Українська літературна мова й правопис/Про українську літературну мову
| ◀ Найголовніщі правила українського правопису | Українська літературна мова й правопис Про українську літературну мову (Євген Чикаленко) |
|
ЕВ. ЧИКАЛЕНКО.
Український народ, поділений кордонами, розвивався в неоднакових історичних та політично-суспільних умовах, то й мова літературна у нього виробилась неоднакова, але коли ми хочемо бути нацією, то повинні як найшвидче виробити одну літературну мову. Вона прислужиться до скоршого зближення інтеліґенції обох частин України; тоді не буде такого різкого поділу нашої інтеліґенції, хоч по мові, на Галичан та Наддніпрянців, а се в деякій мірі допоможе і з'єднанню земель українських.
Як би галицька інтеліґенція з самого початку трималась мови свого народу, то сучасна галицька літературна мова булаб далеко ближчою до наддніпрянської, бо простий народ над Дністром говорить тою самою мовою, що й народ над Дніпром, мови якого надержуються наддніпрянські письменники. Вся сучасна галицька літературна мова, а ще більше розмовна інтеліґентна, далеко відійшла від своєї народньої мови, а тому й від наддніпрянської літературної і робить вражіння якоїсь мішанини українсько-московсько-польської мови, з великою домішкою інтернаціональних слів, і нагадує мову небіжчика дореформованого „Галичанина“, при чім складня реченнів і наголоси — часто зовсім польські.
Це треба пояснити почасти тим, що галицька інтеліґенція, за останнє півстоліття занята була політичною боротьбою за своє національне єстнування, і не мала часу звертати уваги на вироблення мови, навіть не зібрала словника галицької народньої мови. На потрібні їй поняття, вона нашвидку черпала слова з багатих чужих літератур, не відаючи часто, що український народ по обидва боки Збруча має свої давні слова на ті поняття. А найчастіше, бажаючи уникнути полонізмів, галицькі письменники умисне відкидають чисто українські слова, які вживаються народом на всьому просторі України, тому тільки що вони згучать однаково, або майже однаково, як і в польській мові і заміняють їх менче відразливими їм — московськими, яких український народ нігде не вживає. А разом з тим, під впливом школи й життя, галицька інтеліґенція присвоїла собі, не помічаючи того, чисто польські звороти і форми реченнів, від яких і досі не може визволитись навіть москвофільська „Прикарпатская Русь.“ В результаті в Галичині виробилась літературна мова чужа Наддніпрянцям і мабуть чужа й галицькому народові, бо для нього видаються інтеліґенцією спеціяльні часописи на „хлопській“ мові.
Наддніпрянська інтеліґенція, під тяжкою московською рукою, менче мала змоги провадити політичну боротьбу, а тому вона мала більше часу і змоги працювати над виучуванням своєї народньої мови. Вона зібрала й видала під редакцією Б. Грінченка словарь народньої української мови, а під редакцією М. Уманця (М. Комаря) — російсько-український словарь, а тому, коли настала змога видавати часописи, вона мала по чому пильнувати та дбати про чистоту і народність своєї літературної мови, а через те вона й ближча до народньої мови, ніж галицька літературна. Я, певне, не помилюсь, коли скажу, що наддніпрянська літературна мова ближча й до галицької народньої мови, ніж літературна галицька. Принаймні, як я завважав, галицький селянин добре розуміє наддніпрянську літературну мову, тоді як галицької, особливо ґазетної, мови не розуміє добре навіть наддніпрянська інтеліґенція, як я це знаю з власного досвіду, а про народ і казати нема чого.
Бажаючи по змозі прислужитись справі об'єднання нашої літературної мови, я подаю тут список переважно московських, церк.-словянських і польських слів, яких не має наддніпрянська літературна мова і які я вибрав з сучасної галицької преси, з калєндарів та з книжок, що повиходили за останній час.
Слів, позичених з латинської, німецької та инших мов, які не вживаються Наддніпрянцями, я не виписую, бо їх так багато, що довелосяб переписати мало не половину словаря д-ра З. Кузелі. Вони так вражають своєю кількістю навіть і Москалів, у яких теж не мало інтернаціональних слів, що чорносотенний „Кіевлянинъ“, коли хтів висміяти галицьку літературну мову, то запевняв, що тільки з одного артикула львівського „Діла“ він вибрав таку, як він каже, „какофонію“: „кавція, калюмнія, квестія, квота, комоція, куртуазія, і прочая корупція, требующая основательной кураціи“.
Для об'єднання нашої літературної мови й надання їй народнього, національного характеру, перше всього обовязково треба повикидати з неї оті московські й польські слова, яких нема в наддніпрянській літературній мові та позамінювати їх своїми; позмозі требаб було позамінювати й міжнародні — коли знайдуться тотожні слова в нашій мові, бо навряд чи є рація витворювати, чи виковувати всі свої, як це зробили Чехи і замість елєктрики писати громовина, а замість ґальошів — мокроступи і т. д.
Але взагалі треба подбати, щоб літературна мова не була мовою тільки невеличкої купки інтеліґенції, якимсь кастовим жарґоном, чужим народнім масам, а була приступною для можливо ширшого кола людности.
Коротче сказавши, треба з'українізувати, знаціоналізувати галицьку літературну мову.
М. Драгоманів з цього приводу давно сказав в своїх „Чудацьких Думках“: „Література мусить нести в маси народу просвіту, а то найлекшим способом. Для того літературна мова мусить бути як найблизша до простонародньої.“
- А — і, й, та (бо а = але).
- Безграничний — безмежний, безмірний, безкраїй.
- Бездна, пропасть — безодня, прірва.
- Безличний — нахабний (а безличний = людина без виразного морального обличча).
- Безлично — нахабно (а безлично = inpersonale).
- Бодрий — бадьорий, жвавий.
- Бременна, бременність, забременіти — вагітна, вагітність, заваготіти.
- Борба — боротьба, борня, бій, січа.
- Брушний тиф — черевний, кишковий тиф.
- Будьто би — начеб-то, мовби-то, ніби-то.
- Вечером — ввечері, увечері.
- (В)згляд, зглядно — (п)огляд, позір; власне, властиво.
- Віддільний — окремий, поодинокий, особий, відрубний, осібний.
- Відноситися — ставитися, стосуватися, удаватися.
- Віроятний — імовірний, можливий, правдоподібний.
- Вітчина — отчизна, батьківщина (а вєтчина з російського = шинка).
- Виздоровіти — видужати, вичуняти, виходитися, поздоровшати.
- Винимати — виймати, брати, вибирати.
- Виновний — винуватий, винний.
- Висказувати(ся), висказати(ся) — висловлювати(ся), висловитися.
- Виображати, виображеннє — уявляти, мріяти; уява, уявленнє, мрія.
- Виразити(ся), вираженє — висловити(ся), виявити(ся); вираз, вислов.
- Витащити — витягнути, виволікти.
- Вкінці! — нарешті! врешті! під кінець.
- Волнувати(ся) — хвилювати(ся), баламутити(ся), бурити(ся).
- Вожд — отаман, проводар, верховода, ватажок, провідник.
- Воздух — повітрє (поганий воздух = поганий дух).
- Впрочім — проте, однак, тільки, тим часом, врешті.
- Вторично — вдруге, повторно.
- В роді — як, яко, накшталт, це німецько-жидівське слово, але воно є у нашого народу (Словарь Б. Грінченка, 336. ст.), а російського „в роді“ — нема в українській мові.
- Глядіти — дивитися (а глядіти = берегти, шукати).
- Гостинець — дорога шосейна, соша, шлях (а гостинець = подарунок).
- Голосити — оповіщати, (роз)(про)голошувати (а голосити = плакати над мерцем).
- Грабити — грабувати, обдирати, лупити.
- Грозити — загрожувати, погрожати, нахваляти(ся), страхати.
- Громадний — величезний, величенний, здоровенний.
- Даром, дарити — дурно, даремно, задарма; — дарувати.
- Движенє — рух, рушаннє.
- Дитинячий, дітський, діточий — дитячий.
- Дійствувати, діятель — діяти, робити, чинити; діяч, працьовник.
- Дід — старець, жебрак (а дід = батьків батько, або взагалі старий, поважний чоловік).
- Доброта — добрість.
- Доход — прибуток, зиск, користь.
- Дрожати — труситися, тремтіти, дріготіти.
- Дружина — товариство, театральна трупа (а дружина = жінка).
- Збруя — зброя (а збруя тільки на конях).
- Звізда — зоря, зірка, зірниця.
- Завгодно — хочеш, бажаєш (а завгодно — вульґарний вираз).
- Завести — обманити, несправжуватись.
- Завіщати, завіщанє — заповідати, відписати; заповіт, завіт.
- Зависіти — залежати, підлягати.
- Завісити (оружє) — замиритись на час, закрити, припинити.
- Загадочний — загадковий, темний.
- Задивлятися, задивлюванє, задивляючий — дивуватись, дивування, дивний.
- Занимати(ся) — займати(ся), занятися, працювати.
- Залог — застава, заклад, запорука.
- Заложити — закласти, заснувати, застановити.
- Закликати (рос. воскликнуть) — викликнути, вигукнути.
- Заміт, замітити — закид, увага; завважити, закинути.
- Засланяти(ся) — заслоняти(ся), закривати(ся), затуляти(ся).
- (Зао)смотрити — забезпечити, запобігати; дивитися, поглядати.
- Запад — захід (сонця).
- (За)пукати — (за)стукати (а запукати = нецензурне слово).
- Захланний, захланність — ненажерливий, ненажерливість.
- Звісний — відомий, знаний, славний.
- Зголоситися — озватися, обізватися, з'явитися.
- Зіставити — скласти, уложити, скомпонувати.
- Зложний, зложити — складний; скласти, стулити.
- Злишний — зайвий, залишній, лишній.
- Знаток — знавець, митець.
- Знимати — здіймати, зняти, збирати, брати, змалювати.
- Зображати, зображенє — виявляти, виставляти, змалювати; виявленнє, змалюваннє, образ.
- Жаліти — жалувати, жалкувати, шкодувати, шанувати.
- Жара — спека, жарота.
- Жатва — жнива, жниво.
- Желанє, желати — бажаннє, побажаннє; бажати, зичити, воліти, жадати.
- Жена — жінка, дружина, подружжа, жона.
- Жолудок — шлунок, ковбик, стравник.
- Їда — їжа, харч.
- Карність — слухняність, дисціпліна.
- Клич — гасло, поклик.
- Кляч — кобила (а кляча = шкапа).
- Кнут — батіг, пуга, бич, нагай, гарапник, канчук.
- Колібанє — коливаннє, ваганнє, хитаннє, гойданнє.
- Коснутися — торкнутися, доткнутися, черкнутися, торкатися.
- Кража — крадіж, крадіжка, злодійство.
- Крайно — дуже, вельми, надто.
- Красавиця — красуня, красуля.
- Кромі — крім, окрім, опріч.
- Кусити — спокушати (спокуса).
- Кусок — шматок, клапоть, шмат.
- Купол, копула — баня (на церкві).
- Ликувати — радіти, радуватися.
- Лише — лишень, тільки, лиш.
- Личний, личність, лично — особистий; особа, особистість (а личность = осібняк); особисто, наочно.
- Лодка — човен, байдак, каюк, дуб.
- Луч — промінь, парус.
- Мальчик — хлопець, парубчак.
- Мнимий — гаданий, непевний.
- Мошонка — гаманець, калитка, капшук (а мошонка = нецензурне слово).
- Мститель, мстительно, месть — местник; мстиво; помста, пімста.
- Мущина — чоловік.
- Надіятися — сподіватися, покладати, гадати.
- Наклоняти — нахиляти, нагнути.
- Наколи — коли, як-що.
- Намекати, намек — натякати, накидати; натяк, натяканнє.
- Наоборот — навпаки, навідворіт.
- Нараз — раптом, несподівано, нагло.
- Нарочно — нарочито, навмисне, умисно.
- Насильно — силою, силоміць.
- Наслідник, наслідство — спадкоємець, наступник; спадщина, спадок.
- Начинати(ся) — починати(ся), зачинатися.
- Негодованє — обуреннє, гнів, ремство.
- Недоставати — бракувати, недоста(р)чати.
- (Не)достижимий — (не)досяжний, (не)доступний, (не)приступний.
- (Не)зависимий, (не)зависимість — (не)залежний, (не)залежність.
- Неслиханий — нечуваний.
- (Не)приличний — (не)пристойний, (не)чемний.
- Необходимий — необхідний, конешний, неодмінний.
- (Не)движимість, недвижимий — (не)рухомість, нерухомий.
- Недописати(ся) — не справдити надій.
- Нечайний — несподіваний, негаданий.
- Но — але, отже, а.
- Новість — новина, першина.
- Оба, обі — обидва, обидві.
- Обава — небезпека, побоювання, страх.
- Обвиненє — обвинувачуваннє (несправедливе — наклеп).
- Обида, обидливий — образа, кривда, образливий.
- Обиджати, обиджений — ображати, ображений.
- Обильно — подостатком.
- Обнимати — обіймати, обняти, огортати.
- Обжаловувати — винуватити, обвинувачувати.
- Облаки, облачний — хмари, хмарний.
- Ободряти — підбадьорувати, заохочувати.
- Обоятний — байдужий, байдужливий.
- Обширний — просторий, великий, розлогий.
- Общій — загальний, спільний, гуртовий.
- Овшім — охоче, залюбки.
- Огород — сад, садок (а город те, де росте городина (ярина).
- Ограничити, ограниченє, ограничений — обмежити, обмеженнє, обмежений.
- Ожидати — сподіватися, тривати, чекати.
- Оказувати(ся), оказатися — виявляти(ся), показати(ся).
- Около — коло, біля, обік.
- Окропний — страшний.
- Окружений — оточений, обкружений.
- Опитний, опит — досвідчений, бувалий; досвід, спиток, проба.
- Опрокинути — збити, спростувати, звалити, перевернути, перекинути.
- Оружє — зброя, броня, оружина.
- Осібняк — особа, одиниця.
- Оскорбити — образити, уразити.
- Особенно — особливо, окреме, одрубно, нарізно.
- Оставати, оставити — лишати(ся), зостати(ся), покинути(ся).
- Осторожно — обережно, обачно.
- Ошибка, ошибатися — помилка, похибка, хиба, помилятися, хибити(ся).
- Паломник — прочанин, богомолець.
- Передвиджувати, передвидженє — передбачати, забачати, передбачаннє.
- Перенимати — переймати, переняти, перехоплювати.
- Пересмотрити — передивитися, переглянути, перезирати.
- Пєц — піч (вариста), груба.
- Печальний — сумний, смутний, журний.
- Письмо — лист (а письмо — писаннє).
- Писатель — письменник, письмак.
- Пироги — вареники (а пироги = тільки печені).
- Пир, пирувати — банькет(увати), балювати.
- Плащ — керея, бурка, пальто.
- Подарок — подарунок, дарунок, гостинець, ралець.
- Подивляти — захоплюватися.
- Подивлятися — дивуватися, чудуватися (а подивлятися = дивитися по сторонах).
- Подражнено — роздратовано, вражливо.
- Позір! позірно — увага! Обачність; для виду, для вигляду, зверху.
- Полагати, положенє — покладати, гадати; становище.
- Поляна — галява, прогалина.
- Понимати — розуміти, тямити.
- Пописатися, списатися — відзначитися, виділитися, похвалитися.
- Поручити — доручити, приручити, рекомендувати.
- Послушний — слухняний, послухняний, шановливий.
- Посмотрити — подивитись, поглянути.
- Построїти — збудувати, поставити.
- Поступати — поводитися, чинити, діяти (а поступати = подаватися, переходити).
- Пособіє — запомога, поміч, допомога.
- Почва — ґрунт.
- (По)хоронити — (по)ховати, (за)ховати, погребти.
- Правний — правовий.
- Прасувати — гладити.
- Пращати — прощатися, попрощатися.
- Представити (собі), представляти — 1) уявити (собі), 2) приставляти, становити, виставляти.
- Прецінь — тимчасом, все таки, одначе.
- Приготовляти, приготовити — приготувати, зготувати.
- Приклонити, приклонник — прихилити, пригинати, прихильник.
- Приложити — прикласти, пристосувати.
- Приміненє — пристосуваннє, припасуваннє, приноровленнє.
- Принимати — приймати, взяти, одібрати.
- Примір — приклад, призвід, привід, взір, зразок.
- Прислуга — послуга (бо прислуга — слуга).
- Пристойний — гарний, ставний.
- Прозрачний — прозорий, ясний.
- Противно — навпаки, навідворіт (а противно — гидко, огидно).
- Прошлий — минулий, минувший.
- Проч! — геть (його)! пріч (від мене)!
- Пудло, пуделко — коробка, ящик, коробочка.
- Пястук — кулак.
- Пятнистий тиф — плямистий, висипний тиф.
- Радше — краще, швидче, охітніще.
- Розложити — розкласти, розвести, розташувати, розгорнути.
- Розположенє — 1) росполог, роспорядок, 2) прихильність, настрій.
- Родичі — батьки (бо родичі = кревняки).
- Розговор — мова, розмова, бесіда, балачка.
- Роздор — розладдє, розбрат, незгода, нелагода, сварка, ростич.
- Розличати — відріжняти, розпізнавати, розізнавати.
- Рубаха — сорочка, сорочина.
- Руководити — керувати, направляти, кермувати, орудувати, верховодити.
- Самообразованє — 1) самоосвіта, 2) самопоходженнє.
- Свер(ч)щок — цвіркун.
- Свобідний — вільний, вільготний.
- Свойство — вдача, природа, прикмета.
- Сильний — міцний, могутний, дужий, здоровий.
- Склінність — 1) похилість, 2) нахил, потяг, хіть.
- Слідити — стежити, слідкувати (а слідити = робити сліди ногами).
- Слідуючий — наступний, наступаючий, другий, той.
- Случай, случайно — випадок, припадок, випадково, припадково.
- Собраніе — зібраннє, збори, збірка.
- Совітувати — радити, раяти, пораяти, нараяти.
- Создати — створити, спорудити.
- Солонина — сало (а солонина = солоне мясо).
- Сподні — штани (а сподні = кальсони).
- Способність — 1) здатність, здібність, кебета, 2) випадок, нагода.
- Средство, середники — засіб, засоби, спосіб, здобуток.
- Старший — старий, літній (а старший = порівнуюча степень).
- Старець, старик — старий, дід, дідусь (а старець = жебрак).
- Старина — старовина, давнина.
- Стояти — коштувати, значити, вартим бути.
- Строгий — суворий, гострий.
- Стучати — стукати, грюкати, тарахкати.
- Судьба — доля, талан.
- Сумерк — присмерк, морок.
- Таний, потаніти — дешевий, подешевшати, подешевіти.
- Терен — земля, край, простори, територія, місцевість.
- Тишина — тиша, тихість.
- Товчок — стусан, штовхан; привід.
- Тогда — тоді, отоді, тогді.
- Точ в точ — як раз, як крапля води.
- Трепетати — тремтіти, труситися, трепотіти.
- Трогати — торкати, займати, чіпати, зачіпати.
- Тямити — памятати (а тямити = розуміти).
- Угроза — погроза, грізьба, похвалка, пострах.
- Удирати — (у)тікати, чкурнути, дмухнути.
- Ужас — жах, страхіттє, страх.
- Узглядняти — вважати, брати на увагу.
- Употребляти — уживати, споживати, поживляти.
- Условє, условини — умови, умовини, угода, уклад.
- Устати — перестати, ущухнути (а устати = встати).
- Упрямий — упертий, норовистий.
- Участвовати — брати участь, брати уділ, спілкувати.
- Хлинути — ринути, линути.
- Хохотати — реготати, сміятись.
- Хромий — кривий, кулявий.
- Цвіти, цвітка, цвітник — квітка, квіти, квітник.
- Ціха — риса, риска.
- Цофнути — відступити, взяти назад.
- Черта — риса, смуга, пруг, риска.
- Читатель — читач, читальник.
- Чувство — почуттє, почуваннє, чутє.
- Чудний — дивний, чудовий (а чудний = смішний, придуркуватий).
- Шуба — кожух, кожушок, кожушанка, хутро.
- Шутити, шутка — шуткувати, жартувати, жарт, шуткуваннє.
- Щадженнє — ощадність.
- Язик — мова.
- Ярина — городина (а ярина = збіжжє, що сіється весною).
1) Зворотний заіменник себе, собою вживається тут не в такому значінню, як за Збручем; там не можна сказати „Іван і Петро знають себе і часто розмовляють з собою, хоч і віддалені від себе“, бо це значилоб, що Іван і Петро знають кожний сам себе і кожний з них має звичку розмовляти сам з собою. Наддніпрянці це речення висловлять так: „Іван і Петро знаються між собою і часто розмовляють один з одним, хоч і віддалені один від одного.“
2) Приіменник для чого, для того тут теж вживається, як і в польській мові, не в тім значінню, як на Наддніпрянщині. Там не можна сказати: „Для чого ти не прийшов до мене? Для того, що ти мене не кликав.“ Ці речення Наддніпрянці висловлять так: „Чому (через що) ти не прийшов? Тому, що (бо) ти мене не кликав.“ Для чого на Україні вживається тільки в значінню в якій цілі. „Для чого (в якій цілі) ти прийшов? Для того (в тій цілі), щоб тебе привітати.“
Так само приіменник задля на Україні не вживається в такім значінню, як напр. в Галичині: „бібліотека потерпіла задля недостачі опіки і задля недбалості завідателя,“ на Україні кажуть: „через недостачу опіки, через недбалість завідателя.“
А задля на Україні = для, ради. Напр.: „Зроби се задля мене; се потрібно задля справедливости.“
3) На Україні наддніпрянській приіменник через не вживається в значінню на протязі якогось часу. По українському не можна сказати: „Я ждав тебе через цілий день. Помістіть в ґазеті цю оповістку через пять днів,“ бо це значилоб, що треба її помістити тоді, як мине пять днів, а треба сказати: „пять раз; я ждав тебе цілий (або ввесь) день.“ Так само не можна сказати: „Київ взятий через Денікина або Денікин розбитий через большевиків.“ А треба сказати: „Київ взяв Денікин, або Київ взятий Денікином; Денікина розбили большевики.“
4) Приіменник проти на Україні вживається тільки з другим відмінком (проти кого?), а не з третим (проти кому?), тому говориться: „Проти Денікина, проти большевиків, а не проти Денікину, проти большевикам.“
5) Приіменник взад, як доводив колись в „Зорі“ Б. Грінченко, вважається на Україні за нецензурний вислов, тому требаб його замінити приіменником назад.
6) Приіменник за вживається в Галичині теж здебільшого на польський лад. На Наддніпрянщині не кажуть: Просити за ким, а за кого. Шукати не за ким і чим, а шукати кого і що.
7) На Україні не говорять: „Де ідеш? Ходь ту(т)!“, а кажуть: „Куди йдеш? Йди сюди…
8) Прислівник би в українській мові орієнтується на ту літеру, що стоїть перед ним, а не на ту, що йде за ним. Коли перед би стоїть голосівка, то разураз ставиться б, хоч-би далі йшла знов літера б. Напр., „колиб був; щоб була“ і т. д. А коли перед би стоїть шелестівка, то тільки тоді ставиться би, напр., Як-би була; був-би і т. д.
Цьомуж законові підлягає і прислівник же.
А в галицькій мові ставлять майже скрізь би і тим наближають її до польської та російської мови і віддаляють від своєї народньої (żeby, чтобы).[1]
9) Вислів — мав, мали вживається на Україні тільки в значінню не виконаного наміру: — „Я мав (намір) поїхати до Львова, але мене не пустили.“ Але ніколи не вживається, як у Поляків, в значінню — кажуть — напр.: „большевики мали заняти Одесу,“ (тоб-то, кажуть, що большевики заняли Одесу), бо ми, Наддніпрянці, це розумієм так, що большевики мали намір заняти Одесу, але їм не пощастило.
10) Вираз не смію, не смієм не вживається на Україні в значінню повинні. По українському не можна сказати: „Ми не сміємо бути некарними,“ а треба сказати: „Ми повинні бути слухняними.“
11) Вираз — во виду сего не вживається на Україні, там кажуть: „зважаючи на це, маючи це на увазі, тому“.
12) Наддніпрянці не кажуть: „З точки видження“ або „під взглядом теперішньої політичної ситуації“ і т. д., а „з погляду, з огляду, зважаючи на теперішню ситуацію“ і т. д.
13) На Наддніпрянщині не кажуть: „Помимо моєї просьби, мимо того, що я не мав часу,“ а кажуть: „не дивлячись на моє прохання, не вважаючи на те, що“ і т. д.
Мимо вживається тільки в реченнях: „йшов мимо моєї хати, мимо мого двора.“
14) На Україні не кажуть: „В сей (такий) спосіб“, а „таким, (сим), способом; таким, (сим) робом; таким чином.“
15) На Україні не вживають форми страдальної (за виємкою зворотів неособових), тому не можна сказати: „Я зістав вибраний; Денікин зістав розбитий,“ а треба сказати: „мене вибрано; Денікина розбито,“ а коли говориться про суб'єкта, що вибрав, що розбив, то кажуть: „Мене вибрала громада; Денікина розбили большевики.“
16) Вираз не пора не вживається на Україні в значінню вже не час, а не пора значить, що не прийшов ще час, але колись прийде: „Чому ти не женишся? Мені ще не пора.“
17) Дієслово кінчиться на Україні не вживається в теперішности, а тільки в будучности; однаково, як і скінчиться, а в теперішності кажуть — кінчається: „Коли скінчиться служба? Вона завжде кінчається о 12-й годині, а сьогодня невідомо коли кінчиться.“
18) Наддніпрянці не говорять: „Сповіщати о чімсь, а про що. Боятися не о свою посаду, а за свою посаду.“
19) Злучник чим не вживається на Україні при порівнюваннях: „Він дужчий, чим я; я витерпів більше, чим ви,“ там кажуть: „Він дужчий, як я, або дужчий за мене; я витерпів більше, ніж ви.“ Чим вживається на Україні тільки при відмінюванню — що, чого, чим: „Чим ви приїхали? Чим ти ріжеш?“ та в таких реченнях: „Чим (що) довше проживеш, тим більше натерпишся. Чим (що) далі в ліс, тим більше дров.“20) в Галичині скрізь вживають приіменник від, а на Лівобережжю — од; в українській літературній мові задля милозвучности принято ставити від після слів, що кінчаються на голосозвуки, а од — після тих, що кінчаються співзвуками. Напр.: „Не далеко відкотиться овощ од дерева. Час од часу вона бере від батька допомогу.“ Особливо радять уникати вживання приіменника від після слів, що кінчаються на співзвук в, щоб уникнути збігу двох в. Напр.: „Викохував від давна; Брав від тебе.“ Тому радять писати: „Викохував од давна; брав од тебе.“
21) Того самого правила держаться і з приіменниками в і у. Напр.: „Поїхав у ліс; найшла в лісі; поліз у воду, влізло в ухо.“
22) В наддніпрянській літературній мові відмінюють чужоземні призвіща тільки ті, що кінчаються на співзвуки: Я читав Шекспіра, Шілєра; а тих, що кінчаються на голосозвуки, не відміняють: Я читав Гайне, Дюма і т. д. Так само Галичане за Поляками кажуть: Я люблю Толстоя, коли треба говорити — Толстого, як говориться не Горкія, а Горького.
23) На Великій Україні не кажуть: „Се дерево є високе“; „Він є робітником.“ А кажуть: „Се дерево високе“; „Він робітник, а був хліборобом.“
24) На Україні, ні народ, ні письменники, не вживають таких популярних в Галичині слів, як: видіти (бачити), отвирати, отворити (відчинити), сейчас (тепер, зараз) та єсли (коли, як-що).
25) Ще треба сказати про прислівник зараз (на Полтавщині — зразу), про який вже писав М. Левицький (ЛНВ. 1909 т. 3) і який в народній мові вживається тільки в значінню — в сей мент, в ту хвилю, миттю (по німецькому — sofort, sogleich). Напр.: „зараз іди до дому! От, скінчу й зараз прийду.“ Наддніпрянські ґазетарі, слідом за Росіянами, а за ними і де-які Галичане почали надавати прислівникові зараз і значіння — тепер, нині, в (під) сей час (jetzt). Напр. пишуть: „Зараз небезпечно подорожувати залізницями, бо зараз по всій Европі страйки.“ По українському се речення треба висловити так: „В сей час небезпечно подорожувати, бо тепер скрізь страйки.“
26) Так само почали у нас заводити в літературну мову базарне слово завгодно, перекручене українськими перекупками московське — угодно (сколько угодно, когда угодно = скільки захочеш, коли схочете).
27) Приіменники після і по Наддніпрянці вживають иначе, як Галичане. Галичане кажуть: після мого бажання; після припису, після умови. А Наддніпрянці кажуть: по припису, по умові, по моєму. Коли якось в „Ділі“ один письменник висловився так: „Після мене Толстой є найкращий світовий письменник,“ то це не мало насмішило Наддніпрянців, бо це визначає, що той письменник вважає себе за першого, а Толстого вже за другого за ним, або після нього.
Приіменник після на Україні вживається тільки в значінню потім, коли минеться: після обіду; після війни; після смерти, хоч кажуть і по обіді, по смерти, по війні.
28) Російський вислов — „на всякий случай“ (на випадок, все таки, про запас, тим часом) Галичане змішують з російським же виразом „во всякомъ случаѣ“ (в кожнім разі, напевне), а через те й друкують в своїх часописах такі незрозумілі сміховини: „Мимо нелюдського терору, повстання на Україні на всякий (випадок) случай не зменшуються,“ що має визначати, що „не дивлячись на терор, повстання на Україні все таки, або тим часом не зменшуються“.
29) До якого непорозуміння може привести маленька ріжниця в мові, видно з такого випадку, який може послужити темою для гумористичного оповідання.
Наддністрянець запропонував Наддніпрянцеві за його перстень — „тисяч сто корон“. Наддніпрянець був здивований і вражений, він певний був, що йому пропонують 100 тисяч к., бо на Україні вираз „тисяч сто“ визначає суму не 1100, а більш-менш близьку коло 100 тисяч, а коли хотять визначити суму 100.000 певно, то кажуть: „сто тисяч“. А як-би Наддністрянець висловився не з польська, а сказав, що дає тисячу сто корон, або по „хлопському“ — одинадцять сот, то не булоб ніякого непорозуміння, бо так само говорять і над Дніпром.
Деякі з виписаних мною слів та форм, вживаються і галицьким народом і тому вважаються за свої, але коли їх нема у Наддніпрянців, а є у Москалів чи у Поляків, то ліпше їх не вживати у літературній мові. Наприклад: Видіти, отвирати, сейчас, єсли. Навпаки, слова й форми, яких нема у Наддніпрянців і нема у Поляків чи Москалів, а є тільки в якому-небудь куточку нашої землі, то такі провінціяльні форми й слова, на мою думку, требаб заводити в літературну мову, щоб збагатити її. Наприклад, у карпатських верховинців є багато слів, яких нема в народі на долах України і коли вони не позичені в сусід, то такими словами варто булоб користуватись. Наприк.: Киринити (занечищувати морально), сокотити (берегти), минатися (вмирати).
Так само й з формами. Наприклад, форма будучности — „ходити-му, робити-мем“ збереглась у нашого народа тільки на лівобережній Україні та в Гуцульщині (му-ходити, мем-робити); нема її ні в Поляків, ні в Москалів, то цею формою треба булоб користуватись як найширше, бо вона надає нашій літературній мові національного характеру.
Взагалі требаб подбати про чистоту, народність галицької літературної мови й об'єднання її з наддніпрянською.
Але від робітників щоденної преси не можна вимагати того, бо в умовах ґазетної праці, без спеціяльного коректора мови, дуже тяжко стежити за її чистотою. А все таки і в щоденній пресі можна без всяких труднощів позбутись принаймні хоч отих осоружних: пятнистий, независимий, занимати, обнимати, принимати, опрокинути і т. д., які нам, Наддніпрянцям, просто душу вивертають бо нагадують той жарґон, яким говорили на Україні за царських часів унтер-офіцери, нижчі поліціянти та льокаї з „малоросів“, які хотіли показати, що вони люде освічені й нічого спільного не мають з простими „хахлами“-мужиками.
Єж у нас свої, всім відомі слова: плямистий, незалежний, займати, приймати, обіймати, звалити і т. д. Я розумію, що треба позичати і пристосовувати чужі слова, яких нема у свого народу, але на що брати чужі — коли суть свої? Так наче є свідоме бажаннє витворити якесь малопольське-суздальське язичиє, щоб відокремити інтеліґентську мову від „хлопської“, до якої здавна багато галицьких інтеліґентів ставиться з якоюсь наче погордою.
А коли се засмічуваннє суздальщиною робиться несвідомо, то треба завдати собі труду і занятися чищеннєм та об'єднаннєм нашої літературної мови. Тиждневі часописи та письменники, що випускають свої твори окремими книжками, повинніб подбати про се як найпильніще.
А на послідок скажу, що коли ми не будем ділитися мовою на Галичан та Українців, то як-би доля не ділила, не краяла нашу територію, а ми таки з'єднаємось колись в одну Соборну Українську Державу.
——————
- ↑ На жаль М. Левицький в своїй цінній книжці „Паки й паки“ робить помилку, дозволяючи вживати „щоби“, а тим часом в наддніпрянській народній словесності та у класиків скрізь вживається тільки щоб.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|