Українська Центральна Рада й її Унїверсали/Всеукраїнські зїзди і поповненнє У. Ц. Ради
| ◀ Орґанїзаційна робота Української Центральної Ради | Українська Центральна Рада й її Унїверсали Всеукраїнські зїзди і поповненнє У. Ц. Ради |
Як У. Ц. Рада шукала порозуміння з Центральним Рос. Урядом ▶ |
|
Се зрозуміло. В військах зібрала ся вся сила, весь цвіт нашого народу. Війна відірвала від місць, як рахують, коли 4-х мілїонів наших людей. А хоч розкидала їх по величезнїм просторі — по всьому фронту — від Балтийського моря до Чорного, по запасних частях до самого Уралу і за Уралом, — то все-таки в ріжних частях знаходили ся великі купи свідомих українських людей, які почали гуртувати ся в орґанїзації, виясняти меньше свідомим землякам завдання, які висуває нинїшня хвиля, і способи їх здїйснення.
Не були то завдання спеціяльно військові: не були ж то і воєнні люде по професії, по званню, а українські люде передягнені в сїрі шинелї, озброєний український народ, зірваний з місць і розпорошений поза своїми краями. Він ставив на чергу ті ж полїтичні справи, що ставили ся в українських орґанїзаціях на місцях, присягав ся підтримати їх активно всею своєю силою, а своє власне домаганнє в нього було одно: зібрати своїх людей-вояків з розсїяння, переформирувати армію по національному складу, відлучити Українцїв в осібні части і надати український характер сим частим. І се теж була тільки частина тої проґрами, яка ставила ся для всього: треба українїзувати всї публичні і державні установи України, в тім і її військо, щоб і тут підготовити перехід до автономії України та заложити підвалини тої автономії.
Уже 14 квітня зїзд представників військових орґанїзацій ухвалив зібрати всеукраїнський військовий зїзд, і він зібрав ся 5 травня в Київі. По підрахунку на нїм зїхали ся представники орґанїзацій, в яких обєднувало ся без малого мілїон (900 тис. з верхом) орґанїзованого, озброєного українського народу. Він вибрав для кермування військовими справами ґенеральний військовий комітет, що мав працювати при У. Ц. Радї, і признав її єдиним орґаном, що має рішати всї справи про Україну й її відносини до Центрального Росийського Уряду. Від сього Уряду вважав за потрібне вимагати, щоб він негайно оголосив особливим актом прінціп автономії України, як найкращого забезпечення національно-полїтичних прав українського народу і всього краю, а для обєднання вже тепер усїх місцевих установ аби призначено комісара на всї українські ґубернїї, при нїм орґанїзовано краєву раду, а при Центральнім Урядї уставлено мінїстра по справам України. Зазначено також погляд зїзду на справу продовольчу, харчову, освітню й иньші. А тому що на сїм першім зїздї від деяких частей, особливо фронтових, представників було мало, поручено Ґен. Комітетови скликати другий зїзд, в складї повнїйшім.
Сей другий зїзд скликано на 4 червня, і воєнні власти прошено загодя розпублїкувати про нього, щоб усї части могли прислати своїх делєґатів. Та стало ся як раз навпаки: воєнний мінїстр дав знати по арміям, що він вважає сей зїзд несвоєвременним, тому мовляв, що відтягнеть ся ним людей з фронту, — хоч саме під той час иньші військові зїзди відбували ся зовсїм свобідно, без усякої перешкоди з боку воєнного мінїстра. Тому се розпорядженнє його що до українського зїзду викликало жаль і гнїв серед Українцїв.
Саме тодї на 28 травня Українська Селянська Спілка скликала в Київі великий селянський зїзд з усїх українських ґубернїй — Перший Всеукраїнський Селянський Зїзд, на якім зібрали ся представники від тисячі волостей. Сей зїзд окрім того що повзяв постанови в справі земельній, селянській, орґанїзаційній, винїс рішення в полїтичних справах в тім же родї як зїзд військовий. Разом з Центральною Радою опротестував розпорядженнє воєнного мінїстра, підтримав домагання військового зїзду, поставлені до Центрального Уряду. Також як і той признав У. Ц. Раду кермуючим, провідним орґаном Українського народу, постановив, що всї громадські установи і самоурядовання повинні українїзуватись і допомагати У. Ц. Радї в утворенню автономного ладу на Українї. А вибравши з-поміж себе Українську раду селянських депутатів, постановив, що вона має війти в склад У. Ц. Ради і разом з нею працювати.
Так само зробив потім і військовий зїзд, що зібрав ся, невважаючи на заборону воєнного мінїстра, слїдом за селянським зїздом, дня 4 червня. Невважаючи на всякі перешкоди делєґати зїхали ся з фронтових частей в великому числї; як підраховано, були тут представники від більше як півтора мілїона (1736 тисяч) орґанїзованих Українцїв у війську. Супроти неприхильного становища, яке за той час Цент. Уряд зайняв до українських домагань, зїзд вимагав від У. Ц. Ради рішучих заходів для здїйснення автономії України. Прикладом Селянського зїзду вибрав постійну Українську Раду військових депутатів, щоб вона війшла в склад У. Ц. Ради і разом з ним працювала для сповнення сього домагання, опираючи ся на озброєний український народ.
Таким чином У. Ц. Рада крім тих представників від українського народу, яких мала вже в своїм складї, доповнила ся великими представницькими орґанами українського трудящого люду — того що по селах і того що в війську. Мала в плянї ще прийняти в свій склад Українську Раду робітничих депутатів, як її вибере всеукраїнський робітничий зїзд, скликаний на 10 день липня. Але вже й тепер — почувши голоси трудящого українського народу на масових всеукраїнських зїздах, довідавши ся про його волю й бажання, знаючи, в чім може на нього оперти ся, і сама в величезній більшости складаючи ся з представників народнїх мас, селян і салдатів, У. Ц. Рада з повною рішучістю приступила до здїйснювання основних вимог українського народу, не чекаючи помочи і співробітництва Рос. Центрального Уряду, котрого шукала, та не знаходила.