Україна в міжнародних відносинах/4/Харків

◀ Французька революція кінця XVIII ст.

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Харків

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ХАРКІВ — центр Харківської області. Площа — 350 км², населення — 1452228 осіб (2013).

Територія сучасного Х. була заселена ще з 2 тис. до н.е. За часів Київської Русі тут існували слов'янські поселення. Результати археологічних розкопок свідчать про зв'язки місцевого населення з країнами Сходу.

У 1655–1656 на місці сучасного Х. козаками з Правобережної України засновано фортецю задля захисту Слобожанщини від набігів кримських татар, навколо якої постали слободи: Поділ, Залопанська, Захарківська сторона. У сер. 50-х рр. 17 ст. Х. став центром Харківського полку, козаки якого брали участь в Азовських походах 1695-1696, Північній війні 1700–1721, російсько-турецькій війні 1735–1739, війні за австрійську спадщину 1740–1748, Семилітній війні 1756–1763. У цей період у місті розвивалися ремесла, існував цеховий устрій, діяло Магдебурзьке право (з 1787), відбувалися ярмарки — Успенський, Покровський, Троїцький, Хрещенський. Х. відігравав важливу роль у міжнародній торгівлі завдяки своєму вигідному географічному розташуванню на перехресті торговельних шляхів із Москви, Петербурга й Києва до Криму, Кавказу, Близького Сходу, Балкан. Упродовж 18 ст. Х. став провідним торговельно-економічним і культурним центром Слобожанщини.

Унаслідок скасування царським урядом полкового устрою 1765 Харківський козацький полк було перетворено на регулярний гусарський полк, а Х. став головним містом новоствореної Слобідсько-Української губернії. З 1780 Х. — центр Харківського намісництва, з 1797 — Слобідсько-Української губернії, з 1835 — Харківської губернії і Харківського генерал-губернаторства.

1727 відкрито Харківський колегіум, що став уособленням синтезу слов'янських і західноєвропейських духовних традицій. Упродовж 1759–1764 у ньому викладав поетику Г.С. Сковорода. Багато уваги в колегіумі приділялося популяризації грецької культури, а невід'ємною складовою навчального процесу були поїздки до Ніжинської грецької колонії з метою мовної практики. На високому рівні викладалися й інші іноземні мови — давньоєврейська, латинська, німецька, французька тощо 1805 у Х. відкрито університет, 1873 — ветеринарний інститут, 1875 — Південноросійський технологічний інститут, 1883 — музичне училище при Російському музичному товаристві, 1910 — жіночий медичний інститут, 1812 — інститут шляхетних дівчат. З 1805 Х. — центр Харківського навчального округу. На початку 19 ст. у Х. з'явилися перші періодичні видання — «Харьковский еженедельник», «Харьковский Демокрит», «Украинский вестник», «Украинские известия». Провідним напрямом діяльності журналу «Украинский вестник» стала публікація перекладів із творів європейських письменників і поетів, у тому числі й французьких — Ж.-Б. Руссо, Ж. Расіна, Ф.-Р. Шатобріана та ін.

Поширенню ідей західноєвропейського Просвітництва у Х. та всій Слобідській Україні сприяла громадсько-культурна діяльність поміщика Сумського повіту Харківської губернії О.О. Паліцина. На початку 19 ст.

він об'єднав навколо себе гурток прихильників західноєвропейської літератури та освіти, який сучасники називали «Поповською Академією».

1818 (вже після смерті Паліцина) поет П. Вяземський писав: «Якщо не їздити до Вольтера у Ферней, то треба їхати в Поповку до Паліцина». До складу гуртка входили М.Ф. Алферов, В.І. Ярославський, Є.І. Станевич, П.М. Байков, С.М. Байков, М.Г. Ушинський, А.І. Кордашевський та ін. З членами «Поповської Академії» підтримував зв'язки В.Н. Каразін. За їхньої участі були здійснені переклади творів Ж. Деліля «Сільський житель» і Незай-Марнозія «Ландшафти чи дослід про сільську природу», Ж.-Ж. Руссо «Юлія, або Нова Елоїза», Ж. Деліля «Дифірамб на безсмертя душі» та «Сади», Ж.-Ф. Сен-Ламбера «Пори року», Ш. Мільвуа «Незалежність автора» тощо. Просвітницькою діяльністю «Поповської Академії» було підготовлено ґрунт для заснування в Х. університету.

Наприкінці 18 ст. у Х. створено перші театри. Становлення в місті професійного театрального мистецтва пов'язане з іменем німця І.Ф. Штейна, який 1816 очолив антрепризу, що успішно діяла впродовж 20 років. До складу трупи Штейна входили російські й українські артисти М.С. Щепкін, М.Х. Рибаков, Л.І. Острякова (Млотковська), Л.Ю. Млотковський, К.Т. Соленик та ін. Творчі засади цього театрального колективу набули подальшого розвитку в діяльності трупи, заснованої 1833 польським шляхтичем Л.Ю. Млотковським, за кошти якого 1842 збудовано перший у Х. кам'яний театр. Успішні виступи на харківській сцені трупи В. фон Шмідта (1844–1845) засвідчували міцні позиції польської культури в Х., значну частину населення якого складали поляки. На 1864–1871 припав пік діяльності у Х. італійської опери. Популяризації традицій західноєвропейського сценічного мистецтва сприяли виступи в місті французьких циркових труп, зокрема, цирку братів Жана та Луї Годфруа.

У Х. гастролювали такі зірки світового театрального й музичного мистецтва, як А. Олдрідж, С. Бернар, Е. Дузе, Л. Нікіта та ін.

У 1-й пол. 19 ст. розгорнулася розбудова харківської промисловості, а на початок 20 ст. тут нараховувалося понад 130 заводів і фабрик. Перше велике промислове підприємство в Х. — завод з виробництва сільськогосподарських машин Гельферіх-Саде — було засновано іноземним акціонерним товариством. Іноземними капіталами для свого розвитку послуговувалися заводи Російсько-бельгійського товариства, Бергенгейма, Мельгозе і Пільстрема, фон Дітмара, кондитерська фабрика Жоржа Бормана тощо.

1876 у Х. відкрито Французьке благодійне товариство з метою надання допомоги французам, бельгійцям та італійцям, що постійно мешкали чи перебували проїздом у місті. 1877 створено Швейцарське благодійне товариство.

За переписом населення Російської імперії 1897, у Х. поряд із українцями та росіянами проживало 9848 євреїв, 3969 поляків, 2353 німців, 1125 ромів, 612 білорусів, 468 вірмен, 207 караїмів, 96 чехів, 64 греки, 26 болгар та ін.

У період Української революції 1917–1921 у Х. було відкрито консульські представництва зарубіжних країн. За часів Гетьманату П. Скоропадського діяли консульства Німеччини, радянської Росії, Вірменії, Грузії, Туреччини.

На Першому всеукраїнському з'їзді Рад (24–25 грудня 1917) у Х. було проголошено створення Української радянської республіки. З 1919 по 1934 Х. — столиця УСРР.

Значних втрат зазнав Х. у період Другої світової війни, під час нацистської окупації, що тривала з жовтня 1941. Остаточно місто було звільнене від загарбників 23 серпня 1943 у ході Бєлгородсько-Харківської наступальної операції.

У повоєнний час набули розвитку зв'язки Х. із зарубіжними культурно-освітніми та науковими установами, підприємствами, містамипобратимами. Х. приєднався до Міжнародної федерації міст. Активізувалася участь учених науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів Х. у міжнародних форумах, а також обмін делегаціями, викладачами й студентами.

Містами-партнерами Х., з якими розвивається торговельно-економічна, науково-технічна й гуманітарна співпраця, стали Болонья (Італія) з 1966, Лілль (Франція) з 1978, Цинциннаті (США) з 1989, Нюрнберг (Німеччина) з 1990, Тяньцзинь (КНР) з 1993, Варна (Болгарія) з 1995, Познань (Польща) з 1998, Бєлгород (РФ) з 2001, Каунас (Литва) з 2001, Москва (РФ) з 2001, Нижній Новгород (РФ) з 2001, Санкт-Петербург (РФ) з 2003, Цзінань (КНР) з 2004, Брно (Чехія) з 2005, Кутаїсі (Грузія) з 2005, Даугавпліс (Латвія) з 2006, Ришон Ле-Ціон (Ізраїль) з 2008, Порту (Португалія) з 2011, Варшава (Польща) з 2011, Новосибірськ (РФ) з 2011, Цетинє (Чорногорія) з 2011, Ґазіантеп (Туреччина) з 2011, Генуя (Італія) з 2012, Марибор (Словенія) з 2012, Тбілісі (Грузія) з 2012, Трнава (Словаччина) з 2013.

За вагомий внесок у розвиток міжнародної співпраці та поширення ідеї європейської єдності у 2003 Рада Європи нагородила Х. європейським дипломом. 2004 харківська міська рада здобула почесний прапор Ради Європи. 2008 місто отримало наступну престижну відзнаку, таблицю Європи, офіційне вручення якої відбулося в Х. за участі делегацій міст-побратимів. 2010 Х. став першим містом України, що здобуло головну нагороду Ради Європи — Приз Європи за вклад у європейську співпрацю. Х. належить до числа великих українських міст, де 2012 відбулися матчі фінальної частини ХІV Чемпіонату Європи з футболу.

Літ.: Дяченко М.Т., Розін С.О., Рябко В.І. Харків. Місця історичних подій, пам'ятники й заклади культури, видатні діячі. — Х., 1957; Уланов В. Харків-Болонья. Kharkov–Bologna. — Х., 1968; Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХVIII — перша половина ХІХ ст.). — Х., 1999; Мухіна І.Г. Поява різних етнічних груп і їхня роль на території Харківської губернії (ХVIII — поч. ХХ ст.) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна: Історія, 2003, вип. 35; Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655–1905) (репринтное издание). — Х., 2004, т. 1–2; История города Харькова ХХ столетия. — Х., 2004; Харків-багатонаціональний: Зб. наук. праць. — Х., 2007; Вєдєнєєв Д.В. Дипломатична служба Української держави. 1917–1923 роки. — К., 2007; Устинов И.А. Описание г. Харькова (репринтное издание). — Х., 2010; Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці ХVII — на початку ХІХ ст. — Х., 2011; http://www.city.kharkov.ua

О.А. Іваненко.