Україна на переломі. 1657–1659/Розділ I
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
|
Історик, який студіює уважно часи найбільше в нашій історії героїчні, як по своїм потугам, так по своїм замислам і їндивідуальній вартости людей, котрі ті замисли в життя переводили — часи повстання України під проводом Богдана Хмельницького — мусить поставити собі питання: хто були й звідки брались помічники Великого Гетьмана і в якій спосіб зумів він, досі один єдиний, запрягти всю велику, перед тим розєднану, здеморалізовану, розбиту націю українську до спільної праці національної, до будови власної держави? Історичні сліди, котрі нам у формі писаних документів ті часи залишили, й навіть та їх частина, яка досі науці відома, дають на ці питання досить ясну й вичерпуючу відповідь. Два таких документи — з огляду на їх історичну вагу — в цілости, подаю низче, з польської мови, в якій вони були писані, на сучасну українську мову переклавши, але по змозі як найблизче придержуючись стилю, висловів і термінольоґії тогочасної.
Во імя Пресвятої Тройці, Отця, Сина і Св. Духа. Амінь.
Великі війни з двояким бувають для кожної держави допущені наслідком. Або для повніщого і безпечніщого потім, на довгі людські літа, миру — або для остаточного в заїлости і непокірности занапащеня та ізкоріненя. Дізнало такого допусту на собі й Велике Князівство Литовське, котре, руйноване ріжними військами, ледве одплакалось від остаточного знищеня, даючи тим міру своїм гріхам і покутуючи гірко за їх число велике. Особливо в тім загальнім пожарищі покараний був повіт Пинський. Порадившись між собою, щоби запобігти близькій і вже над людьми видимій Божій карі, через висланих з поміж себе чести достойних людей такий обговорили з Його Милостю Паном Гетьманом Запорожським і всім Військом союз, який, скріпивши присягою, тими словами заключать:
Ми, Лукаш Єльський, Маршалок, Адам Спитек Бжеський, Стольник, Урядники Повіту Пинського, яко прислані посли, своїм і всеї Братї (шляхти) Повіту нашого іменем присягаємо Богу, в Тройці Святій Єдиному, Найсвятіщій Матері Божій і всім Святим, згідно з обрядом і наукою віри нашої, нам через Апостолів даної і нами визнаваної — що то все, що ми з ЙМП. Гетьманом Військ Запорожських від імени і по дорученю всеї Братї постановили, відносно вічного і нерозривного союзу — ми самі й ті, котрих іменем ті річи становимо, здержимо у всіх до нашого союзу належних умовах та пунктах і потомки наші — під обовязком присяги тепер нами даної — здержати будуть повинні.
Обіцюєм, що ніколи не будем думати ані про зраду, ані про розірванє злуки нашої з Військом Запорожським. Не будем також таємно підюжувати проти нього ніяких сторонніх ворогів, ані входити з ними, на шкоду того Війська, в ніякі порозуміння. Натомість проти всяких його ворогів — хоч би й найближчих нам — ми разом з тим Військом стояти будемо, не вимовляючись близьким родством з ними. До того, всеї Братї іменем, зобовязуємось про всякі ворожі заходи проти Війска Запорожського які-б нам на нашім погряниччю стали відомі, завчасу повідомляти і про все, що на шкоду Україні й усьому Війську мало-б готовитись, маємо перестерігати, ні в чим вірности союзницької не нарушаючи.
Віри як Православної Грецької, так і Римської Католицької свобід і гряниць наших обопільних — коли-б хто з ворогів на них наступати мав — одностайно з Військом нашим Запорожським ми й нащадки наші боронити будемо.
Старшинства, уряди й зверхности, так земські як і військові, з рук Й.М. Пана Гетьмана Запорожського одержувати маємо. Одначе ті уряди, які здавна були виборні, так само будуть вільно всею шляхтою Повіту Пинського вибиратись, але затвердженя їх по виборі у Й. Милости просити будем обовязані. Так само уряди й власти військові — у Війську, коли тільки того треба, будучи — від його-ж самого одержувати маємо і повинні ми ждати приказу чи його самого, чи того, кого він над урядами нашими військовими захоче мати начальником. І нікому, без його відома, самі не можем обявляти війни, ані нападів робити на чужі краї, без його на те дозволу, важитись ми не повинні.
Через Нього (Гетьмана) Царю Й. Милости при Війську Запорожськім маємо вважати себе в вічнім підданстві, нічого неприятелям царським не дораджуючи, а ні їм явною чи тайною піддержкою не помагаючи.
Позаяк нас Й.М. Пан Гетьман заховав при давних, даних нам Королями Польськими, правах, прероґативах, вільностях, судах і зверхностях, так ленних як і доживотніх здавна наданих, ні в чим їх ваги не нарушаючи — за винятком одібраня королевщин свіжо наданих і до Пинського староства належних, і умови, що надання доживотні по смерти особи, що на них має право, до Пинського староства мають бути прилучені — то і ми, яку мали для попередніх Панів наших (Королів Польських), таку-ж і для Й.М. Пана Гетьмана теперішнього і будучих, і для всього Війська Запорожського приязнь і вичливість ми і нащадки наші заховаємо, в часах щастя та нещастя взаїмно і непорушно на віки вічні заховати будем повинні, не йдучи за чужими лукавими листами та намовами.
Навпаки, коли-б ми знали о таких, сусідніх з нами, краях польських та литовських, котрі уперто не хочуть пристати до союзу й злуки з Й.М.П. Гетьманом і всім Військом Запорожським, то ми обіцюєм їх нашою намовою від тієї упертости одводити, пильнуючи того, чого союз наш взаїмний з Військом Запорожським вимагає.
Надто у всім тільки від Й.М. Пана Гетьмана Запорожського, тепер і на потім будучого, маємо заховати залежність, ніяких урядів собі, помимо Його волі, не присвоюючи. Тоб-то ані соймиків скликувати, ані стягання Хоругвей задумувати, без особливого від Й.М. Пана Гетьмана оповіщеня ми не повинні, хиба-б в наглій і горячій пригоді.
Унію і всякі инші чужі віри, нам і Війську Запорожському противні й неприязні, ізкоріняти одностайно ми зо всею Братією нашою повинні, не бажаючи для тих душам христянським зараз в повіті нашім місця і принади. Наколи-б одначе хто з осіб духовних (Уніятів), повернувши до належного Митрополиту Київському послушенства, дістав від Митрополита свідоцтво про спокутуваня за своє відступництво, і коли-б за його горяче духовенство просило, то для такого буде мати Й.М. Пан Гетьман свою Панську увагу.
Врешті всі обовязки, союзові присущі, хочби тут про них і не згадалося, виконати обопільно й заховати ми повинні вічно. Так нам поможи Господи Боже і невинна Мука Господа Христа.
А по виконаню присяги поіменовані Й.М.П. Посли — Й.М. Пан Лукаш Єльський Маршалок, Пап Адам Спитек Бжеський Стольник Повіту Пинського з Братією нашою на той час будучою, для більшого ґрунтовного забезпеченя Союзу при печатках своїх руками власними підписалися, обіцюючи, що те саме всі Й.М. Панове шляхта Пинська незволікаючи учинити мають.
Діялось в Чигрині д. 20 Червня 1657 року.1)[1]
Во імя Господнє. Амінь. На вічну річи памятку.
Ми Богдан Хмельницький Гетьман
Ґенеральний Військ Й. Царської Милости Запорожських. Ознаймуємо тим Листом, вірою Нашою і Всего Війська стверженім, кожному, кому би про се відати належало. Предвічна мудрість, сама вказуючи шляхи суспільного життя, заборонила роблячим добро відплачувати злом і приятелів серцем установила приймати приятельським, давши таке для цього порівнання, що не єсть річ слушна за рибу гадюку, за хліб каміння й инше за добрі вчинки віддавати зло. Коли отже найвищий світа підсоняшного Творець і Правитель так учив обходитись з людьми, установляючи найпевніщу взаїмної щирости й приязні підставу: добром віддавати за добро — то не личить нікому, Його ласкою сотвореному, з ближнім своїм поводитись инакше, наколи хоче він, з дороги спасенної не сходячи, кари Божої і людського уникнути суду. Тому й Ми, від давних не одступаючи звичаїв, коли Господь прихильні до злуки з нами серця й волю Повіту Пинського склонив, Послів од них, для ствердженя вічного союзу присланих, Й.М.П. Лукаша Єльського Маршалка і Й.М.П. Адама Спитка Бжеського Стольника, Диґнитарів Пинських, по приятельськи і вдячно прийняли та установили обовязки і умови, до того союзу належні, невонтпливе і сумлінням своїм твердо їх забезпечаючи:
Що від нині ані самі поводитись з ними по неприятельськи, ані якогось на їх маєтности особливого війська насилати не будемо, крім окремих залог, для порядку призначених, і не будем ані самі, ані через намовлені до того особи проти них на їх згубу кого небудь чужого підюжувати. Навпаки, коли-б хто-небудь з ненависти до них за те, що вони союз і злуку з нами учинили, або для якоїсь иншої причини, хотів їм шкодити, наскочивши на їхний край з військом та огнем і мечем його руйнуючи, то ми їх боронити та запомогати і як би треба було то й усім Військом неприятеля на них наступаючого віддгоняти обіцюєм, навіть як-би се був і близький нам, але поради нашої — іх не зачипати — не слухаючий.
В обрядах Римської віри, в котрій до Нас пристають, ніякої перешкоди Ми й потомки Наші і все Військо Запорожське їм чинити не будемо, ані нікого з них примусом до віри Православної Грецької навертати, як і записей давних і свіжих на костели відбирати й нищити не повиннисьмо, крім тих, які видерті з маєтків православних і які з кривди убогих православних повстали. Чужі одначе секти й Унію, яко причини великого зла, постановляємо обопільно ізкоріняти, не відмовляючи одначе доступу до ласки Нашої тим духовним (Уніятам), котрі, правду пізнавши і при відданю належного Митрополитови Київському послушенства добру покуту учинивши, будуть мати за собою горячу нашого духовенства просьбу і рекомендацію.
Прероґативи, вільности і суди шляхецькі, станові їхньому належні, так як за Королів Польських бувало, їм забезпечаємо. Одного тільки вимагаємо, щоб скорочена була процедура правна і тим шляхті убогій до зубожіння й лишньої тяганини по судах була загорожена дорога. Уряди, чини й почести, як земські так і військові, які мають тепер панове шляхта Повіту Пинського собі від Короля Польського надані, за кожнім до смерти його залишаються. Коли-б одначе присудом Божїм хто з урядників з цього світу зійшов, мають иншого на його місце по свому звичаю вільно обрати на ті уряди, котрі звикли з давних давен по вибору настановляти. Але затвердженя вибору при собі заховуємо. Иншими урядами, котрі від нашої волі й розсуду залежать, самі диспонувати будємо, маючи респект і увагу для заслужених, за рекомендацією сторости Нашого Пинського. Крім того військові уряди всякі, котрі тепер і потім істнувати будуть, забезпечуємо повною владою, оставляючи Полковникови на той час будучому вільне та повне Ротмистрів і Поручників представлюваня. Всі вони одначе без Нашого наказу нікому війни обявляти, ані нових союзів з ким небудь заключати без особливого нашого дозволу не повинні.
Маєтностями дідичними в повіті Пинськім, Мозирськім, Туровськім і инших, де-б вони не находились у тих, хто склав присягу вірности, дозволяємо їм володіти вільно зо всіма доходами. Також лєнні права, кому вони здавна за Королів надані, мають в цілости за тими оставатися, в чім їх за Нас і Потомків Наших асекуруємо разом з Військом Запорожським. Одні тільки королівщини, до староства Пинського, також і инші, до доходів Наших належні, мають бути від користування їхнього виключені. Але доживотні надання кождому до смерти служити повинні, а по смерти держателя до нашої повертаються диспозиції.
Службу Божу, звичайні Процесії, дітей шляхецьких вільну науку, повне пошанування духовних віри Римської — за ними в цілости оставити і ніяких хочби найменчих перешкод в ціх річах не чинити Ми й Потомки Наші з Військом Запорожським під словом христянським прирікаємо.
Загалом у всіх инших належних їм вільностях кривди ніякої чинити не будемо, під умовою, щоб чогось нового в них для ошукання Нас видумано не було. Так само всі умови, до союзу належні, статечне додержати і це Наше Забезпеченя через надзвичайних послів присягою ствердити беремося, забовязуючи від нині Самих Себе і Потомків Наших і все Військо Запорожське, що одніх будемо мати друзїв та ворогів і вічно та ненарушно в союзі жити будемо. Покладаємось на І.М. Панів шляхту Пинську, що й вони додержать в цілости ті умови, до котрих зобовязалися, склавши Нам на це свою, для затвердження союзу, присягу.
То все, щоб більшу вагу і ґрунтовность мало, рукою власною це Наше Забезпеченя при печати військовій підписуємо. Діялось в Чигрині д. 28 Червня по старому калєндарю Року Божого 1657. Богдан Хмельницький Гетьман Військ Його Царської Милости Запорожських. Прийнято до книг київських 7 Липня по старому калєндарю.2) [2]
Що означають ці документи? На якому ґрунті повстав вічний союз між католицькою вже тоді в своїй більшости шляхтою Пинського Повіту і православним Гетьманом Війська Запорожського? Яке політичне і соціяльне тло того акту.
Наша дотеперішня історіоґрафія, розвиваючись під впливом трьох чинників: ідеольоґії державности російської, ідеольоґії державности польської і національно-культурної демократичної і недержавної ідеольоґії української не дає відповіді на питання, котрі виходять поза рамки того, так чи инакше ідеольоґічно обмеженого, досліду нашої минувшини.
Отже і цей факт союзу і злуки неправославної шляхецької верстви з Військом Запорожським не міститься в рамках ані суто-православного „возсоєдиненія Руси“, ані „некультурного антипольського, антишляхецького і антидержавного козацького бунтарства“, ані скромних „культурно-національних демократичних українських змагань“. І тільки основно визволившись з накинутого нам підчас нашого занепаду поняття про себе, як про якийсь до державного життя нездатний, вічно бунтуючий і вічно покривджений полу-народець, — тільки усвідомивши собі весь розмах нашої історії, широкі державні, орґанізацийні замисли предків наших, ми зможемо зрозуміти поодинокі діла тих предків, згідно з правдою — науково — оцінити поодинокі факти нашої минувшини. Історичним коментарем до двох вище наведених документів, аналізом зафіксованого в них історичного факту з точки погляду державно-орґанізацийних змаганнь української нації в XVII-ім століттю, мають бути дальші розділи ціх заміток.[3]
——————
- ↑ Польський оригінальний текст цієї „Присяги“ виданий мною в збірнику „Z Dziejów Ukrainy“ (ст. 514—16) з копії Архіва кн. Чарторийських у Кракові, cdx 2446 f. 75- 7. Цей кодекс з другої половини ХVII ст. обіймає копії ріжних актів, листів, справ маєткових і т. и. Степана кн. Четвертинського подкоморія брацлавського. Його сип Микола, каштелян минський, яко дідич панський, був безпосередно в подіях в Пинщині заінтересований. Дозволю собі звернути увагу дослідника єволюції нашої національної назви на вислів: „Ukrainie і Wszystkiego Woyska“. Для читача необзнайомленого з нашою термінольоґією національною й ґеоґрафічною в половині ХVІІ стол., вважаю потрібним пояснити слідуюче. Стара наша національна й територіяльна назва „Русь“, одідичена по князівській державности київський, в ті часи перебула вже значну еволюцію. Як відомо, по Люблинській Унії землі руські, що входили і за винятком Руси Червоної і західного Поділля) в склад Вел. Кн. Литовського, були поділені, при чім частина Підляшшя, Воєводство Берестейське й Пинщина остались в автономнім Вел. Кн. Литовськім, а решта була інкорпорована до Польщи і під назвою „земель руських Річпосполитої“ творить відтоді „малопольську“ провінцію польської Корони. Отже серед тих коронних „руських земель“ Річпосполитої, землі південні: воєводство Київське, Чернигівське і Брацлавське, починають усе частіще виступати під своєю спільною стародавньою провінціональною назвою: — Україна — а „землями руськими“ починають зватися тільки північно-західні наші землі, отже воєводство Руське (більш-менш теперішня Сх. Галичина), Поділля, Волинь, частина Полісся й Підляшшя. Що до назви національної, то старий термін „Русь“ в пол. ХVII стол. все більше починає ідентифікуватись з поняттям реліґійним і вживається для означеня православних мешканців Річпосполитої. Давніще Русю звалися всі мешканці земель старої князівської Київської Держави без ріжниці їх віри, тепер же ця стара державно-національна традиція дає ще себе знати тільки в урочистих політичних маніфестаціях, що обєднують иноді всю шляхту земель руських супроти представників инших земель Річпосполитої. В щоденнім же життю все більше тепер „Народом Руським“ в Річпосполитій зветься шляхта, духовенство й міщане, які визнають православну віру і то однаково як Українці так і Білоруси. Але цей релігійно-національний термін „Русь“ не ідентифікується з Великоросією, яка тоді зветься загально Москвою. Натомість назва „Україна“, в міру зросту там „на Україні“ сили козацької і в міру розвитку державних та сепаратистичних тенденцій козаччини, починає все частіще вживатись, як поняття національно-територіальне для означеня мешканців нової козацької держави. Ця нова наша національно-територіяльна назва має вже тоді тенденцію поширитись на всі коронні „руські землі“ і навіть на південну частину руських земель Вел. Кн. Литовського, тоб-то на всю нашу етнографічну й державно-історичну територію, в міру того, як ці землі починають прилучатися до козацької держави. Поруч назви „Русь“ вживається зрідка і її синонім „російський“ = „руський“, а від Переяславської Умови, зразу в переписці й літературних зносинах з Москвою, починав вживатись термін „Малороссія“, "малоросійський“ = „малоруський“, термін дуже давній, наданий ще Галицько-Волинській Державі грецьким духовенством, але термін чисто літературний, запозичений тепер козацькими політиками від православних сфер духовних. В моїх замітках по змозі стараюсь придержуватись термінольоґії XVII ст. і безумовно задержую її в усіх цитатах.
- ↑ Польський текст „Забезпеченя“, виданий мною там же (ст. 517—19) з копії Архіва кн. Чарторийських cdx 2105, f. 31. Цей надзвичайно цінний кодекс, що походить з Бібл. Пулавської, має заголовок: „Autentyczne pisma podczas buntu Chmielnickiego“ і складається майже виключно з оригінальних документів половини XVІІ ст. Копія цього „Забезпеченя“ („Ubezpieczenie“) зроблена без сумніву безпосередно з ориґіналу, невдовзі по його написаню. Вказує на це передовсім її форма: це великий аркуш тогочасного паперу, вклеєний до кодексу одним боком, а потім складений удвоє, писаний in folio. В горі починається ця копія від слів: „W imię Pańskie“ і т. д.; тоді з нового рядка, в формі заголовка великими буквами: Му Bohdan Chmielnicki — і тільки потім звичайним письмом починається текст від слів: Generalny Woysk і т. д. Текст переходить потім на другий бік аркуша й кінчиться підписом Гетьмана по стороні лівій. В середині місце печаті, а потім по лівім боці йде приписка иншим чорнилом й иншим письмом: Wpisany do ksiąg Kijewskich і т. д. Врешті в долині з правої сторони дописана: „Rota przysięgi Р. Suryna Woyskiego Zitomirskiego — потім слова від „Р. Suryna“ до кінця закреслені й у горі надписано: wykonaney przed P. Hetmanem Woyska Zaporoskiego. Текст цеї форми присяги такий: „Ja N przysięgam P. Bogu Wszech, w Trójcy S. jedynemu, najswiętszej Pannie і wszystkim swiętym według obrzędu і upodobania wiary mojej przez Apostoly mnie podanej, iż to wszystko cokolwiek z ІМеіą P. Hetmanem Woysk Zaporowskich strony wiecznej і nierozerwanej Ich MPP. Poslowie Powiatu Pińskiego і Możyrskiego imieniem wszystkiej braci umówili przyjaźni, ja tedy te wszystkie puncta strzymać mam і we wszystkich do przyjaźni naleźnych conditiach ja sam і potomkowie moi pod obowiązkiem przysięgi teraz ode mnie wypełnionej strzymać będą, powinni. Obiecując, że ani o żadnej wiekuiście zdradzie і rozerwaniu związku naszego myśleć z Woyskiem Zaporowskim, ani żadnych pobudzać postronnych nieprzyjaciół pokryjomie і factij czynić na szkodę Woyska Zaporowskiego nie będziemy. Ale owszem na wszelakich z tym że Woyskiem Zaporowskim nieprzyjaciół, by też і najbliższych nam, nie kładąc żadnej wymówki blizkości ani spowinowacenia staciem powinien. W ostatku wszystkie powinności przyjaźni należne zobopólnej, luboby i tuniewyrażone, wypełnić і zachowaciem powinien koniecznie. Tak mi P. Boże pomóż і męka niewinna Chrystusa Pana.“ Отже ця дописана з боку форма присяги дає нам змогу припускати, що маємо перед собою одну з копій „Забезпеченя“, розісланих до городів повітів Пинського, Туровського і Мозирського для відібрання від тамошньої шляхти присяги па місці. Свідчить про це також присутність цеї копії в однім кодексі поруч з оригінальними документами того часу. Де Забезпеченя було вже видруковане раз в „Памятникахъ Кіевской Комисіи“ т. ІІІ, N. 35 (і в виданню 1898 р. N. 43) з офіціяльної копії обляти того Забезпеченя, вписаної 7 Липня 1657 р. до „книг мійських права маґдебурського, ратуша Київського“. Це значить, що „Забезпеченя“ було внесено до книг мійських Київських перший раз 7. VII. 1657 р., а потім вже випись цієї копії обляти з книг була внесена знов до цих же самих книг другий раз 20 Липня 1658 р. Власне ця друга облята видана в „Памятниках“.
- ↑ Крім літератури й джерел показаних у дальших примітках, при писанню цих заміток я використовував джерела до часів Хмельницького, подані мною докладно в збірнику „Z Dziejów Ukrainy“ (та в українських перекладах в томі I і II моїх студій, що готуються до друку). Щоб не повторюватись — до збірника „Z Dziejów Ukrainy“ (Краків-Київ, 1912 р.) відсилаю читача, якого це буде цікавити.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|