Хлопи в раю

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хлопи в раю (1913
Б. Г.
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Нью-Йорк: 1913.

Б. Г.

ХЛОПИ В РАЮ.

Зібрала ся громада на раду. Прибули й жандарми, щоби робити порядок. Гукнуло. Повалило ся на землю кільканацять хлопів, решта втїкла — і вже по крику. Був порядок.

Гарненько, тихонько лежать собі на дорозї парібки, анї ворохнуть ся. Кождий має кругленьку дїрочку від кулї, як належить ся, але не від авантури, а лише так після порядку витягнув ся.

А крізь ті дїрочки душі повитягали голови і розглядають ся здивовані.

— Ви бачили? — каже врештї душа того Грицька, що то все в корчмі верховодив. — Ви бачили? Пштикнуло і конець. Чоловік анї не подумав, що то так може бути відразу.

— Буде тобі конець, ая! — відповідає пара, видобуваюча ся з чола зизоокого Пантелеймона. — Без святої сповіди ми померли… Як тут станути перед вратами небесними?

— Ба! Якби то був чоловік знав!

— Говорили єґомость, щобись кождої хвилини був готов… Коли ти сам переслїпив, то чого инших учиш?

Від слова до слова — посварили ся душі. Було би і до бійки дійшло, але кулаки розвівались їм, наче той вітер. Що котрий хоче гукнути, то пястук поволеньки опадає, тратить форму і спливає по плечах другого.

В кінцї погодились.

Ідуть купою до раю, а дурний Іван на самім кінцї. Ноги лишають ся йому в стерниску, бо душа то була тяжка, нездарна.

Вже смеркало ся, коли вийшли з земського воздуха. Сїли собі на хмарі,відпочали троха тай далї в дорогу. Летять, летять, питають ся звізд о дорогу, але нїодна певної ради не дає. Ся говорить: „Ідїть на лїво, далї просто”; друга: ,,Скрутїть на право, потім на лїво”; знов инша: „Не сходїть, хлопцї, з дороги, тільки все просто”…

Звичайно урядники. Кождий говорить, що йому слина до губи принесе, щоби йно позбутись.

Перестали питатись. Летять після власного розуму. Ну і на третю добу стають коло небесних воріть.

Пукають несміло…

— Хто там?

Ану, хто має бути! Є Грицько, Пантелеймон, Василь, Матей… Нїкого не бракує. Навіть і дурний Іван пришкандибав.

Відсунула ся кляпка і велике світло бухнуло на зовнї. Заглядають душі і аж потручують ся, роззявивши роти — так гарно.

Сидять собі при столиках ріжні ґрафи і пани, сидять у гафтованих кафтанах, на раменах мають золоті крилця… Часом той і сей підірветь ся, прилетить до иншого столика, поговорить з тим із сим. Пють вино, військова музика грає. Жити, не вмирати! А кождий з тих панів має на грудях золотом вигафтоване назвиско, яке мав на землі. Одному було Бісмарк, другому Муравєв, третему Плєве, четвертому Столипін, пятому Сембратович, далі Марков, Яворський, Баденї і т. д. Пани і королі осібно, всї, ані одного не брак. Не дивота, церкви будували, служби божі все їм на земли ідуть.

Нарешті підійшов до віконця старець у звіздянім шляфроку, з ордерами всїх царів світа на грудях; а коли ангели почали йому салютувати, зміркували душі, що се святий Петро і почали чухратись по лобах, бо не мали шапок, щоби поклонитись.

Тоді той старенький питаєсь:

— Паспорти є?

— Були — бреше як з нот Грицько, — тільки ми погубили.

Але святий Петро поглянув Грицькови в очи і відразу вичитав брехню.

— Чому то крутити! — каже, — Я тут уже маю рапорт від власти, даної з божого призначена. Проч!

Зараз влетіли жандарі, такі самі, як не землї, лише з крильцями при раменах вхопили Грицькову душу за чуприну і винесли її.

Перестрашились инші, рішили говорити правду.

А святий Петро питає першого з краю

— Чогось бажав від дочасного житя?

— Любови.

— А ти?

— Свободи.

— А ти?

— Правди.

— Ти?

— Їди.

А що котрий відізвесь, то укрилені жайдарі як з під землї вирослі, волїчуть його до пекла.

Лишивсь тільки дурний Іван.

А коли прийшла черга на нього, він каже простодушно:

— Та я, небесний стороже, нїчого не хотїв, тільки спати. Я спав собі, коли вони вічували і кулька через помилку трафила мене.

Тодї отворились небесні ворота і дурний в парадї війшов до неба!

А св. Петро поклепав його по плечах і каже:

— Сей є нищий духом; такий повинен бути хлоп. Іди до офіцин, будеш мити панам начинє!


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1925 року.