Україна в міжнародних відносинах/4/Польсько-радянська війна 1919–1920

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Польські корпуси в Україні

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Польсько-радянська війна 1919–1920

Польща ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920. Її учасниками були Польща та Українська Народна Республіка, з одного боку, та РСФРР, Радянська Білорусь, Радянська Україна — з другого. Конфлікт виник унаслідок східної політики Польщі, головними цілями якої було захоплення Галичини й Волині, а також литовських і білоруських земель.

У січні-лютому 1919 польські війська зайняли Володимир-Волинський і Ковель, а на Литовсько-Білоруському фронті оволоділи містами Вільно, Барановичі, Молодечно, Мінськ, Бобруйськ та ін.

Водночас на початку 1919 частини Червоної армії вступили на територію Українcької Народної Республіки. Розпочався також наступ у Литві та Білорусі, де було утворено Західний фронт.

В умовах кардинальної зміни військово-політичного становища на Сході Європи 25 червня 1919 Паризька мирна конференція дала згоду на окупацію Польщею Східної Галичини до р. Збруч. У середині липня польські війська зайняли всю Східну Галичину, а у серпні міста Луцьк, Дубно, Рівне та Кременець, восени Кам'янець-Подільський, Проскурів і Старокостянтинів.

У жовтні–грудні 1919 у Мікашевичах (Білорусь) воюючі сторони почали таємні переговори, які закінчилися безрезультатно. З кінця 1919 командування військ радянських республік почало стягувати на польський фронт найбільш боєздатні з'єднання. Поразка армії УНР на фронтах і вихід червоноармійських з'єднань майже до р. Збруч змусили уряд С. Петлюри погодитись на запропоновані поляками важкі для УНР умови щодо кордонів і піти на воєнно-політичний союз з Польщею. 22 квітня 1920 між міністрами закордонних справ Польщі та УНР було підписано спільну політичну конвенцію, а 24 квітня її було доповнено військовою конвенцією, за якою польські і українські війська мали виступити спільно проти Червоної Армії. Навесні 1920 польська армія нараховувала 738 тис. чол. 25 квітня 1920 за наказом Ю. Пілсудського розпочався наступ на Київ. Польськоукраїнські війська підтримали дві бригади Червоної Української Галицької Армії, що 23 квітня перейшли на сторону Армії УНР. Їм протистояли радянські війська Західного і Південно-Західного фронтів, що нараховували 65,2 тис. бійців.

Головний удар польське командування планувало завдати на території України — оточити і знищити армії Південно-Західного фронту. До 30 квітня польсько-українські війська зайняли міста Овруч, Коростень, Житомир, Бердичів, Козятин, Жмеринку, Вінницю. 7 травня ввійшли у Київ. Вони були зупинені частинами радянської армії на лінії Вишгород–Бровари–Бориспіль. 26 травня наступ розпочав Південно-Західний фронт.

Уже 5 червня 1-а Кінна армія С. Будьонного прорвала польську оборону, і 7 червня зайняли Житомир та Бердичів, а 12 червня вступили до Києва.

До кінця червня воєнні дії були перенесені на територію Західної України. На початок липня війська Польщі відступали на всіх напрямках.

Червона Армія також активізувала бойові дії на Західному фронті в Білорусі. 5–16 липня становище на польсько-радянському фронті розглядала Верховна Рада Антанти на конференції у Спа. Західноєвропейські держави обіцяли матеріальну і військову допомогу полякам за умови відведення польських військ за лінію Керзона. У липні–серпні 1920 Польща отримала кредити на суму 265 млн. доларів, 90 відсотків з яких було витрачено на військові потреби. Основне постачання зброєю надходило від Франції та США, які направили до Польщі військового спорядження на 1,5 млрд доларів.

До 19 липня Червона Армія зайняла Мінськ, Вільно, Барановичі і Гродно. Одночасно розгортався наступ на українському напрямку Південно-Західного фронту, головною метою якого було захоплення Львова, проте оволодіти містом не вдалось. Зі вступом радянських військ на територію Галичини до Тернополя було перенесено штаб-квартиру Галицького революційного комітету — тимчасового вищого органу радянської влади на території Східної Галичини, очолюваного В. Затонським.

Ще 15 липня було проголошено створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки.

У другій половині липня Червона армія вступила на територію Польщі. 22 липня польський уряд запропонував Москві розпочати переговори, проте його пропозицію було відхилено. 30 липня в узятому Червоною армією Любліні було організовано Польський тимчасовий революційний комітет на чолі з Ю. Марахлевським, для створення Польської Радянської Соціалістичної Республіки. 1 серпня польський уряд видав наказ про припинення оборони фортеці Ломажа, що відкрило червоноармійцям шлях на Варшаву. 12 серпня видано наказ про штурм Варшави.

Напередодні на засіданні ради міністрів Польщі було сформовано делегацію на чолі з віце-міністром закордонних справ Я. Домбським для ведення переговорів. 14 серпня делегація виїхала до Мінська, де з 17 серпня до 2 вересня пройшло п'ять пленарних засідань мирної конференції, обговорювались проекти прелімінарного договору.

Тимчасом 18 серпня всі польські армії перейшли у загальний наступ і на середину вересня захопили Західну Україну. 21 вересня Армія УНР вступила на територію Наддніпрянщини.

У жовтні внаслідок виснаженості армій сили обох сторін почали вирівнюватись. 12 жовтня 1920 у Ризі між РСФРР і УСРР, з одного боку, і Польщею — з другого, було підписано договір про перемир'я і прелімінарні умови миру, а 18 березня 1921 — Ризький мирний договір, за яким Польща визнала існування УСРР. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. Залишалася за Польщею і Східна Галичина.

Літ.: Михутина И.В. Польско-советская война 1919–1920 гг. — М., 1994; Гудь Б. Українсько-польська військово-політична співпраця у 1917–1921 рр.: ґенеза, результати, уроки // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. — Warszawa, 1996, № 3; Гетьманчук М.П. Українське питання в радянськопольських відносинах 1920–1939 роках. — Л., 1998; Какурин Н. Гражданская война в России: Война с белополяками. — M.–СПб., 2002; Новак А. Польско-советские войны ХХ века. Историографическое memento // Новая Польша, 2002, № 10; Гетьманчук М.П. Між Москвою та Варшавою: українське питання у радянсько-польських відносинах міжвоєнного періоду (1918–1939 рр.). — Л., 2008; Скоробач Б.М. Польськорадянська війна 1920 р. — Рогатин, 2009; Польща та Україна в боротьбі за незалежність. 1918–1920. — Варшава, 2010.

Н.В. Кривець, І.С. Стрикун.