Українські твори/Зозуля та снігур
| ◀ Ячмінь | Українські твори Українські приказки Зозуля та снігур |
Ведмежий суд ▶ |
|
На дубі сидючи, Зозуля куковала:
„Що за годи тепер, зовсім не можна жить!
Одколи як тепло вже стало,
А гусені нема, черви зовсім так мало:
Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить.“
— „На що вам так квілить, мій Боже милий? —
Снігур Зозулю перебив:
„Коли б я мав ваш стан і сили,
Отцю я погань би не їв,
Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив
Собі що-дня шматок м'ясця.
От кобець — меньший вас, а їсти як захоче,
Летить — і душить горобця.
За те він з голоду ніколи не нудився.“
— „Дурний! дурний! а в школі вчився!“ —
Зозуля Снігуру в одвіт:
„Замісто горобця я з'їм жуків десяток
Та гусені, черви десятків три в наддаток,
І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь світ,
Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна,
Живе собі, як панна,
Гуляє у садку, нічого не псує,
По гіллячках намистечко кує
Та скілько літ кому прожить віщує;
Нехай же здумаю… та що тобі й казать! —
Хоч злидні в піррі обідрать,
Ввесь птичий рід зарепетує:
„Зозуля м'ясо жре, Зозуля хищний птах!
Троха чи не бажа вона орла іззїсти!“
Прощай тоді моє життя в садах!
Прийшлось би утікать хоч за море без вісти,
Так лучче ж тута жить — та зводить червячків.“
Про його роспитай панів,
А не питай у простого народа.