Українське мовознавство/11/Функціонально-стилістичні властивості фразеологізмів у художній прозі І. Франка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українське мовознавство. Випуск 11 (1983
Функціонально-стилістичні властивості фразеологізмів у художній прозі І. Франка (М. Ф. Алефіренко)
М. Ф. Алефіренко, канд. філол. наук,
Полтав. пед. ін-т
 
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ І. ФРАНКА
 

Оригінальна і багатобарвна палітра словесних образів у художній прозі Івана Франка створюється різноманітними мовно-зображувальними засобами, серед яких помітне місце належить поетично-образним фразеологічним одиницям /ФО/, що виступають, за визначенням В. В. Виноградова, ”естетично організуючим структурним елементом стилю”[1]. Вони служать яскравим і експресивним засобом розкриття ідейно-художніх задумів письменника, його активного ставлення до дійсності, оскільки фразеологічне значення майстерно введених у художній контекст ФО ”містить не стільки ознаки заново пізнаних реалій, скільки емоційно-суб'єктивне ставлення до вже пізнанаго, виражаючи різні об'єкти інтроспекції /емоції, психічний стан і т. ін./”[2]. Наприклад: ”Дуже то красно з вашої сторони, — сказав з легкою насмішкою Бляйберг, — але я також не думаю купувати кота в мішку!”; ”Леон почервонів як рак, а й будовничого товсте лице налилося кров'ю”.

Функціональні й експресивні властивості ФО, утворюючи разом з іншими образними засобами мови єдине ціле, набувають відповідно до ідейно-художнього змісту творів І. Франка певного стилістичного значения, під яким розуміється сукупність взаємопов'язаних образних, емоційних, експресивних й оцінювальних елементів у семантичній структурі ФО[3]. Порівняємо у контексті: ”Його вони до старості пекли і морозили; сама гадка о них запирала дух в грудях і наповнювала його відразою, глухою, смертельною ненавистю до всього, що бідне, обдерте, нужденне, повалене в грязь, придавлене нещастям”; ”Гей, ти, де ти балагуло, маєш ти там що на зуби?”; ”…А коли не раз бідні, покривджені ріпниці з нужденними лицями, в лахах, просяклих кип'ячкою, плакали перед ним, допоминаючися повної плати, він /Гольдкремер/ сплював, відвертався і казав слузі викидати їх за двері”.

Стилістичне значення вжитих ФО, утворюючись різноманітними засобами: лексичними, синтансичними, граматичними, словотвірними, семантичними, впливом контексту, складається із експресивно-стилістичного, нормативно-стилістичного і функціонально-стилістичного компонентів. Експлікація того чи іншого складника стилістичного значення ФО у прозових творах І. Франка зумовлюється переважно складом їх лексичних компонентів.

Якщо компонентами ФО виступають слова, які у вільному вживанні мають нейтральне значення, то стилістичне значення фразеологізму визначається насамперед змістом фразеологічного образу, який і детермінує стилістичні властивості ФО, відмінні від стилістичних рис тих слів, які входять до її компонентного складу. Наприклад: ”Якась дика, незвана сила повергла його, Германа, і він пустився щосили утікати горі улицею, аж земля під ним загуділа”; ”А знаєте, докинув той, що при млинку, — я як ся дивлю на нього, то все си гадаю, що він /Герман/ не згине своєю смертею”. У цих прикладах фразеологізм /пустився утікати/ аж земля під ним загуділа виражає “великий переляк”, а фразеологізм не згине своєю смертею — ”наглу /неприродню/ смерть”. Експресивний компонент стилістичного значення в обох випадках — це (нерозбірливий текст) образності, пов'язаний з відтінком іронії. Образність як лінгвістичний експресивно-емоційний засіб створює у прозі І. Франка особливе сприйняття денотативного значення внаслідок опосередкованого /переносного/ виражально-зображувального способу передачі думки.

Ефект образності викликається часто оцінювальним моментом, відсутнім у слів, які входять до складу ФО.

Якщо до складу фразеологізму входять слова, які стилістично марковані у вільному вживанні, то стилістичне значення такої ФО актуалізується у прозових творах І. Франка саме таким, стилістично відзначеним, компонентом. Налриклад: нормативно-стилістичний компонент значення слів шибонути у значенні ”вдарити”, вилупити /очі/ у значенні “дивитися” набагато виразніший від нейтрального стилістичного рівня і характеризується негативним забарвленням. Отже, функціонально-стилістичний компонент стилістичного значення цих слів репрезентує народно-розмовне мовлення. Експресивно-стилістичний компонент — підвищена експресія, негативний оцінювальний момент. Відчуваючи ці компоненти стилістичного значення, І. Франко вводить ці слова до складу фразеологічних одиниць шибонути у голову і вилупити очі, щоб надати їм відповідних стілістиних ознак — підсилити їх художньо-зображувальний вплив. Наприклад: “Мирослава ще вагувалась. Але, втім, нова якась дума шибонула їй у голову — вона взяла перстень, відвертаючись, удаваним голосом сказала: Дякую” /порівняємо; прийти в голову/; “Герман, перепуджений і здивований, вилупив на нього /Готліба/ очі" /вставити очі в когось або щось. Таким чином, слова з чітко виділеним експресивно-стилістичним компонентом не тільки не знебарвлюються серед інших нейтральних елементів, а навпаки, зберігають своє стилістичне значення і навіть впливать на стилістичні властивості цього фразеологізму, стаючи домінантою його семантичної структури.

Відзначені стилістичні властивості ФО зумовлюють їх текстотвірні функції”[4]. Текстотвірний потенціал фразеологізмів прозових творів І. Франка значною мірою визначається їх тенденцією до варіювання компонентного складу, що дозволяє письменникові урізноманітнювати узуальні й оказіональні мовні засоби організації цілого тексту. Якщо слова залишаються у процесі творчої роботи письменника без змін /винятки мають спорадичний характер/, тобто зберігається принаймні недоторканою формальна /зовнішня/ тотожність слова при можливих семантичних перетвореннях, то ФО досить часто з стилістичною метою піддаються різноманітним змінам — формальним і семантичним.

Серед різноманітних фразеологічних варіантів письменник найчастіше використовує фразеологічну метатезу, в основі якої лежить здатність багатьох фразеологізмів змінювати свої внутрішні смитагматичні відношення /послідовність компонентів ФО/.

Фразеологічна метатеза проявляється, як правило, у позиційних змінах дієслівних компонентів ФО. Наприклад: “Всї відотхнули, ожили, мов гора звалилася з їх грудей”; “Відітхнув Максим, немов гора з грудей його звалилося. і сміливіше почав порядкувати свою ватагу”.

Така лабільність дієслівних компонентів ФО урізноманітнює їх синтагматичні зв'язки і стилістичні властивості. Так, вживання дієслівної лексеми на початку компонентного ряду ФО підсилює їх експресію, сприяючи цим емоційності фразеологічного образу, що лежить в основі смислової структури фразеологізму.

Складнішим проявом варіантності компонентного складу ФО у прозових творах Івана Франка виступає субституція окремих складових лексем фразеологізму. Для взаємозаміни лексемних компонентів ФО письменник використовує різноманітні системно-семантичні зв'язки слів української мови — лексичні синоніми, лексико-семантичні /ЛСГ/ і тематичні групи слів. Наприклад, фразеологізм мороз іде поза шкірою /шкурою/ автор подає у таких модифікаціях: “Кому, кому, коли ту нікого не видно, — шептав Андрій, а мороз ішов йому поза плічми”; “Йому /Германові/ ще й нині живо стоїть перед очима вираз її лиця, такий безгранично болісний, перекривлений та змінений, що аж йому, малому, мороз перейшов по тілі”; “Не раз вечорами він /Герман/ заглядував в тісні темні горла ям, і дрож пробігала по його тілі”.

У наведених прикладах лексичні варіанти фразеологізму мороз ішов поза плічми, мороз перейшов по тілі і дрож пробігла по тілі утворюються підстановкою у відповідну позицію синонімічних слів ішов, перойшов, пробіг, слів, що належать до однієї ЛСГ, тіло, плечі, слів, об'єднаних в одну тематичну групу, мороз, дрож.

Взаємозамінні лексичні компоненти ФО у прозі І. Франка відіграють важливу художньо-зображувальну роль. Порівняємо у контекстах стилістичні функції лексичних варіантів фразеологізму говорити крізь зуби: “Лице “сусіди” скривилося легким, іронічним сміхом, і він, прикусивши долішню губу, цідив крізь зуби: А відки ж мені тілко честі — бути вашим сусідом, пане Петрію?”; “Ще готов плакати милосердними сльозами, — щоби, обтерши слези, тим легше пожерти! — воркотав крізь зуби Довбушук”.

Належачи до розмовного стилю, обидва фразеологізми надають мовленню персонажа повісті І. Франка “Петрії і Довбушуки” безпосередності і невимушеності. Однак перший фразеологізм — цідити крізь зуби — відзначається більшою фамільярністю з відтінком зневажливої іронії, а другий — воркотіти крізь зуби – надає мовленню Довбушука саркастичного характеру. Сарказм підсилюється протиставленням змісту мікроконтексту /прямої мови/ і семантики дієслова воркотав.

Розмовні мікроконтексти у І. Франка рідко бувають стилістично нейтральними, внаслідок чого спостерігається стильова єдність ФО і мікроконтекстів. Порівняємо, наприклад, такі два мікроконтексти: Сама його /Яцика/ натура, блага і податлива, не приводила йому і на голову думки - взяти твердо в свої руки хлопака, призвичаювати його до безглядного послуху, як то люблять робити другі опікуни…”; “Так, він /Петрій/ мусить жити, він мені потрібний живий, я /Довбушук/ постараюсь ще достати го в свої руки і, — добавив, затискуючи кулаки і сверкаючи очима, — я го достану!

У наведених прикладах лексичні варіанти фразеологізму брати в свої руки розмежовуються функціонально-стилістичними властивостями: тому їх уживання визначається змістом мікроконтексту, відіграючи оцінювально-зображувальну роль у мовній характеристиці персонажів. Фразеологізм взяти в свої руки вживається письменником у мікроконтексті, в якому він говорить про добродушного Іцика Шуберта. Дексичний варіант цього ж фразеологізму достати в свої руки використовується письменником у мікроконтексті, що характеризує владну натуру Довбушука.

Отже, різні лексичні варіанти розмовних ФО і відповідні мікроконтексти у прозі І. Франка утворюють відносно однорідний стильовий тон.

Інколи лексична варіантність ФО у творах І. Френка ускладнюється словотвірною варіантністю слів-компонентів, яка використовується письменником або для вираження авторського ставлення, або з оціяювально-зображувальною метою.

В авторській оповіді компоненти ФО відзначаються переважно нейтральними з емоційно-експресивного погляду словотвірними засобами. Наприклад: “Очевидна річ, що такі вісті мусили відразу закаламутити його чисту радість, ба навіть кинути тінь якогось підозріння на дружинників”; “Но перед тим він /Олекса Довбушук/ ще раз запитав безчувственного Андрія о місце схованку Довбущевих скарбів, но Андрій і пари з уст не випустив”.

У мікроконтекстах, які додаються у прозі І. Франка від імені персонажів, слова-компоненти характеризуються словотвірними засобами із яскраво вираженим емоційним і експресивним забарвленням. Такі словотвірні варіанти ФО виконують у прозових творах письменника роль художнього поєднання фразеологізму з його словесним оточенням, конкретизують стилістичне значення фразеологізму, увиразнюють його оцінювально-зображувальні можлності. Найчастіше ці семантико-стилістичні функції виконують суфікси: “Але те … не важми ся о тім ані словечка писнути свому чоловікові, бо пам'ятай!”; “Як ми терпию на стане, то готово що неладно бути межи нами /Матієм і Муртком/”.

Народно-розмовного забарвлення надає ФО постфікс -ся, приєднуючись до дієслівного компонента. Наприклад: “Немночі панкихристияни, що вже були в тій купі, нараз примовкли повідсувалися набік, чуючися не в своїй тарілці”.

Підсилюють експресів ФО і відповідні префікси, утворюючи словотвірні варіанти ФО: “Тут, у щасливім місті Дрогобичі, я задумав увити собі гнізда, котре би було красою і славою міста”; “А знаєте, — докинув той, що при млинку, — я як ся дивлю на него, то все си гадаю, що він не згине своєю смертею” /порівняємо: звити гніздо, загинути своєю смертю/.

Уживання слів-компонентів ФО у прозових творах І. Франка у різних граматичних формах утворює морфологічні варіанти фразеологізмів: “Вона /Іваниха/ з диву довго не могла прийти до себе” /порівняємо: прийти в себе/; “Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, одкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство”; “Максим перший вирвався надвір із тої замішанини і раз тільки кинувши оком довкола, пізнав усю велич небезпеки”; “Стояв, як живий образ болю, і ока не зводив з Андруся Басараба”; “Лиш він /Ісаак Бляйберг/ один серед заклятого круга недіючої сили, гаснучого божаства заховав силу характеру і переконання, заховав енергію і не спускав з ока раз визначеної цілі”.

Аналіз показує, що найчастіше морфологічні варіанти ФО у прозі Івана Франка утворюються зміною відмінкових форм іменників і займенників: ока не зводив /знахідний відмінок іменника ока/ — не спускав з ока /родовий відмінок іменника з ока/; прийти до себе /родовий відмінок займенника себе/ — прийти в себе /знахідний відмінок займенника себе/; а також зміною видових форм дієслів та дієслівних форм: обкипаючи оком /недоконаний вид/ — кинувши руком /доконаний вид/.

Крім узуальних перетворень ФО, велику групу у прозових творах І. Франка складають індивідуально-авторські трансформації ФО, які утворюють найчастіше розширенням або скороченням їх компонентної структура.

Авторський засіб, заснований на розширенні компонентного складу ФО, дозволяє письменникові реалізувати ряд естетичних завдань; а/ пристосувати узагальнене фразеологічне значення відповідно до конкретної сюжетної ситуації: “Вино звільна розпутувало язики, розбуджувало веселість та гомін” /порівняємо: розв'язувати язики і запутувались /запліталися/ язики/; “Але спекуляційна гарячка Гөрмана тоді ще зовсім була не устала” /порівняємо: біла гарячка/; б/ вносити додаткові відтінки до характеристики суб'єкта: “…Снували, мов мурашки в разваленій купині…” /порівняємо: снували мов мурашки/; в/ підсилювати інтенсивність фразеологічного образу: “Починаю розвідувати, хто тоді ще був в шинку, що то за якісь була, що мене били, — ага, намов чорт злизав усякий слід” /порівняємо: немов віл /корова/ язиком злизав /злизала/; г/ підвищувати експресію трансформованої ФО: “Андрій, котрий зовсім не був сліпий на то, ставався щораз сміливішим до неї /Дозі/, його молоде серце, котре в тихих родинних чувствах стратило моральну точку свою гравітаційну, рвалося чимраз сильніше, займалося щораз дужчим пожаром” /порівняємо; втратити точку спори/.

Більшість еліптичних ФО у прозових творах І. Франка не несуть спеціального експресивного навантаження, а використовуються для мовленевої характеристики персонажів або дія підсилення динамічності оповіді. Наприклад: “І ти тої самої співаєш? — говорили не раз старші рідники, всміхаючись та слухаючи нарікання молодих хлопчаків” /порівняємо: тої /тієї/ самої пісні співаєш/.

Аналіз варіантних ФО, вживаних у прозових творах І. Франка, дозволяє встановити характер їх стилістичної взаємодії з контекстом, ФО, використані автором у тому чи іншому варіанті, у поєднанні зі своїм стилістичним контекстом утворюють чотири різновиди так званої “фразеологічної қанфігурації”: узуальну конфігурацію, конфігурацію першого ступеня оказіональності, конфігурацію другого ступеня оказіональності і конфігурацію третього ступеня оказіональності.

При узуальній фразеологічній конфігурації ФО вживаються в їх традиційному, словниковому стилістичному забарвленні, зберігаючи при цьому свою інваріантну структуру і компонентний склад. Наприклад: “Особливо Герман був для нього /Леона/ сіллю в оці”; “Петріїха зачала сейчас заходитися, щоби приготовити яку-годі гостину так дорогим гостям. Но Ленькові було то не на руку”; “A, ти /Готліб/ смієш на мене /Германа/ руку піднімати?”; “Нараз вдала їй /Емілії/ в очі псалтир насічника, — єдина книжка, що находилася в тій пустині, — котрої слова помимо того містили в собі всю мудрість, якої треба для простого, для красоти діл божих одвертого серця”. Стилістична виразність таких ФО цілком визначається образністю фразеологічої семантики.

Фразеологічна конфігурація першого ступеня оказіональності створюється фразеологізмами, стилістичний ефект яких досягається відокремленням ФО, їх різноманітними позиційними варіантами: “А йому /Германові/ так не хотілося попасти знов в стару нужду, а ще до того з родиною”; “За кілька хвиль зник Андрій Олексі з очей в тумані пилу і куряви”: “Два єго сини вигнали го /Олексу/ з дому, побивши го тяжко — він пішов на жебри, і уже кілька літ, як я стратив о нім всякі чутки, — пропав десь, нещасний, як камінь у воду”.

Фразеологічну конфігурацію другого ступеня оказіональності утворюють індивідуально-авторські трансформації ФО, експресивність яких підсилюється різноманітними стилістичними прийомами, зокрема, алюзією, стилістичною синонімією, порівняннями і т. ін. Наприклад: “Він /Андрій Петрій/ добре поняв, що то все значить, він, бідний, що замість любові найшов погороду, замість щирості — холодну безсердечність, замість щастя — муки Тантала!”; “З давним чуттям слухала Мирослава тої повісті: вона глибоко шеміла її в серці, — їй так важалося стати під рукою того доброго і животворного царя велетнів до бою з силою Морани; кров живіше заграла в її молодім серці. Як сильно, як гаряче любила вона в тій хвилі Максима!” У наведених мікроконтекстах фразеологічна конфігурація другого ступеня створюється експресивними повторами і алюзією — риторичним прийомом, який полягає в натякові на відомий історичний, літературний чи міфологічний факт /муки Тантала, сила Морани/.

Та найчастіше засобом створення фразеологічної конфігурації цього різновиду у прозових творах І. Франка виступають порівняння і контекстуальна лексико-фразеологічна синонімія: “А Довбущук все ще стояв мов остовпілий на місці, скінці підняв спущену голову, загриз спідню губу і, заскреготавши зубами, проворкотав до себе: Собака, він /Петрій/ був предосторожений!”; “Стогнав і цекотів зубами, но не казав нічого”.

Комбінації кількох стилістичних прийомів використання ФО становлять фразеологічну конфігурацію третього ступеня оказіональності: “В імені права! — повторяв Сенька і захав дзвонити зубами, мов на морозі, зачав трястися, мов у лихоманці”; “Ану, я тебе, свату, нехотячи межи очі заїду. — крикнув він, ріпний і як зацідить мене межи очі, аж мені сто тисяч свічок в очах заярілося і все в голові перемішалося”.

У першому мікроконтексті фразеологічна конфігурація досягає поєднання фразеологічної синонімії з порівняннями, а в другому — лексичною варіантністю одного й того ж фразеологізму, і гіперболізацією /зацідити /заїхати/ межи очі і сто тисяч свічок в очах заярілося /порівняємо: засвітитися в очах/.

Отже індивідуально-авторське використання І. Франком фразеологічних скарбів української мови полягає як у специфічному відборі певних узуальних ФО, так і в різноманітних засобах їх трансформацій з художньо-стилістичною метою. Творчо використовуючи переважно народно-розмовні ФО, письменник тим сприяв збагаченню літературної мови, оскільки ”потужний народно-розмовний лексико-фразеологічний шар у складі літературної мови не залишається незмінним: народно-розмовні за своїм походженням слова, вирази асимілюються, уточнюються і стають зрештою такими фактами літературної мови, без яких вона не може обійтися, на втрачаючи своєї гнучкості і виразності”[5].

Подана до редколегії 12.03.82

——————

  1. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. M., 1963, c. 119.
  2. Алефиренко Н. Ф. О статусе фразеологического значения среди семантических единиц других уровней языка. – В сб.: Проблемы фразеологии. Тула, 1980, с.97.
  3. Федосов И. А. Функционально-стилистическая дифференциация русской фразеологии. Ростов н/Д. 1977, c. 15.
  4. Чернышева И. И. Текстообразующие потенции фразеологических единиц. — В кн.: Лингвистика текста. М., 1976, с. 256.
  5. Бабкин А. М. Русская фразеология, ее развитие и источники. М., 1970, с. 9.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.