Українські Січові Стрільці 1914-1920/Лисоня

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українські Січові Стрільці 1914-1920
[[Автор:{{{автор}}}|{{{автор}}}]]
Лисоня
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Примітка: Збережено особливості правопису часу видання книги

Після відвороту Південної Армії знад Стрипи У. С. С. обсадили дня 12. серпня становища коло села Потутори, у вилах потока Ценівки та Золотої Липи. Зараз визначено лінію окопів і сотні взялися пильно до їх будови. Становища йшли від устя Це­нівки до Золотої Липи, східним краєм села Потутор — їх займав II. курінь — через мурований шлях Підгайці - Бережани та переходили під вер­хом горба 348, на півночі Потутор. Цей горб обса­див перший курінь.

На другий день появилися перші ворожі стежі. Скоро за ними московські частини зайняли протилежні горби і почали острілювати стрілецькі становища гарматами та скорострілами. Вечір того дня Москалі повели неждано наступ на окопи ліворуч першого куріня, добули їх та вдарили на ліве крило У. С. С. Сотні, загрожені з боку й заду, бо Москалі вспіли зайти вже на саму гору, після короткого, але завзятого бою, відступили в напрямі шляху, що веде до Бережан.

Цей ненадійний прорив міг був наробити чи­малого лиха, якби його в пору не зліквідували таки самі Стрільці. Не зважаючи на загрозу, в окопах біля самого шляху залишилась одна сотня першого куріня та зараз-же звернулась ли­цем до ворога. В міжчасі наспів запас II. куріня з Потутор. Сотні, що відступили, упорядкувались і рушили до протинаступу. Без великого труду У. С. С. відкинули Москалів з горба та знову зай­няли свої становища.

Підчас цього випаду Москалів хоробро та завзято боронив загроженого куріня відділ скорострілів під проводом хор. Ф. Черника. Його оба скоростріли залишилися в окопах і, хоч окружені з трьох боків, не здалися та довго, невпинним вогнем здержували наступ ворога. Щойно в руко­пашному бою, коли згинула вся залога одного скорострілу, відділ хор. Черника перебився, ряту­ючи другий скоростріл. У цьому бою згинув між Іншими чет. Іван Каратницький.

Вина за цей нежданий прорив впала зовсім незаслужено на У. С. С. Без вияснення справи посипались на Стрілецтво обвинувачення. Вороги У. С. С, яких було чимало у штабах вищих команд та для яких само істнування Українського Лєґіону було небажаним хоч конечним лихом, з вдово­ленням рабів та підлесників кинули на У. С. С. де­магогічне клеймо „Verräter" — зрадники. Треба було аж судових доходжень та крівавої Лисоні, щоби врятувати добре імя і стрілецьку славу.

Небаром полк стягнено в запас дивізії до села Посухова, недалеко Бережан. Лише дві сотні II. куріня перейшли на горбовину Дикі Лани, не­далеко Посухова, де треба було вибудувати окопи між становищами турецької дивізії та Потуторами. Тут, на Диких Ланах стрінулись У. С. С. вперше з четвертим союзником осередніх дер­жав. Турками і швидко з ними заприязнились. Турецьке військо виявилось дуже хоробрим, а його старшини, виховані Німцями, були культурними європейцями. Після скін­чення праці обі сотні перейшли також до Посухова.

Та воєнна доля не дозволила Стрілецтву довго радува­тись відпочинком. Після кількох менше вдатних спроб проло­мити новий фронт союзних військ на південних відтинках, мо­сковське командування повело удар на Бережани. В тому місці укріплення фронту були наслідком камяного ґрунту дуже слабі. Таксамо слаба була оборона, бо всі запасові частини кор­пусу відійшли ще давніше на південь.

Вибір місця на прорив був дуже догідний і справді зараз за першим ударом Москалям удалося дня 2. серпня пополудні заволодіти становищами австрійського 35. полку краєвої обо­рони та опанувати ліс і горби на Лисоні. В місце прориву Мо­скалі кинули цілу дивізію добірних полків та за фронтом по­ставили у поготівлі дивізію кінноти. Коли обороні не вдалось відбити втрачених позицій, на поміч кинено дві сотні У. С. С, Сушка та Мельника. Сотня Сушка вступила зараз у бій та під­час ночі стратила більшу половину людей. До полону попали в тому нічному бою м. і. командант сотні та хор. Дорошенко.

Сотня Мельника, що нічю була в запасі ґрупи, пішла до протинаступу дня 3. серпня рано. Рівночасно з Посухова підтягнено на Лисоню другу частину І. куріня, сотні Кучабського та Будзиновського, під проводом сот. Лисняка. II. курінь (от. Ґорук] лишився ще в Посухові. До бою на Лисоні кинено сотню Кучабського, а сотню Будзиновського залишено в запасі куріня, в одному з гли­боких ярів під верхом Лисоні.

Розгорілась завзята боротьба за останню оборонну лінію на верху Лисоні. Її втрата відчи­няла вільний прохід у долину, до Бережан. Але в саму найгрізнішу пору Москалям заступили до­рогу У. С. С.

Сотні Мельника та останкам сотні Сушка, під­кріпленим недобитками австрійських частин, вда­лося рукопашним боєм відсунути ворога на лі­вому крилі в долину, до лінії запасних окопів. Бій ішов увесь час у лісі. Москалі, підсилювані заєдно новими частинами, перли до гори. Крісовим вог­нем не можна було зломити їх наступу, щойно баґнет та ручна Граната перемогли опір ворога. Пядь за пядею відбирали Стрільці Москалям лісок на Лисоні. Нераз за малий відтинок окопів треба було посвятити не одне стрілецьке життя. Ось як пише у своїх споминах про цей бій один з його учасників сот. Б. Гнатевич[1]:

« Ліс дещо прочищений. Але місцями йде ще завзята боротьба. Ось там нище, біля першого запасного ста­новища, змагається гурток Стрільців. Серед них наш малий боєвий хор. Мінчан. Обі противні сто­рони перекидаються густо ґранатами. Стріляти тут незручно, бо одні і другі схоронені в окопах або за деревами. Москалів у долині тьма — аж ро­їться! Заєдно підходять нові І нові. А наш гурток маліє.

Перед моїми очима була крівава картина, якої не забуду ніколи! Переді мною малий відти­нок окопів. На цьому місці збилося кількадесять стрільців а кругом них Москалі. Між зеленю кущів та звалищами землянок роєм сіріють малі салдатські кашкети. Наступають завзято, намагаються замкнути перстень. Не жаліють життя. Стрільці змагаються на три боки. Півгодинний завзятий бій віч-у-віч прорідив ряди Стрілецтва. Тут і там лежать у калюжах крови побиті та важко ранені. Стогін ранених про­дирається крізь гамір бою. Нема як і кому їх відси забрати. Багато з них догоряє таки на місці а ці, що не стратили ще всіх сил, шукають захорони під стінами окопів або за пнями дерев.

Там, біля одної траверзи, бачу, збився їх ці­лий гурток. Одні другим перевязують рани. Одяг на них пірваний, а на ньому повно застиглої ржа­вої крови.

Ті, що в бою, живі, не бачать, що діється по­заду них. Не чують крику ранених, не бачать, що ось біля них паде один чи другий їх товариш. їх усі змисли звернені на ворога. Очима шукають сірих шапок. Перебігають з місця на місце, бо один тут проти десятьох. Не шукають захорони, лише доброго догляду. Їх лиця замурзані від поту й пилу, чорні від диму, бачиш, зовсім спокійні. Лише очі вирячені горять завзяттям.

Якби вони побачили все те пекло, що до­вкруги них, якби знали, що їх так мало, що вже і їх хорунжий лежить ранений під деревом, що вони самі тут у клині, ...без проводу та без надії на скору поміч!...

»

Тимчасом сотня чет. Кучабського боронила завзято південного рога ліску на горі. Її наступ у долину, до московських становищ спинив напір Москалів на правому крилі. Там, на південному склоні гори, витворилась прогалина, якої не було чим замкнути. Москалі, посуваючись туди, загро­жували всій обороні на Лисоні. Та московський на­ступ спинював у цьому місці успішно скоростріл хор. Кліща, що стояв на відкритому полі та острілював московські лави з боку. Ця очайдушність коштувала небаром хор. Кліща життя, сотню Кучабського багато жертв та її команданта москов­ський полон.

Коли зі смертю Кліща замовк на кілька хви­лин скоростріл, Москалі, що не мали вже ніякої перешкоди, рушили вперед і немов нестримна лявіна звалилися в долину, в яр, в якому стояла сотня Будзиновського та команда І. куріня.

Положення стало дуже грізне. Доля сотні та команди куріня була рішена. Їх ждали ганебний полон або геройська смерть. Сотня, побачивши Москалів, рванулася з яру під гору, проти Моска­лів. На чоло сотні вибігли старшини та підстаршини. Чети розвинулися в одну мить у боєву лінію і пішли за своїми провідниками — по смерть в декілька хвилин лягли всі коменданти чет та половина підстаршин. Упав молоденький хор. Ю. Соколовський, поцілений в серце, хор. І. Максимишин та пхор. Б. Романишин, смертельно ранені в чоло, впали підстаршини Мальований, Алексевич та багато найкращих стрільців. Решта сотні, що залишилась у живих, опинилася з командою ку­ріня в московському полоні.

В тому самому часі рішилась також доля сотні Кучабського, що на горі завзято боронила правого крила ґрупи в ліску. Зі сотні залишилась біля команданта горстка ЗО людей. Москалі, що прорвалися в долину, обійшли відділ Кучабського зі заду та, відрізавши від решти ґрупи, забрали в полон.

Але недовго радувались Москалі своїми успіхами, яких вони не змогли використати для остаточної перемоги. Блудне колесо боєвого ща­стя обернулось у другий бік.

В загрожений відтинок фронту рушив тепер II. курінь під прово­дом от. Ґорука та один курінь мадяр­ського полку. Проти­наступ був уже в ході, коли ліва крилова сотня куріня дізналася про події у ярі. Зараз кинено туди чету хор. Евгена Ясеницького. Не­жданим та рішучим зовротом чета впала у яр, звільнила своїх полонених та сама полонила чимало Москалів, а тих, що втікли від полону, викосили стрі­лецькі скоростріли.

Тимчасом сотні II. куріня напирали нестримно у гору. В дорозі залишив­ся ранений сот. Р. Дудинський.

Московський напір ослаб.

Курінь добув становища на горі та пішов далі в долину Ценівки. Але небаром сильний гарматний обстріл, який на відкритому, до ворога зверненому збочі гори забрав знову багато жертв, приневолив курінь вернутись назад до закопів, на гору.

На відтинку І. куріня, у лісі, продовжувався завзятий бій ціле передполудне. Москалі переходили раз-ураз до наступу. Стрільці успішно відпирали ворога й нераз гнали його аж до Ценівки. За тих декілька годин курінь знову втратив кількадесять людей. В метушні невпинних змагань, в яких нераз забу­валося на вдержання звязку, попав у полон пор. Мельник. У рукопашному бою був тяжко ранений хор. Мінчан та чет. Коберський. Врешті коло полудня оба скрівавлені та до краю вичерпані противники притихли на добутих ста­новищах. Курінь У. С. С. держав кріпко другу лінію окопів.

Команду над відтинком у лісі перебрав чет. Гнатевич та над останками сотень чет. Добрянський, хор. Чичкевич і Тучапський. Швидко установлено звязок праворуч, з обсадою II. куріня. Після полудня бій припинився зовсім. Москалі по крівавих та численних втратах не мали вже сили починати нового наступу. До вечора на фронті греміла вже лиш артилерія. Тимчасом обі сто­рони порядкувалися і готовились до бою на другий день.

На відтинок полку УСС. наспіли підкріплення в силі одного баварсько­го й одного мадярського куріня. Настала темна, холодна ніч, але фронт не мав відпочинку. В передпіллі бушували стежі а за становищами збирано тяж­ко ранених та хоронено вбитих. Бій не був ще покінчений.

Досвітком дня 4. вересня рушив у наступ перший курінь. Скорим випа­дом він зайняв перші окопи над Ценівкою та взяв полонених і скоростріли. Другий курінь пішов до наступу дещо пізніше, в 6 год. рано, разом з мадяр­ськими та німецькими частинами. Та тут не повелося. Москалі в протинаступі розбили одну мадярську сотню і загрозили куріневі У. С. С. окруженням. Курінь мусів відступити, хоч добув уже ворожі становища. Цей наступ і потім відступ коштував його дуже багато жертв. Він утратив майже половину людей вбитими та раненими. Також перший курінь мусів покинути вже добуті позиції.

Увесь день трівала нагальна гарматня стрі­лянина. Ворог барабанним вогнем острілював го­ловно становища першого куріня. Пополудні про­бували Стрільці ще раз вигнати Москалів з їхніх становищ, але безуспішно. Аж вечером, після пів­годинної сильної підготовки артилерії, почався за­гальний наступ австр. фронту. Після короткого, але дуже завзятого бою У. С. С. разом з німе­цькими та мадярськими відділами прогнали Мо­скалів та відібрали всі становища, втрачені у пер­ших днях бою.

Цей бій закінчив першу спробу Москалів про­ломити фронт під Бережанами. Перемогу союзних військ рішили у цьому змаганні у великій мірі У. С. С. Ця перемога коштувала їх також найбільше жертв. У. С. С. втратили тоді більше половини боєвого стану. Найбільше втрат було між старши­нами та підстаршинами. З числа 44 старшин зали­шилось лише 16 живих та здорових. Крім названих передше, полягли в бою хор. Ярослав Кузьмович, пхор. Василь Сторожук і пхор. Томенко; ранені були чет. Б. Гнатевич, пор. О. Яремович, хор. Е. Ясеницький, хор. Безпалко, хор. Ковалик, пхор. Грабар та Лісковацький. Бої за Лисоню були найкрівавіші в цілій історії Стрілецтва. Там сповнили УСС. більше як свою повинність. Вправді за жер­тви та безприкладне геройство УСС. не діждались належного признання, зате від того дня ніхто з во­рогів не посмів порушити доброго імени Стріле­цтва та поменшити його славу. Після бою на Лисоні на тому фронті затихло. У. С. С. перейшли знову в запас дивізії, до Посу­хова. Але відпочинок після бою не трівав довго. Бо ненадійно дня 16. вересня Москалі повели вдруге наступ, цим разом на становища турець­кої анатолійської дивізії на височині Дикі Лани, недалеко Посухова. Під охороною сильного гарматнього вогню Москалі добули пробоєм турецькі окопи та відкинули оборонців у напрямі Посухова й Вільхівця.

І знову грізне положення врятували У. С. С. Коли вечером австрійські війська пішли до протинаступу, У. С. С. обійшли ліве крило московської розстрільної, взяли триста полонених та принево­лили Москалів завернути назад до своїх окопів. Підчас того протинаступу У. С. С. вперше ужили нової тактики нападу, а саме рідкою та глибокою розстрільною (т. зв. наступ хвилями) і завдяки цьому втрати Стрільців були дуже малі.

Після тої другої невдачі Москалі знову на два тижні залишили фронт у спокою. На той час полк У. С. С. перенесено на первісні становища до села Потутор.

Дня 29. вересня Москалі розпочали новий бій, з черги вже третій. Від 29. до полудня ЗО. ве­ресня трівала артилерійська підготова з гураґанною натугою. В полуднє московська піхота пере­йшла до наступу і прорвалась на мадярському полку в тому самому місці, що в першому бою, дня 2. вересня. Вся обсада оборонної лінії попала в полон. Тоді Москалі, не здержані ніким, пішли в долину Золотої Липи та від заходу й півдня вда­рили на У. С. С. в Потуторах.

Стрільці, окружені ворогом з трьох боків і відтяті від решти фронту рікою, держалися кілька годин, відбиваючи щораз-то нові приступи Москалів. Та, не діждавшись підмоги і доповнення муніції, якої нестало, всі, що були в живих, по­пали у ворожий полон. З цілої залоги Потутор врятувались лише командант полку та горстка Стрільців під проводом чет. Труха, що про­рвались через ворожу лінію, перебрили річку і ді­стались до Бережан. Останки полку і ті частини, що не брали участи в бою і стояли по тому боці Липи, відійшли небаром до Коша для доповнення. В полі залишилась лиш одна технічна сотня.

На спомин цих боїв та побуту Стрілецтва під Бережанами залишилось крім багатьох могил де­кілька стрілецьких пісень, які перейшли в народ.

Бої в обороні Бережан завершили одну добу змагань Стрілецтва, добу з якої УСС вийшли після дволітніх воєнних трудів ослаблені фізично. Зате традиція боїв, сліди крівавих жертв, що залиши­лись на шляху побідного походу Стрілецтва від Карпат до Серету, закріпили їхнього духа до даль­ших змагань.

Примітки[ред.]

  1. Калєндар «Ч. К.» 1930 р.

Скорочення, використані у тексті[ред.]

  • хор. - хорунжий
  • чет. - четовий
  • У. С. С. - Українські Січові Стрільці
  • сот. - сотник
  • австр. - австрійський