Українська Церква й наша культура/Культура духова

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
I.
Культура духова.

Культура людства розпочалася з початком існува́ння люди́ни. Однак я маю на меті говорити про культуру нашого народу тільки з ча́су, коли ми маємо писані пам'ятники. Культура нашого народу на підставі вже писаних пам'ятників розпочалася рано, вже від X і XI століть. Усю цю нашу культуру творила переважно Церква. Наша Церква виступає наверх організаційно вже від 988-го р., але її духове існування розпочалося значно давніше, — сьогодні вже є понад 950 літ, як уже маємо ясні сліди культурного розвитку нашого народу Українською Церквою. Цілих 950 літ наша Церква творила нашому народові його культуру. Під тим оглядом наша Церква виконувала головну свою ролю, й зробила народові надзвичайно багато.

Починаю огляд з літератури, і можу сміло сказати, що вся вона до XIX ст. є церковна, — не тому, що для Церкви повстала, але тому, що її створили особи тільки духовні. Починаючи XI-им віком аж до XIX віку, творили нашу літературу особи майже виключно духовні, і то як літературу перекладну, так і літературу оригінальну; найкращі переклади робили все особи духовні. Міг би я навести тут десятки імен, і були б то тільки особи духовні, церковні. Всю стару українську літературу творили тільки особи духовні.

Творці нової української літератури продовжували тільки на підставі набутої ними освіти від осіб духовних. Іван Котляревський закінчив Полтавську Духовну Семинарію, а дід його був Дияконом Полтавського Собору, — отже, Котляревський набув духовну вихову й виріс у духовному оточенні.

Наші старі письменники вславились найбільше проповіддю. Проповідь наша була знана не тільки в Україні, але широко й поза межами її: в Росії, де спочатку знали тільки наші проповіді; переклади й оригінали їх були в Сербії й Болгарії. Проповіді наші мали не тільки церковне, але й світське значення, бо проповіді читалися й поза церквою. З проповіддю розходилося й знання по Україні. Проповідь сьогодні не те, що було встаровину. Маємо аж до сьогодні гарні збірники старих проповідей, особливо XVII в., які мали велике значення й багато видань, що розходилися не тільки в Україні, але й далеко поза межами її. Проповіді Йоаникія Галятовського, А. Радивиловського й Л. Барановича були всюди знаними, в цілому слов'янському світі. Встаровину не тільки виголошували проповіді, — їх писали, як твори, всі до них мали велике зацікавлення, з них навчалися. Маємо в музеях по всьому слов'янському світі цілий ряд Учительних Євангелій наших українських духовних авторів. Наші Учительні Євангелії дістались аж до Орловської губернії, де їх читали в Церкві.

Коли б хотів розповісти вам про лірику, то її теж створили в Україні тільки особи духовні. Вечірня, Рання, — це гарна церковна лірика. Л. Баранович, К. Ставровецький, Ієрмн. Клементій та інші дали багато віршів. Псалтир писаний віршами, — це найкраща лірична книжка. Віршами написано в оригіналі ⅓ Біблії. Вірші зачали писати перше особи духовні в Україні в XVI ст. Тут можна б навести багато імен, що здавна зачали писати вірші. Нашими віршами Москва любувалась, їх знали по всіх містах у Росії, і від нас навчилися їх писати.

Наша драма вже в XVII в. була зовсім популярною, вона повстала перше в Україні. Цілий ряд духовних осіб, як Ф. Прокопович, Св. Дмитро Ростовський, Сем. Полоцький, Ман. Козачинський, Григорій Кониський і сила інших славних українських драматургів, прославилися на цьому полі. І цей рід літератури створили особи духовні. Театр створила Церква. При наших Архиєрейських Палатах всюди були театри, при яких наші драматурги творили й давали найкращі свої театральні здобутки. Наш театр уже в XVII і XVIII століттях далеко рознісся по Росії; в Москві наш театр був на денній програмі, російська шляхта ним любувалась. Наш театр заніс І. Максимович навіть аж до Тобольська.

Наука процвітала по всіх ділянках уже встаровину, й її творили майже виключно особи духовні. До XIX століття вся наука була майже виключно з руках духовних осіб. Маємо граматики вже з 1596 р., з 1619 року Мелетія Смотрицького, маємо грецькі й українські, які служили підручниками аж до нового часу. Граматика Мелетія Смотрицького 1619 р. була найкращим підручником у розвитку й нашої мови; вона панувала не тільки в Україні, але й Росії, Сербії й Болгарії; на підставі цієї граматики створено інші.

Слівники маємо вже з 1596 року, в 1629 році вийшов уже в Києві великий церковно-український слівник, з чисто українськими поясненнями. Це Лексикон Памви Беринди, передрукований й у інших слов'ян, а навіть перекладений і на мову румунську. Правопис складений був нашими українськими духовними вченими. Наша Церква дала нам уже в ранніх часах гарну літературу, чим не можуть по хвалитися інші православні Церкви.

Історію нашу, як науку, створили тільки наші українські духовні вчені, — початки нашої історії маємо виключно від них. Всі літописи повстали тільки при наших манастирях та при церквах. Зложили їх нашї чепці. Чудовий підручник історії, під назвою „Синопсис”, написав його в Києві Інокентій Гізель в 1674 р. Цей Синопсис був шкільним підручником аж до XIX століття не тільки в українських школах, але й ув інших слов'янських, напр. у Росії.

Філософію рідну витворила нам Українська Церква. Григорій Сковорода її виявник. Він був вихований у Київській Духовній Академії, і пробував увесь час у духовних колах. Помер в 1794 р. Наш славний філософ Данило Веланський (Кавунник) тепер забутий, ніхто про нього не згадує й не навчається його гарної філософії. Помер у 1847 р. Панфил Юркевич пом. 1874 р. Усі вони походять з Київської Академії. Коли б ми далі шукали, то знайдем ще й цілий ряд інших, і все це особи духовні, або духовної культури, все це створила наша Українська Церква.

Бібліотеки найперше повстали при Церквах та при манастирях, їх закладали особи духовні. Наші видатні списувачі книжок вложили при їх переписуванні всю нашу старинну красу й мистецтво.

Школи від початку їх заложення в Україні були виключно тільки духовні, а в них навчали наші Священики та ченці. Були вони в руках Церкви, й Церква ними керувала. Вже від XII віку в Україні шкільництво замітно процвітало. Школи більші були при Архиєпископських Палатах, а менші при манастирях та церквах. В них учили високо освічені наші Священики, а при школах по селах учили також грамоти й дяки, тому в нас ще й тепер часто на селах вчителя й не називають інакше, як дяком. Уже в XVI віці в Україні повстають вищі школи; першими були школи в Острозі, Львові, в Луцькому й багатьох інших містах. Київська Академія вже з 1615 року була правдивим розсадником культури по цілій Україні й сумежних державах. Закладачами її були особи духовні, і вони й учили в ній. В ній навчали не тільки духовних предметів, але й світських. Маємо статистику, яка нам може найкраще посвідчити про її велику популярність. Напр. у XVIII в., в 1742 році було в самій Київській Академії 1242 учні, в 1744 було 1160, в 1751 було 1193, в 1765 було 1059 учнів. В Київській Академії було завжди багато студентів, їх число часто доходило до двох тисяч, і вони були ширителями української культури. Наші вищі школи навідували не тільки українські студенти, а навіть і чужинці з досить відлеглих країв. Миємо статистику, яка нам свідчить, що в р. 1736 в Київській Академії було 127 чужинців, в р. 1737 було 122, а в р. 1740 було 47.

Крім Академій, були в нас і Духовні Семинарії, особливо з 1721 року, і вони відразу виказали велику свою чинність. Дух. Семинарії були в Переяславі, Чернігові, Києві, Полтаві, Катеринославі, Житомирі, Холмі, Херсоні, Кам'янці-Подільському, Одесі, Кишиневі й ін. містах, які мали силу учнів, що були сівачами нашої культури по всій Україні. Мова українська в них завжди стихійно панувала. Трудно їх було змоскалізуваїи. Наші українські Священики дали почин школам і в самій Россії. В б. Росії було в 1891 році 55 Духовних Семинарій, а в них 17246 учнів, а т. зв. Духовних Шкіл було 185, із 29619 учнями.

Духовні школи були аж до XIX століття одинокими, що ширили культуру по Україні. При кожній Церкві на селі була й школа. В них навчали Священики та дяки. Дяком і по сьогодні називають учителя. Взагалі грамоти навчало тільки духовенство. Грамотність процентово в Україні була дуже висока. „Всі українці, за малим винятком, були грамотними”, писав Павло Алепський, що в р. 1653 проїздив Україну; він описує все, що бачив в Україні. Порівнює те з Московією, й оповідає, що там культури було значно менше, й дуже за ним стежили. В Україні, пише, всі українці грамотні й знають чин Богослужби. Можна тут навести багато й інших свідчень, що ствердять високу освіту українського народу встаровину та про його широкий культурний розвиток.

Наші друкарні свою чинність розпочали з 1491 р. Друкарня в теперішню добу, — це зарібок, але вдавнину була це висока культурна установа. Книжку дуже довго писали рукою (вона була краща від друкованої книжки). Де була заложена друкарня, там була й культурна установа. Славними друкарями були особи духовні: Тарас Земка, Єлисей Плетенецький, Захар Копистенський, Памва Беринда й цілий ряд інших, що багато цінної праці по собі полишили. Перші друкарні були заложені в Острозі, Львові, Києві й ін. містах. І все це була праця нашої Церкви.

Церковний спів і взагалі спів народній створила Українська Прав. Церква. Наш церковний спів відзначався своєю великою мелодійністю, що й додавало йому особливий характер, чим він відрізнявся від інших напівів. Лаврські Києво-Печерські наші напіви мали дуже великий вплив на розвиток народньої пісні, яка дуже скоро рознеслась по цілому широкому світі. Українські співаки були звані всюди, особливо в XVI—XVIII ст., і часом робили собі добру кар'єру, напр. Олексій Розум і інші. Народня пісня була поєднана з церковною. Студенти Київської Академії створили багато народніх пісень, привнісши до них церковного мотиву. Наші народні Думи, — це стара народня пісня, в якій глибоко відбита душа українця. Українська народня пісня надзвичайно мелодійна, багата уявою, багата змістом. Народніх пісень у нас велика сила, зібрати їх до купи прямо неможливо, бо майже кожне село має свої власні народні пісні. І всьому цьому встаровину дала почин Церква. Народні українські Думи, їх висока поетична вартість, — може рівнятися нашій пісні не всяка інша пісня на світі. Авторами їх були особи й духовного стану. Богогласники, що так захоплюють наш народ, походять з Церкви, з наших манастирів.

Наше малярство церковне стояло від початку вже дуже високо. Ікони наші високого мистецького ґатунку. Створила українське малярство тільки Церква. Маємо ще й до сьогодні багато доказів про високу якість нашого малярства. Книжкову оздобничу культуру дала нам Церква. Кожна початкова буква (ініціял) при заголовках малювалась, і то дуже оздобно та різними фарбами; були й малюнки окремі (мініятюри), також т. зв. заставки, кінцівки й т. ін.

Про наше високе різьбарство свідчать старі іконостаси, які ще й до сьогодні є великим подивом нашої старовинної різьбарської культури. Різьбарство наше служило майже виключно тільки цілям Української Церкви, яка його й створила. Церква своїм малярством, різьбарством та оздобництвом дуже сильно впливала на вироблення народнього смаку. Тут був обопільний вплив Церкви й народу, бо свій мистецький смак народ приносив і до своєї Церкви.

Оздоба книжок була ділом рук духовних працівників. Таких гарних книжкових оздоб навіть сьогодні не потраплять зробити, як устаровину. Прикраси ті були дійсно високого ґатунку. Остромирова Євангелія з 1056 р., Пересопницька Євангелія з 1556 р. розкішно оздоблені золотом та сріблом. Писарями книжок устаровину були все особи духовного стану. Друком того зробити не можуть ніколи, що можна було зробити рукою. Від X до XVIII століття Церква безконкуренційно розвивала й видавала книги цілих вісім віків. Церква мала в своїх руках усю книжкову справу й культуру їх.

Отож, як бачимо, всю духову культуру в Україні творила виключно Церква. Куди ні глянемо, всюди бачимо руку українського Священика в піднесенні культури в Україні. Можу також цілком сміло твердити, що ввесь культурно-національний рух в Україні XVI — XVII ст. ст. був виключно церковний, а творили його головно особи духовного стану.