор філології), Е. Порембович (професор, дослідник германо-романської і класичної філології), А. Каліна, А. Кринський (польські славісти), Ол. Огоновський (професор, очолював кафедру австрійського цивільного права), С. Стажинський (історик польського права), Л. Пінінський (професор, спеціаліст з римського та західноєвропейського права), Г. Кадий (анатом), Л. Ридигєр (професор, засновник хірургічної школи у Львові) та інші.

На зламі 19–20 ст. склад студентів університету був багатонаціональним, переважали студенти-поляки. У 1896/97 навчальному році числилися 762 студенти польської національності, 459 — української, 316 — єврейської.

Від 2-ї пол. 19 ст. і до кінця 1870-х рр. тут навчалися також німці, чехи, болгари, словаки, італійці. У цей час (1870/71) українські студенти складали 41% усієї кількості студентів, у 1896/97 навч. році — 30%. У 1900/01 навч. році числилося 2060 студентів. За їх чисельністю Францовий університет був одним з найбільших в Австро-Угорщині і займав третє місце після Віденського та Карлового університетів.

Напередодні Першої світової війни в університеті навчалося понад 6 тис. студентів, було 80 кафедр, з них 8 — українських. Тут працювали українські професори та доценти: О. Колесса, К. Студинський, С. Рудницький, І. Свєнціцький, С. Томашівський, І. Кокорудз, П. Стебельський, С. Дністрянський, В. Вергановський, І. Бартошевський, Т. Мишковський, Й. Комарницький, Б. Копцюх.

Після встановлення 1919 у Львові польської влади університет офіційно став називатися ім'ям засновника Львівської єзуїтської академії короля Яна II Казимира Ваза. Кількість студентів сягала 6–7 тис. осіб. Українським студентам та професорам доступ до університету був практично заборонений. Станом на осінь 1939 українознавчі студії були представлені лише курсом «руська філологія» (його викладав проф. І. Янів) та доцентурою з історії порівняльної слов'янської літератури (нею керував д-р І. Свєнціцький). У 1938/39 навч. році студентів-«русинів» (греко-католиків) було 728 осіб, поляків-католиків — близько 3625 осіб.

Після приєднання Західної України до СРСР університет Яна-Казимира було перейменовано на Львівський державний університет. Сюди на роботу запросили М. Возняка, В. Щурата, Ф. Колессу, М. Рудницького, І. Крип'якевича, М. Зарицького та ін. Було створено 5 факультетів: історичний, юридичний, філологічний, фізико-математичний, природничий; ліквідовано теологічний, медичний виокремлено у самостійний інститут. 8 січня 1940 Президія ВР УРСР своїм указом присвоїла університетові ім'я І. Франка.

У роки нацистської окупації Львова навчання в університеті не проводилися. Його діяльність відновилася після звільнення міста військами Червоної армії. 1970 університет нараховував понад 1100 студентів, 1985 — понад 1300.

1999 університету надано статус національного. Від поч. 21 ст. тут діє 18 факультетів і 130 кафедр, які готують фахівців із 79 спеціальностей.

Загалом на денній формі навчання числиться понад 19 тис., на заочній — понад 2 тис. студентів, працює 1709 штатних науково-педагогічних співробітників. Функціонують 19 науково-дослідних лабораторій, інститути франкознавства, історичних досліджень, археології, славістики, екології інформації, європейської інтеграції, літературознавчих студій, астрономічна обсерваторія, ботанічний сад (закладений 1852), Наукова бібліотека (2008 виповнилося 400 років). При університеті діють наукові центри — інформаційних технологій і дистанційного навчання, Британський, Німецький мовний, Австрійський, Французький, країн Північної Європи та ін. Л.н.у.

співпрацює з 67 навчально-науковими закладами зарубіжних країн, зокрема Польші, США, Канади, Австрії, Німеччини, Італії, Угорщини.

Елементом герба Л.н.у. є гасло «Patriae decori civibus educandis» («Окраса Вітчизни — освічені громадяни»). Літ.: Finkel L., Starzyński S. Historya uniwersytetu lwowskiego. — Lwów, 1894; Jaworski F. Uniwersytet Lwowski: Wspomnienie jubileuszowe. — Lwów, 1912; Львівський університет 1661–1986. — Львів, 1986; Львівський державний університет імені Івана Франка: Каталог-довідник. — Львів, 1998; Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець XIX — початок XX ст.). — Львів, 1999; Історія Львова. — Львів, 2006, т. 2.

В.М. Качмар.