XXIV.
МОЛИ́ТВА.
на Спо́мин зоря́воі Но́чи на Вкраі́ні в Ху́торі.
Ничто! но Ты во мнѣ сіяешь
Величествомъ Твоихъ добротъ:
Во мнѣ Себя изображаешь,
Какъ солнце въ малой каплѣ водъ.
Всеви́шній! я Тобі́ молю́ся,
Моле́кул ко́смоса Твого́…
Де ти, хто ти, — даре́мно бъю́ся,
Ні, не збагну́ во вік сёго́!
Во вік нау́ці не обня́ти
Всёго́, що́ Ти созда́в еси́…
Даре́мно ро́зум наш крила́тий
Шука́е кра́ю небеси́!
Знемі́гшися, на ту пили́нку
Спуска́ецця, що ми звемо́
Вселе́нною, — що на хвили́нку
Іі́ в импе́риі рвемо́.
И тут безо́дня животво́ру,
И тут прему́дрість бес конця́…
Одна́ково горі́ и до́лу
Сия́е світ Твого́ лиця́.
Молю́сь, не дай міні́ з роспу́ки
Зректи́ся ро́зуму мого́:
Неха́й не га́сне світ нау́ки
В промі́ннях ся́ева Твого́.
Неха́й мій дух, в земні́й юдо́лі,
Не зни́жуецця до звіря́т;
С Твое́і пресвято́і во́лі,
Неха́й во ві́ки бу́де свят!
|
