Українська Центральна Рада і її Універсали

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Українська Центральна Рада й її Унїверсали (1917
Михайло Грушевський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.

Мих. Грушевський


Українська Центральна Рада

й її Унїверсали


першій і другий.


Друге, доповнене виданнє.
Цїна 20 коп.




Київ, 1917.
З друкарнї товариства „П. Барський“, Хрещатик 40.

сторінка

Переднє слово.

Коли проминули перші, радісні тижні всеросийського визволення проявили ся грізні познаки реакції и безладя — коли великоруська буржуазія стала на слизьке виводити росийську революцію й підгравати правим елементам, що чигали на її провал, а в ріжних областях Росийської держави почали зазначати ся прояви анархії й розкладу, Українська Центральна Рада, волею Українського Народу поставлена на сторожі його волі й справи, не могла зіставати ся спокійним глядачем того всього. Вона звернула ся до Центрального Тимчасового Уряду Росії, тоді вже оновленого представниками соціалїстичних партій, закликаючи його до спільної роботи. Подаючи до його відома домагання Українського Народу, вона віддавала до помочи, для забезпечення революційних здобутків ладу і свободи в Росийській державі всї сили орґанїзованого Українського народу і навзаєм домагала ся від Центрального Уряду, щоб він дав свою згоду й призволеннє на ті заходи і способи, які потрібні були для забезпечення певної й міцної спілки України з Росією, для укріплення нового свободного ладу на Українї й запезпечення національних потреб Українського Народу.

Росийський Центральний Уряд по довгих міркуваннях сї домагання відкинув. Як виявило ся потім, було се дїлом мінїстрів не-соціалїстів, партії нар. свободи („кадетів“). Тодї У. Ц. Рада, сповняючи волю все українських зборів селянства і війська постановила приступити сама до будови нового житя України, аби запобігти анархії й безладю, що грозили її захопити. Вона сказала своє перше слово до Українського Народу, як його власть, у своїм першім Унїверсалї, й почала орґанїзувати свої виконавчі орґани для ведення ріжних справ, щоб забезпечити свободу і лад, права й інтереси трудящого люду України. Се слово її і дїло її було прийняте з радістю і послухом свідомим українським народом, і тими людьми які хотїли жити в згодї і спільній праці з ним на Українській землї. І мінїстри соціалїсти в Р. Центр. Урядї, побачивши, як веде дїло У. Ц. Рада — оглядно, але рішучо, не пориваючи ся до боротьби, але йдучи до згоди з не-українською демократією, — рішилі поправити зроблену помилку. Постановили війти в порозуміннє з У. Ц. Радою й зробити її опорою нового ладу. Се й учинили прислані до У. Ц. Ради мінїстри, і порозуміннє се було оповіщене в другім унїверсалї, котрим одкриваєть ся нове, автономне житє України.

Бувши в У. Ц. Радї від перших днїв її роботи, хочу коротко розповісти, як прийшло до сього, і яке воно має значіннє в нашім житї.

Як зложила ся Українська Центральна Рада.

Велика хвиля визволення поставила перед Українським народом великі завдання.

Треба було запезпечити волю України, відновити її старе народовластє, право народу самому правити всїми своїми справами. Дїло велике, час такий, якого не було від часів Хмельниччини — упустити його не можна було. Треба було відложити все инше, а взяти ся до сього дїла — до забезпечення полїтичних прав Українського народу й інтересів його трудящаго люду. Для сього зараз же як упав старий режим, Українці всїх партій і напрямків постановили обєднатись у спільній, одностайній полїтичній орґанїзації на весь час, поки не буде осягнена спільна мета: широка національно теріторіальна автономія Украіни в федеративній демократичній Росийській республїцї, инакшими словами — поки Українському народови разом з представниками иньших народів України не буде забезпечене право рішати всї справи свого краю на місцї, у Всенароднїх зборах чи Соймі України, тільки де-які справи віддаючи на рішення і під управу Думи і Правительства Росийської республїки.

Потребу такого обєднання піднесла в перших же днях революції стара полїтична орґанїзація українська, заснована тому двадцять лїт, а останнїми лїтами звана „Товариством Українських Поступовцїв“ (ТУП). Після того як українське полїтичне житє, по коротких днях свободи, було загнанє знов у всякі нетри полїцейськими нагінками, товариство се істнувало, як орґанїзація потайна, і ставило своєю метою обєднуватн свідомійших Українцїв, поступових і демократичних, на сїм спільнім для всіх домаганнї: автономії України в федеративній Росії. В перших днях марта воно постановило зробити свою дїяльність одкритою і дати почин до тїснїйшого обєднання всїх українських демократичних течій і напрямів в полїтичній орґанїзації, що буде йти до сеї мети. По кількох днях переговорів, дня 7 березня (марта), орґанїзувалась спільна рада всїх київських українських орґанїзацій під назвою Української Центральної Ради. До неї війшли крім представників Товариства Українських поступцїв представники соціал-демократичних груп, кооперативів, робітників, військових, студентів і культурних та професійних товариств і орґанїзацій київських.

Коли по Українї понесла ся звістка про сю орґанїзацію, з ріжних сторін, з міст, з сел почали приходити до неї заяви, писані, чи через депутатів, що українське громадянство признає сю Раду тимчасовим українським національним урядом, на цїлу Україну. З тим присилали ся і представники українських громад з місць, щоб їх включити в Центральну Раду, як членів.

Одначе таке доповненнє з місць робило ся без певної системи, більш припадково. Тому щоб надати Центральній Радї характер справжнього представництва всього орґанїзованого українського народу, рішено яко мога скорше скликати зїзд представників орґанїзованої української людности цїлої України. Зїзд сей призначено на Великоднї свята, 6, 7 і 8 квітня. Постановлено, що кожда установа, яка визнає себе українською — чи буде то сїльска громада, чи повіт, чи союз орґанїзацій, може післати одного представника; українські орґанїзації, які мають велике число членів, можуть прислати більше членів, пропорціонально скількости. Таким чином українським людям, де тільки вони обєднали ся, дана була змога взяти участь в сїм зїздї і подати на нїм свій голос. І справді українське громадянство відізвало ся на заклик Центральної Ради. Хоч українських ґазет так як би не було ще, бо почали виходити з кінцем березня (марта) і то в такій малій скількости, що на провінцію навіть не попадали, все-таки з усїх сторін поспішили депутати на зїзд, не вважаючи на страшенно трудну їзду. По підрахунку, що вів ся при видаванню білєтів, делєґатів таких що мали право голосу на зїздї, бо мали уповноваження від орґанїзацій, було коло 900; а друге стільки гостей, себ то членів орґанїзацій, але не депутатів, які не мали голоса. Дуже богато було селян і салдатів з ріжних частей.

Сей Перший Український Національний Зїзд прийняв такі постанови: Добиватись спільними силами Українського народу широкої української автономії, творити негайно її підстави і для обєднання громадських сил краю та укріплення нового ладу дати почин до засновання краєвої ради для цїлої України. Для запезпечення автономного устрою ухвалив війти в порозуміннє з иншими народами Росії, що того ж добивають ся, і спільно з ними доходити федеративного устрою для Росийської республіки[1]. Крім того зїзд установив нову Центральну Раду. Вибрав голову і його двох заступників і ухвалив, щоб присутні делєґати від ґуберній і міст вибрали по кілька членів, так само від орґанїзацій салдатських, селянських, робочих, від партій, товариств культурних і професійних, — з тим щоб потім, коли орґанїзують ся на місцях українські ради повітові, ґубернські й міські, вони могли наново вибрати своїх представників,  — і так само всї ті орґанїзації й партії.

Так вибрано велику раду, що складала ся з душ 120—130 і зїздила ся разів два, а принаймнї раз на місяць на свої збори, для ухвал у важнїйших справах. Для постійної роботи вона вибрала комітет з двадцяти душ. Зложений він був так, щоб до нього входили представники всїх головнїйших полїтичних і клясових орґанїзацій українських. Сей комітет засїдав як не що дня, то через день і крім того при нїм орґанїзували ся комісії для всяких справ: орґанїзаційна, військова, освітня, правнича, фінансова й инші, при них канцєлярії в усяких справах.

Орґанїзаційна робота Української Центральної Ради.

Так зложив ся, в місяцї квітнї, сей великий український осередок, що мав обєднувати і керувати національно-полїтичною дїяльністю всїх українських орґанїзацій для осягнення тих полїтичних завдань, для яких обєднали ся сї орґанїзації — осягнення широкої автономії України в федеративній Росийській республїцї, забезпечення всеї повноти полїтичного і національного житя Українського народу і охорони прав і інтересів трудящого люду.

З початку він поставив був собі задачі тільки полїтичні, з огляду що ріжні партії ріжно думають про полагодженнє економичної, особливо земельної справи. Він закликав всї партії, ґрупи і верстви (кляси) українські, аби вони поки що відложили те що їх може подїлити чи поріжнити, — не заглубляли ся в такі справи, і через те й сам відкладав виясненнє економичної, земельної й харчової справи на пізнїйше. Але виявило ся, що справа творення нового житя, нового ладу не жде, бо старе гине і розсипаєть ся під натиском нового свобідного ладу, розбудженого народнього житя і народовластя. На місце його треба творити нові форми у всїм, значить і в економичнім житю, в справі земельній та продовольчій.

Тому скоро признано потрібним і в сих справах знайти те що відповідає потребам України як краю і Українського народу як народу робочого, трудящого, що не має своїх власних, українських буржуазних велико-земельних і капіталїстичних верств і мусить дбати про інтереси свого трудящого люду. Таку постанову прийнято 7 травня (мая). Поширено проґраму У. Центр. Ради на всї справи важні для нашого народу і краю і поставлено найблизші завдання їх полагодження: Згуртованнє широких народнїх мас під проводом У. Ц. Ради, їх орґанїзація і усвідомленнє завдань, які висуває перед нашим краєм і народом теперішня хвиля, і уставленнє тих засобів і форм, які дали б українському трудящому народови, через свій вибраний уряд, Українську Центральну Раду, в спілцї з Центральним Росийським Урядом, здїйснити сї завдання на користь свого краю, себто Українського народу і тих иньших народностей, що живуть з ним разом. Такі були сї завдання, а „Орґанїзація“! — се було перше гасло (лозунг), з котрим вийшла Укр. Цент. Рада перед свій нарід. Орґанїзувати ся дійсно треба Українському народови міцно й негайно! Так шоб він обєднавсь увесь, без ріжности партій, верств і станів, під проводом своєї Центральної Ради — щоб ся єдність і орґанїзація пройшла в глиб і вшир до самого споду українського народу, в кожний куток, в кожде село, в кожду хату, — обхопила його, як зелїзним обручом, щоб він, наш нарід, став він міцною завязю, твердим цементом Українськоі земли і охоронив її від розвалу і анархії.

Бо кінець кінцем все чисто — і свобода, і революція, і воля України і справа земельна — залежить від того, чим буде наша народня маса і перед усїм наше селянство: чи разпорошеною купою піску, котру перший подув вітру може підняти і рознести, чи твердою опорою, міцним фундаментом, на котрім опреть ся свобідна, автономна, народня Україна.

Досї Україна наша, в добрий час сказати, була доволї спокійна, коли порівняти з иньшими краями Росії. Але що до сього спокою треба знати вірно, що се власне спокій, живий і орґанїзований, а не сон тільки. Не треба, шоб наша людність лежала безвладною, мертвою, бездїяльною масою, треба шоб вона вся була жива, свідома, шоб вона в кожній справі відзивала ся чуйно на все, що дієть ся у нас і поза нами, щоб була орґанізована і обєднана, щоб її спокій був спокоєм зібраної, уоруженої військової лави, а не бездїльної й безладної юрби. Щоб ті орґанїзації, які поставлено на чолї нашого народнього житя, знали і були певні, що на кожде слово їх і кождої хвилі наш народ зробить те, що йому буде сказано — встане чи сяде, піде чи прийде, піднесе руки чи спустить.

Тодї наша Україна переживе щасливо сей не тільки великий, але і грізний мент, і закріпить ті великі здобутки, котрих прагнемо: волю і незайманність нашого краю, добро і права трудящих мас, нашого народу і тих народностей, які живуть з нами разом на нашій землї.

Такі були ті кличі, які розносила У. Ц. Р. через своїх інструкторів, що розсилали ся по Українї, через тих делєґатів, які прибували до У. Ц. Р. від ріжних гуртів і орґанїзацій українських, від ріжних установ, від селян, від війська, з фронту і тилу, через зїзди, які наказала вона скликати по ґубернїях, повітах і городах. І кличі сї не зіставали ся порожнїми. Велика орґанїзаційна хвиля пішла між українським народом.

На волостних і повітових зібраннях, на зборах просвітних і полїтичних орґанїзацій, на військових зїздах і зібраннях, на ґубернських зборах, що відбували ся в квітнї й травню, виносили ся постанови про те, шо сї збори, орґанїзації й установи приймають полїтичні резолюції винесені Всеукраїнським Зїздом: домагати ся автономії України; не віддїляючи ся від Росийської держави вимагати федеративного звязку з нею; розрішеннє земельної справи покласти на Всенародні збори України (її сойм). Ухваляють підтримувати у всїм Укр. Центр. Раду, сповняти вірно її накази як свого Тимчасовою Уряду. Але заразом домагають ся від неї полїтики рішучої, твердих і певних заходів в забезпеченню українських полїтичних потреб, поставлення рішучих домагань Центральному Урядови.

І сї постанови з місць — винесені часом великими орґанїзаціями (особливо військовими) підтверджували ся великими всеукраїнськими зїздами, що відбули ся в травнї й червнї та своїми постановами зазначили волю широких мас трудящого українського люду.

Всеукраїнські зїзди і поповненнє У. Ц. Ради.

Найбільш горяче відізвали ся на орґанїзаційні заходи У. Ц. Ради, найскорше і найрішучійше стали при нїй українські військові орґанїзації, і вони ж перші зібрали ся на всеукраїнський зїзд, що виязив волю великої сили нашого народу. Се зрозуміло. В військах зібрала ся вся сила, весь цвіт нашого народу. Війна відірвала від місць, як рахують, коли 4-х мілїонів наших людей. А хоч розкидала їх по величезнїм просторі — по всьому фронту — від Балтийського моря до Чорного, по запасних частях до самого Уралу і за Уралом, — то все-таки в ріжних частях знаходили ся великі купи свідомих українських людей, які почали гуртувати ся в орґанїзації, виясняти меньше свідомим землякам завдання, які висуває нинїшня хвиля, і способи їх здїйснення.

Не були то завдання спеціяльно військові: не були ж то і воєнні люде по професії, по званню, а українські люде передягнені в сірі шинелї, озброєний український народ, зірваний з місць і розпорошений поза своїми краями. Він ставив на чергу ті ж полїтичні справи, що ставили ся в українських орґанїзаціях на місцях, присягав ся підтримати їх активно всею своєю силою, а своє власне домаганнє в нього було одно: зібрати своїх людей-вояків з розсїяння, переформирувати армію по національному складу, відлучити Українцїв в осібні части і надати український характер сим частим. І се теж була тільки частина тої проґрами, яка ставила ся для всього: треба українїзувати всї публичні і державні установи України, в тім і її військо, щоб і тут підготовити перехід до автономії України та заложити підвалини тої автономії.

Уже 14 квітня зїзд представників військових орґанїзацій ухвалив зібрати всеукраїнський військовий зїзд, і він зібрав ся 5 травня в Київі. По підрахунку на нїм зїхали ся представники орґанїзацій, в яких обєднувало ся без малого мілїон (900 тис. з верхом) орґанїзованаго, озброєного українського народу. Він вибрав для кермування військовими справами ґенеральний військовий комітет, що мав працювати при У. Ц. Радї, і признав її єдиним орґаном, що має рішати всї справи про Україну й її відносини до Центрального Росийського Уряду. Від сього Уряду вважав за потрібне вимагати, щоб він негайно оголосив особливим актом прінціп автономії України, як найкращого забезпечення національно-полїтичних прав українського народу і всього краю, а для обєднання вже тепер усіх місцевих установ аби призначено комісара на всї українські ґубернії, при нїм орґанизовано краєву раду, а при Центральнім Урядї уставлено мінїстра по справам України. Зазначено також погляд зїзду на справу продовольчу, харчову, освітню й иньші. А тому що на сїм першім зїздї від деяких частей, особливо фронтових, представників було мало, поручено Ґен. Комітетови скликати другий зїзд, в складї повнїйшім.

Сей другий зїзд скликано на 4 червня, і воєнні власти прошено загодя розпублїкувати про нього, щоб усї части могли прислати своїх делєґатів. Та стало ся як раз навпаки: воєнний мінїстр дав знати по арміям, що він вважає сей зїзд несвоєвременним, тому мовляв, що відтягнеть ся ним людей з фронту, — хоч саме під той час иньші військові зїзди відбували ся зовсїм свобідно, без усякої перешкоди з боку воєнного мінїстра. Тому се розпорядженнє його що до українського зїзду викликало жаль і гнїв серед Українцїв.

Саме тодї на 28 травня Українська Селянська Спілка скликала в Київі великий селянський зїзд з усїх українських ґуберній — Перший Всеукраїнський Селянський Зїзд, на якім зібрали ся представники від тисячі волостей. Сей зїзд окрім того що повзяв постанови в справі земельній, селянській, орґанїзаційній, виніс рішення в полїтичних справах в тім же родї як зїзд військовий. Разом з Центральною Радою опротестував розпорядженнє воєнного мінїстра, підтримав домагання військового зїзду, поставлені до Центрального Уряду. Також як і той признав У. Ц. Раду кермуючим, провідним орґаном Українського народу, постановив, що всї громадські установи і самоурядовання повиннї українїзуватись і допомагати У. Ц. Раді в утворенню автономного ладу на Українї. А вибравши з-поміж себе Українську раду селянських депутатів, постановив, що вона має війти в склад У. Ц. Ради і разом з нею працювати.

Так само зробив потім і військовий зїзд, що зібрав ся, невважаючи иа заборону воєннаго мінїстра, слїдом за селянським зїздом, дня 4 червня. Невважаючи на всякі перешкоди делєґати зїхали ся з фронтових частей в великому числї; як підраховано, були тут представники від більше як півтора мілїона (1736 тисяч) орґанїзованих Українцїв у війську. Супроти неприхильного становища, яке за той час Цент. Уряд зайняв до українських домагань, зїзд вимагав від У. Ц. Ради рішучих заходів для здійснення автономїї України. Прикладом Селянського зїзду вибрав постійну Українську Раду військових депутатів, щоб вона війшла в склад У. Ц Ради і разом з ним працювала для сповнення сього домагання, опираючи ся на озброєний український народ.

Таким чином У. Ц. Рада крім тих представників від українського народу, яких мала вже в своїм складі, доповнила ся великими представницькими орґанами українського трудящого люду — того що по селах і того що в війську. Мала в плянї ще прийняти в свій склад Українську Раду робітничих депутатів, як її вибере всеукраїнський робітничий зїзд, скликаний на 10 день липня. Але вже й тепер — почувши голоси трудящого українського народу на масових всеукраїнських зїздах, довідавши ся про його волю й бажання, знаючи, в чім може на нього оперти ся, і сама в величезній більшости складаючи ся з представників народнїх мас, селян і салдатів, У. Ц. Рада з повною рішучістю приступила до здїйснювання основних вимог українського народу, не чекаючи помочи і співробітництва Рос. Центрального Уряду, котрого шукала, та не знаходила.

Як У. Ц. Рада шукала порозуміння з Центральним Рос. Урядом.

Уже перші народнї збори, що зібрали ся в Київі на великій революційній українській манїфестації 19 березня (марта), постановили, підтримуючи Центральне Правительство в забезпеченню нового свобідного ладу, заразом зажадати від нього, „щоб воно міцно звязало справу автономії України з інтересами нового ладу, і заохотило людність її до всяких жертв, а для того негайно видало деклярацію, которою б з свого боку визнало потребу широкої автономії Української землї і поробило відразу всї заходи, щоб надати український національний характер її публичним установам, з захованнєм прав національних меньшостей“. В сїй справі У. Ц. Рада наміряла ся післати спеціальну депутацію до Центр. Правительства, але що становище Центр. Правительства було хистке, і саме піднїмала ся справа його переформовання, тож У. Ц. Рада відложила сю справу. Передала йому, через Національну Укр. Раду в Петербурзі, тільки поодинокі побажання, винесені Українським Нац. Зїздом — орґанїзації при правительственнім комісарі краєвої ради на всю Україну, зложеної з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, та иньші, спеціальнійші домагання.

Домагання сї одначе зіставали ся несповненими, хоч Центральний Рос. Уряд за той час уже обновив ся, прийнявши до себе представників соціалїстичних партій, і міг поступати більш певно і рішучо. Коли Всеукр. військовий зїзд тим часом винїс свої, згадані вище, постанови поручаючи У. Радї передати їх Центральному Урядови, У. Ц Рада постановила вислати свою депутацію, разом з депутацією Ґенерального Військового Комітету, щоб представити Урядови домагання України: Коли він хоче оперти ся на Українї як міцній підставі нового свобідного ладу, забезпечити собі активну поміч Українського народу, він повинен усунути всяку неясність і непевність в відносинах. Повинен признати право України на широку полїтичну автономію, на державне право, забезпечене їй при обєднанню з Росією в 1654 р. і беззаконно нарушене і потоптане Романовими, — подібно до того як відновив безправно нарушену конституцію Фінляндії і навіть державну незалежність Польщі. Повинен пристати на практичні засоби для приладження управи і урядування на Українї до будучої автономїї і до вимог українського житя.

Ясне бо дїло, що признаючи за будучим Установчим Зібраннєм Росії право потвердити автономний устрій України, Український нарід нїяк не може відкладати до того зібрання виробленнє автономного статуту її й переведеннє в житє тих підготовчих реформ, які зараз вимагають ся житєм. Самі інтереси укріплення нового ладу, спокою і свободи на Українї вимагають того, щоб Центр. Уряд дав свою прінціпіальну згоду на автономний прінціп що до України і тим намітив стежку для людей неосвідомлених і полїтично не розвинених, які не знають, на яку їм ступити супроти домагань Українського народу, та й для адмінїстративного персоналу, для всякого служащого люду, який також не вміє знайти ся супроти жадань українїзації всякого роду установ України.

З таким наказом У. Ц. Рада вислала своїх делєґатів, вибраних з ріжних полїтичних українських партій і з ріжних верств українського народу. 16 травня ся делєґація явила ся в повнім складі у голови росийської ради мінїстрів. Доручила йому зложену нею докладну записку і зажадала, щоб премєр-мінїстр визначив осібнє засїданне ради мінїстрів для обговорення спільно з делегацією тих жадань, поставлених У. Ц. Радою, а коли він се признав неможливим, то принаймнї осібну комісію. Передала сю записку презідії петерб. ради робочих і салдацьких депутатів і окремим мінїстрам, котрих близше дотикали наставлені жадання.

В своїй записці[2] делєґати поясняли національну ролю У. Ц. Ради, її орґанїзаційне значіннє, вагу її голосу як виразу волї демократичних верств українського народу. Вони гаряче остерігали Тимчасовий Центральний Р. Уряд від тої старої помилки, в яку впадають представники росийської інтелїґенції на Українї й росийська преса, стараючи ся все ще представити український рух не загально народнїм, а гуртковим, інтелїґентським. Заслїплені своїм клясовим або національним єґоїзмом вони силкують ся підтримати зневажливе відношеннє до сього руху. Силкуючи ся відгородити від сього народнього руху захоплені ними позиції в зросийщених старою русіфікаційною полїтикою міських центрах, по ріжних урядових і громадських установах, вони справляють Ц. Уряд на хибну дорогу, яка може привести до наслїдків дуже небезпечних. Нарід, який тепер так щиро і зичливо ставить ся і до Ц. Уряду і до росийської демократії, оберне на них всю ненависть і обуреннє своє, коли його сподївання будуть розбиті, і може з того виникнути справжня усобиця.

Щоб не допустити до такої небезпеки У. Ц. Рада закликає тимчасовий уряд негайно піти на зустріч домаганнєм Українського народу, сповнивши його вимоги, які делєґати зберають в таких пунктах:

Тимчасовий Рос. Уряд виявить в якімсь акті своє прихильне відношеннє до гасла автономії України. Дасть українським представникам місце в міжнароднїй мировій конференції, для участи в рішенню долї Галичини і захоплених Нїмцями українських територій. Заснує при Тимчасовім Уряді посаду особливого комісара по справам України для ознайомлення Уряду з потребами і настроями України. Утворить посаду комісара з краєвою при нім радою на Українї. Переведе в армії видїленнє Українцїв в окремі військові части. Українїзацію школи поширить на середню і вищу школу всеї України. Відповїдальні посади заміщатиме людьми, що володїють українською мовою й обізнані з місцевим житєм. Для задоволення українських національно-культурних потреб дасть в розпорядженнє У. Ц. Ради кошти з казначейства. Дозволить виїзд до дому закордонним Українцям і розмістить по Українї бранцїв з закордонної України.

Як поставив ся Центр. Рос. Уряд до домагань Українського народу.

20 і 21 травня засїдала вибрана Центральним Росийським Урядом-комісія, обговорюючи з делєґатами У. Ц. Ради предложені ними домагання Українського народу. Хоч рада мінїстрів в тім часї на половину складала ся з соціалїстів, в комисії соціалїста не було нїодного, все люде „не лївійші ка-де“, або й правійші від них. Головну ролю грали представники від мінїстерства внутр. справ: тов. мін. Щепкін, професори державного права Котляревський і Лазаревський. Вони гостро ставили ся до українських домагань, сильно критикували і майже при кождій пунктї заявляли, що „се трудно“, „се неможливо“, „правительство на се не піде“ і т. ин. Се зробило на делєґацію кінець кінцем дуже прикре вражіннє і вона заявила, що як так, то їй нема про що балакати: У. Ц. Рада здіймає з себе всяку відповідальність за наслїдки такого неприхильного відношення Уряду, а делєґати вертають ся на Україну.

Се начебто отверезило представників Ц. Уряду. Вони почали запевняти, що про повну відмову не може бути й гадки, — вони взяли на себе ролю критиків, а Уряд певно поставить ся далеко більше прихильно: справа негайно буде внесена на його розгляд і порішена. Супроти того делєґати зіставили в Петербурзї кількох своїх товаришів, щоб вислухати те скоре рішеннє. Одначе днї минали за днями, а рішення не було. Представники правительства виправдували ся, що Урядови тепер не до того: саме йшли переговори з Кронштадською радою, що відмовила послуху Урядови, і т. ин.; але він нїяк не хоче доводити до загострення на Українї і зробить все для полагодженя справи. Нарештї в останнїх днях травня рада мінїстрів винесла в останнїх днях постанову, прийняту одноголосно, себто й мінїстрами-соціалїстами також — вони стали на тімже становищі в українській справі, що й спеціалїсти з партії ка-де.

Уряд заявив, що У. Ц. Рада не означила точно, який зміст вона вкладає в розуміннє автономії України, тому проголошеннє сього прінціпу могло б повести до непорозуміння. Він не признав взагалї за собою права робити які небудь важнїші зміни в адмінїстрації України, тим більше — висловляти ся в справі її автономії, бо все се дїло Установчого Зібрання. І нарештї він поставив під сумнїв саму правомочність У. Ц. Ради, як виразницї волї населення України, тому що вона не була вибрана всенароднїм голосуваннєм. Формулованнє своєї постанови він полишив Юридичній Нарадї при Ц. Урядї, що винесла два тижнї пізнїйше свою формулу. Вповнї приєднала ся до погляду Ц. У ряду, що він не повинен тикати справи автономії України, і через те не може рішати справи про призначеннє комісара на Україну або комісара по українським справам при Ц. Урядї. Висловила ся против участи Українців в міжнароднїй конференції, на тій підставі, що в сїй конференції братимуть участь держави, а не народи. Що до признання певних коштів в розпорядженнє Ц. Ради відмовила, що се дїло не держави, а місцевого самоврядування. Відсунула від себе справу повернення незаконно виселених Українцїв, тому що се, мовляла, тїсно звязане з питаннями воєнного часу. І навіть питаннє про українїзацію середньої школи признала „дуже складною річю“ — тому, мовляла, що склад учнїв в більшости походить з городської, неукраїнської людности!

Одним словом виявила не розвагу, а якесь завзятє — бажаннє нї в чім анї найменьшім не дати згоди, не лишити нї тїни гадки про можливість порозуміння, або про охоту до неї.

Як стрів се Український народ.

Перша вість про повну відмову Рос. Центр. Уряду на всї домагання Українського народу прийшла ранком 2 червня, коли кінчив своє засїданнє Всеукраїнський Селянський Зїзд. Телеграма була обявлена йому і витворила настрій незвичайно поважний. Велике зібраннє, сила селянства, цвіт трудящого українського народу, відчуло, що наступила велика переломова хвиля. Заява голови У. Цент. Ради, що справа автономії України буде залежити тільки від Українського народу, і поважність, рішучість і солїдарність нинїшнього селянського представництва не лишає сумнїву в тім, що автономія України будє Українським народом здійснена, — вирвала з грудей присутних горячий і однодушний відклик, який краще слів давав вираз їх настроєви. Того ж самого вечера відбуло ся перше спільне засїданнє У. Ц. Ради з участю ново-вибраної Ради селянських депутатів. У. Ц. Рада подвоїла ся, прийнявши в свої ряди півтори сотнї селянських представників. Нарада над полїтичною ситуацією, витвореною відмовою Центр. Уряду зайняла всї засідання сесії, 2—3 червня. У. Ц. Рада винесла резолюцію, которую признала, що Рос. Уряд, одкинувши домагання У. Ц. Ради, свідомо пішов в супереч інтересам трудового люду на Українї та прінціпови самоозначення народів проголашеному самим же Урядом. Тому постановила видать унїверсал до Українського народу з поясненнями завдань, які стоять перед українською демократією, та приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Українї, щоб не довести край і всю Росію до анархії і занепаду здобутків революції.

Другого дня розпочинав ся згаданий, Другий Всеукраїнський Військовий зїзд. З огляду що приготовлене помешканнє показало ся занадто тїсним для засїдань, перший день (4 червня) пройшов в мітінґах і манїфестаціях в дуже повисшенім настрою. На великім вічу на Софійській площі коло монументу Б. Хмельницького вояки присягали, що не виїдуть з Київа, поки не буде рішена справа автономії України. Але розпочаті другого дня засїдання виявили, що ся величезна делєґація озброєного українського народу не пориваєть ся запалом, і при всїй рішучости свого настрою — ще радикальнїйшім нїж на зїздї селянськім — вона твердо стоїть на полїтичній проґрамі У. Ц. Ради. Зїзд одностайно став під гасло: широка автономія України в федеративній Росийській республїцї і напр. рішучо, навіть з запалом відмежував ся від „самостійників“, тому що в їх позиції підозрівав деяку хиткість в сїй справі (нахил до незалежности[3]). Але в здїйсненню поставленого гасла він зажадав рішучости й негайних заходів. Резолюції винесені Зїздом 8 червня зазначали що Росийський Ц. Уряд своїм нерозуміннєм і систематичним опором домаганням української демократії загострює національні конфлїкти, викликає анархистичні настрої й перешкоджає великій орґанїзаційній роботї Українського народу. Рос. Ц. Уряд в інтересах збереження здобутків революції повинен змінити своє становище і сповнити домагання представлені йому У. Ц. Радою, а У. Ц. Рада до того часу до Ц. Р. Уряду більше в сїй справі звертатись не повинна, а сама мусить негайно приступити до фактичного переведення в житє підстав автономного ладу, в згодї з національними меньшостями. Зїзд в тім обезпечує У. Ц. Радї рішучу і найактивнїйшу піддержку.

Перший Унїверсал Української Центральної Ради.

Вислухавши волю українського народу на сих двох великих зїздах його, доповнена їх представниками — селянською радою і радою українських військових депутатів, У. Ц. Рада рішила сю волю вволити. 9 червня на засїданню її комітету вислухано начерк Унїверсалу до Українського народу, другого дня зредактовано його в комісії, прийнято, і пізно вечером того-ж дня проголошено на Військовім зїздї, що прийняв його з незвичайним захопленнєм і радістю, як горячо жданий вислів своїх бажань і сподівань. Потім Унїверсал спішно друковано і в понедїлок 12 червня проголошено вже урядово, роздано при закритю Військового зїзду його членам і після військової паради і молебня, відслуженого 1-им українським полком, проголошено вселюдно на Софійській площі. Зараз же розвезено й розіслано по всїй Українї, проголошувано на повітових, волостних і городських зібраннях, на площах і по церквах, роздавано людям і розлїплювано на видних місцях.

 Унїверсал Української Центральної Ради до Українського народу, на Українї й по-за Україною сущого.

 Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

 Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землї.

 Найкращі сини твої, виборні люде від сел, від фабрик, від салдацьких казарм, од усїх громад і товариств українських вибралн нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам стояти й бороти ся за ті права та вольности.

 Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:

 Хай буде Україна вільною. Не оддїляючись від всїєї Росії, не розриваючи з державою Росийською, хай народ Український на своїй землі має право сам порядкувати своїм житєм. Хай порядок і лад на Вкраїнї дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуваннєм Всенароднї Українські Збори (Сойм). Всї закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїнї, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

 Ті ж закони, що мають лад давати по всїй Росийській державі, повинні видавати ся у Всеросийськім Парламентї.

 Нїхто краще нас не може знати, чого нам треба, і які закони для нас луччі.

 Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, манастврські та инші землі у власність народів, як буде видаво про се закон на Всеросийськім Учредительнім Зібраннї, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українськім Зборам (Соймови).

 Так сказали виборні люде з усїєї Землї Української.

 Сказавши так, вони вибрали з поміж себе нас, Українську Центральну Раду, і наказали вам бути на чолї нашого народу, стояти за його права і творити новий лад вільної Автономної України.

 І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового житя і приступили до тієї великої роботи.

 Ми гадали, що Центральне Росийське Правительство простягне нам руку в сїй роботї, що в згодї з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.

 Але Тимчасове Росийське Правительство одкинуло всї ваші домагання, одіпхнуло простягнену руку українського народу.

 Ми вислала до Петрограду своїх делєґатів (послів), щоб воли представила Росийському Тимчасовому Правительству наші домагання.

 А найголовніші домагання ті були такі:

 Щоб Росийське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волї України, проти права нашого народу на автономію.

 Щоб Центральне Росийське Правительство по всїх справах, що торкаюіть ся України, мало при собі нашого комісара по українських справах.

 Щоб місцева власть на Вкраїні була обєднана одним представником від Центрального Росийського Правительства, се-б то вибраним нами комісаром на Вкраїнї.

 Щоб певна частина грошей, які збірають ся в Центральну Казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу на національно-культурні потреби його.

 Всї сї домагання наші Центральне Росийське Правительство одкинуло.

 Воно не схотїло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію, на право самому порядкувати своїм житєм. Воно ухилилось од відповіди, одіславши нас до майбутнього Всеросийського Учредительного Зібрання.

 Центральне Росийське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісара, не схотїло разом з нами творити новий лад.

 Так само не схотїло признати комісара на всю Україну, щоб ми могли разом з нам вести наш край до ладу й порядку.

 І гроші, що збірають ся з вашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й орґанїзації.

 І тепер, Народе Український, нас приневолено щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладє та занепад. Коли Тимчасове Росийське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Се наш обовязок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.

 І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Унїверсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однинї самі будемо творити наше житє.

 Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города однинї знає, що настав час великої роботи.

 Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси Українського Народу, повинна мати найтїснїші орґанїзаційні зносини з Центральною Радою.

 Там, де через якісь причини адмінїстративна влада зосталась в руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку, дужу орґанізацію та освідомленнє народу, і тодї перевибрати адмінїстрацію.

 В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміш з иншими національностями, приписуемо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступити до підготовки нового правильного життя.

 Центральна Рада покладає надію, що народи не-українські, що живуть на нашій землї, також дбатимуть про лад та спокій в нашім краю і в сей тяжкий час вседержавного безладя дружно, одностайно з нами стануть до працї воло орґанїзації автономії України.

 І коли ми зробимо сю підготовчу орґанїзаційну роботу, ми скличемо представників від усіх народів Землї Української і виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовимо, Всеросійське Учредительне Зібраннє має затвердити своїм законом.

 Народе Український! Перед твоїм вибраним орґаном — Українською Центральною Радою стоїть велика і висока стїна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій ва вільний шлях.

 Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої народньої працї. А для успіху тої працї насамперед потрібні великі кошти (гроші). До сього часу український народ всї кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав, та не має й тепер від неї того, що повинен би мати за се.

 І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всїм орґанїзованим громадянам сел і городів, всїм українським громадьским управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно і реґулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.

 Народе Український! В твоих руках доля твоя. В сей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю і державним розумом, що ти, народ робітників, народ хлїборобів, можеш гордо і достойно стати поруч з кожним орґанїзованим, державним народом, як рівний з рівним.

 Ухвалено: Київ. Року 1917, місяця червня (іюня) числа 10.

Що сказала Ц. У. Рада в Унїверсалї.

Унїверсал зробив велике вражіннє. Запеклі вороги Українства підняли крик, що Унїверсал викликає усобицю, анархію, противставляючи Центр. Рос. Урядови Український Уряд. Вони накликали Ц. Уряд вжити против У. Ц. Ради найсильнїйших заходів, навіть сили. Але богато людей з не-українського громадянства побачили в нїм як раз навпаки: обіцянку ладу, спокою, порядку, забезпеченняє свободи й здобутків революції для України, й привитало його з радістю й вдоволеннєм. Різні публичні установи — виконавчі комітети, земства и т. ин., які зложились на підставах суто демократичних і стали близькими до народу, — привитали Унїверсал, признали його обовязковою для себе постановою, обіцяли у всїм сповняти накази Ц. Ради — признали її своєю властю, своїм зверхнїм орґаном. Таку постанову винесли зараз же по опублїкуванню унїверсалу збори представників повітових управ всеї Київщини, кілька день пізнїйше земські збори Полтавської ґуб., і т. ин. В чім же річ? в чім сила сього Унїверсалу? що дав він для нинїшньої хвилі?

Перш за все важне було те, що У. Ц. Рада заговорила в сїм унїверсалї як власть, поставлена Українським Народом над собою на те щоб кермувати і правити ним, так що її постанови і накази мають українською людністю пильно сповнятись.

Вона заявила, що взявши на себе велике дїло творення нового, свобідного і справедливого, автономнаго житя, положене на неї Українським Народом, вона не зложить з себе сього дїла і не ухилить ся від нього нї в якім разї, — які б не були трудні і небезпечні обставини, які б не були відносини до неї, яке б не було становище Рос. Центр. Уряду — чи схоче він помагати їй і працювати з нею разом, чи нї.

Як представниця і як власть Українського Народу, — більшости Українськоі землї, вона дбатиме взагалї про інтереси всього краю, не відступить від сього і вжиє всїх сил і засобів, щоб захистити в нїм спокій, лад і добрий розвиток.

Вона дбатиме не тільки про добро, успіх і силу Українського Народу, що її настановив, але так само про добро й інтереси иньших народностей, що живуть разом з ним на Українській землї. Для того наказує Українцям прийти до порозуміння з демократичними ґрупами нньших народів і з ними працювати за-одно над забезпеченнєм нового, доброго ладу.

От чому всї люде, які не мають якогось ворогування против Українського Народу, тільки хочуть добра своїй землі, ладу і спокою, знайшли в Унїверсалі заспокоєннє, поруку ладу і порядку і з радістю привитали перехід У. Ц. Ради до активної роботи над захищеннєм і упорядкованнєм житя краю, до закладання підстав його автономного житя.

Ті ж що підняли голос на нього вичитали в нїм те, чого в нїм зовсїм нема! Бож У. Ц. Рада в своїм Унїверсалі признавала єдність Росийської революції, визнавала санкцію Всеросийського Учредительного зібрання, і зовсїм не разривала з Центральним Урядом.

Не претендувала на ніяку власть над неукраїнськими народностями, тільки над Українським Народом, що її настановив. Національне самооподаткованнє накладала тільки на українську людність, не чіпаючи не-Українців.

Нїяких анархичних, неорґанїзованих виступів не допускала. Всю адмінїстративну, публичну машину полишала без усякої помїхи і не робила перешкоди в її дїяльности. Против ворожих українству людей, які зацїлїли на яких небудь посадах, вона вказувала тільки оден шлях, законний: аґітацію і перевибори.

Не сїяла ворожнечі, а кликала до порозуміння і згоди, до спільної працї всї народи України, — щоб повалити ту велику і високу стїну, яка стоїть на дорозї вільного походу Української землї: всї ті пережитки і останки старого проклятого режіму, які ще стоять і досї — темнота, несвідомість полїтична і національна, русіфікація, нехтуваннє української народности, її мови, її культури, недовірє і відчуженнє між народностями, стара память колишніх спорів і чвар, котру роздувають злі й необачні люде, замість кликати до згоди й співробітництва, в світлу і велику будуччину Української землї, а не в темну й гірку її минувшину.

У. Ц. Р. нїби говорить сим Унїверсалом до всїх хто живе на Українї: „Мир вам, братя-громадяне Української землї! Ми, У. Ц. Рада, стали на сторожі спокою й ладу України і вжиємо всїх сил Українського Народу, щоб забезпечити їй правильний порядок! Порозумійте ся, працюйте в згодї між собою і в тїснім звязку з нами, і спільними силами забезпечіть добре житє нашому краєви!

„Можете бути певні, що без вас не обійдеть ся в установленню нових підстав сього житя. Воно буде вирішене представниками всеї Української землї. Орґанїзація автономного ладу України буде вести ся теж при вашій участи, коли, розумієть ся, ви не будете ухиляти ся від тої працї з нами, до котрої вас кличемо. Але така одностайність лежить в інтересї і вашім і всього краю!“

Як порозумів ся Ц. Рос. Уряд з У. Ц. Радою.

Під впливом Унїверсалу Ц. Рос. Уряд рішив зійти з свого відпорного становища. Мінїстри соціалїсти заявили, що він повинен поправйти свою помилку. Два днї після оголошення згаданої формули Юридичної Наради, 16 червня, вийшла відозва його „до братів Українцїв“, де Ц. Р. Уряд заявляв своїм обовязком „прийти до порозуміння з громадськими демократичними орґанїзаціями України про ті переходові заходи, які можуть і мусять бути прийняті в будущинї для забезпечення прав Українського народу в місцевій адмінїстрації, самоврядуванню, школї й судї, і підготовлять перехід до того свобідного устрою, що Вкраїна мусить одержати з рук Учредительного Зібрання“. Доволї неясно се було. Несмачні були заклики тої ж відозви, аби Українцї не йшли „погибельною дорогою роздроблення сил визволеної Росії, не відривати ся від спільної батьківщини, не вносили братовбійчої усобицї в народнї ряди“, і т. д — так наче б Ц. Р. Уряд дивив ся на українську справу очами ворожих Українцям ґазет. А найбільше непорозуміння викликало, що Ц. Р. Уряд зберав ся про все се порозумівати ся з якимись неназваними „демократичними орґанїзаціями". Не ясно було, чи Ц. Р. Уряд має на гадцї У. Ц. Раду, тільки з амбіції не хоче сказати, що рішаєть ся направити свою помилку і війти в порозуміннє з нею, — чи справдї хоче поминути центральний орґан Українського Народу і шукати опори в якихось иньших орґанїзаціях. Тому відозва не викликала нїякого спочутя в українських кругах.

Так само не ясно звучала звістка, тиждень пізнїйше (24 червня), про комісію, вибрану Ц. Р. Урядом з громадських дїячів ріжних партій, з товаришом мінїстра кн. Урусовим на чолї, що має виїхати до Київа, аби „нарадою з полїтичними дїячами“ вияснити становище У. Ц. Ради і „мотиви опублїкування унїверсалу“. Неясні завдання сеї комісії нїкого не вдоволили, нїхто не хотїв брати в нїй участи, і її слїдом же відмінено. Мінїстри-соціалїсти прийшли до переконання, що від розмов треба перейти до дїла — задоволити Українцїв і залагодити крізу. Б росийських кругах величезне вражіннє зробило сформованнє, на місце комісій при У. Ц. Радї, одного виконавчого орґану — „Ґенерального Секретаріату", або як його стали називати в сих кругах — українського мінїстерства. Петербуржан велико вразила также ґрандіозна українська манїфестація салдатів і робітників, що відбула ся в Петербурзї в недїлю 25 червня і заявила свою солїдарність і послух У. Ц. Радї. Другого же дня мінїстри Терещенко і Церетелї з широкою повновластю для полагодження української справи виїхали в ставку, щоб там порозуміти ся з главноком. Брусіловим і мін. Керенським і з ним разом виїхати до Київа, для порозуміння з У. Ц. Радою. 29 і 30 червня вони відбули наради з У. Ц. Радою — її Презідіумом і Ґен. Секретаріатом. Порозуміння було улекшене тим, що саме перед тим, дня 25 і 26 червня в Киіві прінціпіально намітило ся вже порозуміннє з неукраїнськими демократичними орґанїзаціями, що до їх приступлення до У. Ц. Ради. Себто вже намітив ся той ґрунт, на який хотїли поставити дїло мінїстри-соціалїсти: передати Ґен. Секретаріатови вищу краєву власть під умовою, щоб У. Ц. Рада порозуміла ся з місцевою не-українською демократією і прийняла до себе її представників. Вироблений спільно з мінїстрами текст нового унїверсалу був ухвалений У. Ц. Радою 30 червня і після того як рада мінїстрів потвердила згоду, дня 2 червня, не спинивши ся перед протестом і виходом з мінїстерства мінїстрів кадетів, текст унїверсалу був потверджений і оголошений У. Ц. Радою, разом з деклярацією Р. Ц. Уряду.

Другий Унїверсал Української Центральної Ради.

 Громадяне землї Української!

 Представники Временнаго Правительства повідомили нас про ті певні заходи, яких Временне Правительство має вжити в справі управлїння на Українї до Учредительного Зібрання. Временне правительство, стоючи на сторожі завойованої революційним народом волї, визнаючи за кожним народом право самоозначеннє і відносячи остаточне вставовленнє форми його до Учредительного Зібрання, — простягає руку представникам Української демократії — Центральній Радї, — і закликає в згодї з ним творити нове житє України на добро всїєї революційної Росії.

 Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не оддїляти Україну од Росії, щоб укупі з усїма народами її прямувати до розвитку та добробуту всїєї Росії і до єдности демократичних сил її, з задоволеннєм приймаємо заклик Правительства до єднання і оповіщаємо всїх Громадян України:

 Українська Центральна Рада, обрана українським народом через його революційві орґанїзації, незабаром поповнить ся на справедливих основах представниками иньших народів, що живуть на Українї, від їх революційних орґанїзацій, і тодї стане тим единим найвищим орґаном революційної демократії України, який буде представляти інтереси всїєї людности нашого краю.

 Поповнена Центральна Рада видїлить наново з свого складу окремий одповідальвий перед нею орґан — Ґенеральний Секретаріат, — що буде представлений на затвердженнє Временного Правительства, яко носитель найвищої краєвої влади Временного Правительства на Українї.

 В сїм орґані будуть обєдаані всї права і засоби, щоб він, яко представник демократії всїєї України, і разом з тим, як найвищий краєвий орґан уоравлїння, мав змогу виконувати складну роботу орґанїзації та упорядковання житя всього краю в згодї з усїєю революційною Росією.

 В згодї з иньшими національностями України і працюючи в справах державного управлїння як орґан Временного Правительства, Ґенеральний Секретаріат Центральної Ради твердо йтиме шляхом зміцнення нового ладу, утвореного революцією.

 Прямуючи до автономного ладу на Українї, Центральна Рада в згодї з національними меньшостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затведженнє Учредительного Зібрання.

 Вважаючи, що утвореннє краєвого орґану Временнаго Правительства на Українї забезпечує бажане наближеннє управлїння краєм до потреб місцевої людности в можливих до Учредительнаго Зібрання межах, і визнаючи, що доля всїх народів Росії міцно звязана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здїйснення автономії України до Всеросийського Учредительного Зібрання.

 Що торкаєть ся комплєктовання військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінетї Війскового Мінїстра, при Ґенеральнім Штабі і Верховнім Головнокомандуючім, які будуть брати участь в справах комплєктування окремих частин виключно Українцями, поскільки таке комплектуваннє по опредїленню Військового Мінїстра буде являтись з технїчного боку можливим без порушення боєспособвости армії.

 Оповіщаючи про се громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка передала вам свою волю, разом з революційною демократією всїєї Росії та її революційним Правительством прикладе всї свої сили, щоб довести всю державу і зокрема Україну до повного торжества революції.

 У Київі, 1917 року, липня 3-го дня.

Так зявив ся сей великий акт, котрим закладають ся вже не якісь приготовчі підстави, а сама автономія України. Українську Центральну Раду, поповнену представниками національних меньшостей, Рос. Центр. Уряд признав верховним представницьким орґаном Української землї, і виконавчому орґанови її Ґенеральному Секретаріатови передає верховну краєву власть на всю Українську землю. Се вже фактична автономія України, котрій тільки правну форму має дати автономний статут, що з участю представників національних меньшостей вироблятиме У. Центральна Рада. А близше про те, як має уложити ся нове житє України й її відносини до центральних орґанів Росийської республіки сподїваю ся поговорити в осібній брошюрі („Новий лад України“).


Брошюри тогож автора:
 Хто такі Українцї і чого вони хочуть?
 Звідки пішло Українство і до чого воно йде.
 Вільна Україна. Статї з останнїх днїв.
 Якої ми хочемо автономії і федерації.
 Українська Центральна Рада й її унїверсал.
 Про українську мову і школу.
 Переяславська умова України з Москвою. Статї й тексти.


Автор застерігає собі всї права.
  1. Сї постанови оголошенї в № 3 і 4 «Вістей Центральної Ради».
  2. Надрукована в № 8 «Вістей з У. Ц. Ради» і в богатьох часописях.
  3. Супроти сього «самостійники» дали також заяву (8 червня), що вони називали себе «самостійниками», думаючи, що иньші не будуть домагати ся широкої полїтичної автономії, державного українського права. Побачивши, як розуміє автономію Зїзд і У. Ц. Рада, вони просять не називати їх більше самостійниками і цїлком приєднують ся до гасла автономії й федерації.