Шевченко (збірка)/Недбале видання

by Сергій Єфремов

◀ Поет і жандарм

Шевченко Сергій Єфремов Недбале видання

Пропала книга — книга знайшлася ▶

Недбале видання.

Т. Г. Шевченко. Кобзарь. Изданіе редакціи журнала „Кіевская Старина“, Кіевъ, 1899.

Вийшло в світ давно сподіване нове видання „Кобзаря“ у Київі. Потреба в „Кобзареві“ й великий на його попит завжде істнували в високій мірі. Це видко, наприклад, з того факта, що останнє видання, яке було перед цим (видання 1894 року), незабаром мало не все до останку розійшлося, і вже року 1896 важко було дістати по книгарнях дешеві примірники цього видання. А надруковано його було тоді не мало — 20.000 примірників. Так ще не росходилась ні одна українська книжка. Та й не диво: „Кобзарь“ є і довго ще буде „настольною“ книжкою не тільки в українців, але і в людей иншого походження; він служить і довго ще служитиме людям на втіху та на добру науку. „Кобзарь“ — це ніби поетична програма всякого чесного життя, присвяченого роботі на користь рідного краю та народу; це — катехизис діяльности кожного чесного діяча. „Кобзарь“ нарешті перед усим світом показав, чим може бути українське письменство, коли свято справдить заповіт свого найкращого генія. Після Шевченка вже неможливе питання, чи українське письменство річ природна, чи з його тільки результат якихсь випадкових причин, або помилка невеличкого гурта людей, котрі й сами не знають, чого хотять. „Кобзарь“ довів усім, що українське письменство мусить бути, як мусить світити сонце на небі, як мусить бути все, що діється в природі.

Хоч од смерти поета минув не малий час, ми, а надто російські українції, ще й досі на превеликий жаль не маємо — не кажу: повного, бо таке за сучасних політичних обставин у Росії й не може бути, — а бодай критично уладженого та провіреного видання творів Шевченка. Не було ще у нас такого видання творів нашого геніяльного поета, котре було б відповідною пошаною його пам'яти, котре свідчило б, що ми не тільки устами, але й ділами своїми поважаємо його. Щоб стати такою пошаною пам'яти поета, видання його творів повинно бути по змозі повним та критично перевіреним; до його не повинно заводитись непевних, або попсованих варіянтів, і нарешті хронологія творів (коли це видання хронологичне) повинна відповідати якійсь більш менш сталій системі. Оці вимоги можна прикладати до тих людей, що беруть на себе великий обов'язок — видавати твори Шевченка.

Цей обов'язок узяв на себе наш поважаний місячник „Кіевская Старина“. Вже це одно мало служити нам запорукою що вся та плутанина щодо хронології й тексту творів Шевченка, яка була в попередніх виданнях, не знайде собі місця в виданні органа, якого спеціяльне завдання — науково обробляти всіма сторонами життя українського народу. До цього додамо, що „Кіевская Старина“ надрукувала у себе чимало матеріялів про Шевченка, що працюють там люде, для яких Шевченко не чужа людина, для яких пам'ять його не „звукъ пустой“, а об'єкт гарячого поважання. Все це наказувало сподіватись, що нове видання „Кобзаря“ буде найкращим з усіх, які до цього часу були, виданнів.

На превеликий жаль, одначе, мусимо зазначити зовсім инше, мусимо сконстатувати той факт, що нове видання „Кобзаря“ — повне помилок, що недогляд б'є в вічі з кожної сторінки… Видко, що у редакції не вистарчило часу на те, щоб видати твори нашого національного генія відповідно до їх вартости й того значіння, яке вони мають у житті й письменстві українського народу. Нове видання — це ніби передрук попереднього з тими ж самими хибами та помилками. В своїй замітці ми спинимось на тих помилках, що кидаються в вічі навіть кожному звичайному читачеві.

Попереду скажемо дещо про хронологію Шевченкових творів, як вона виявлена в виданні „Кіевской Старины“. „Хронологія творів письменника, — каже шановний біограф Шевченка, — це історія його розвитку, історія його творчости“ ^[1]. Тим то обов'язком видавця, коли він бере систему хронологичну, було розложити твори Шевченка в хронологичному порядку, користуючись чи певними датами, де вони є, чи більш-менш оправданими гипотезами. Обов'язок цей був тим більший і лекший, що торік видано нову біографію Шевченка, де розкидано уваги і вказівки про те, коли написано ту чи иншу поезію; окрім того, ми вже маємо навіть спробу на підставі біографичних і инших таких данних вияснити деякі непорозуміння що-до хронології творів Шевченка. Ми розуміємо тут праці О. Я. Кониського. Можна згожуватись чи не згожуватись з гипотетичними поглядами автора, — це діло особистого розуміння справи, — але обов'язково повинно було держатись його висновків там, де він дає певні, на фактах оперті докази. Редакція „Кіевской Старины“ немов не бачила нічого цього, немов не чула ні про тую нову біографію, ні про згадану спробу. Замісць того, щоб критично роздивитись той матеріял, що дають згадані праці, редакція вибрала найлекший спосіб роботи, просто передрукувавши попереднє видання 1894 р., без поправок та мало не без жадних одмін. Тим то і в новому виданні знайдемо безліч хронологичних помилок, — таких, що сами б'ють у вічі своєю безпідставністю.

Хронологичний поділ поезій Шевченка в новому виданні такий самий, як і в виданні 1894 року, — себто по рокам, і так само має в собі кілька невідповідних рубрик. Почнемо з того, що перша рубрика — „до 1844 р.“ — дуже невиразна, розтяжиста, загальна. Можна докладніше показати, коли були написані поезії, що належать до цього періоду; можна, користуючись з того, коли надруковано вперше яку поезію, назвати прямо рік її написання. Далі за цією рубрикою йдуть поезії, написані 1844–1846 р.р., а потім рубрика — „до 1847 р.“ Ця рубрика зовсім зайва; О. Я. Кониський цілком справедливо назвав її чудною й невиразною. Та й справді — попередні рубрики з хронологичного погляду містять очевидно ті ж самі поезії, котрі увійшли й до цієї рубрики. Такі рубрики, як перша і „до 1847 р.“ не мають під собою жадних логичних підстав і „Кіевская Старина“ задержала їх певне тільки тому, що вони були в попередньому виданні. Переглядаючи далі поезії, поставлені в межах кожної рубрики, можна завважити чимало помилок та недоглядів. Так усі поезії, що стоять у новому виданні до „Гамалії“ („Думи“, „Перебендя“, „Іван Підкова“, „Тарасова ніч“, „Тополя“), надруковані були в першому виданні „Кобзаря“ (С.-Петербург, 1840), тим то рубрика — „до 1844 р.“ для їх занадто широка. Окрім згаданих поезій, у тому ж виданні були ще: „Катерина“, „На що мені чорні брови“ й „До Основ'яненка", а тим часом у виданні „Кіевской Старины“ вони стоять по „Гамалії“, написаному коло р. 1843 ^[2]: „Катерина“ в рубриці „до 1844 р.“, „На що мені чорні брови“ — в рубриці „до 1847 р.“, „До Основ'яненка“ — під р. 1845. Усі ті поезії краще було б надрукувати одну по одній. „Причинну“ Шевченко написав, як сам згадує в своїй автобіографії, ще до визволення з кріпацтва, себто до 22 квітня 1838 р.^[3] і ця поема — найраніша з друкованих його поезій, а тим часом у новому виданні й вона стоїть після „Гамалії“. На нашу думку, коли друкувати „Кобзаря“ в хронологичному порядку й додержувати цього порядка пильно, то треба б власне з цієї поеми й почати. Думка — „Вітре буйний“, вперше надрукована в Гребінчиній „Ластівці“ р. 1840, в новому виданні залучена до рубрики — „до 1847 р.“ В тій же „Ластівці“ надруковано теж „Причинну“, „На вічну пам'ять Котляревському“ (в новому виданні — в тій самій рубриці) і перший розділ з „Гайдамаків“, — усі ті поезії в виданні „Кіевской Старины“ стоять на невідповідному місці. Що-до „Гайдамаків“ спеціяльно, то р. 1841 вони вже вийшли в Петербурзі окремою книжкою, тим то нема жадної причини ставити цю поему після „Гамалії“. „Наймичку“ надруковано під р. 1844, але на це нема жадних доказів, — відомо тільки, що її Шевченко написав до заслання. Думка — „Тяжко-важко в світі жити“, „Маркевичу“ і „Утоплена“ вперше надруковані в „Молодику“ 1843 р., а дозволені цензурою ще 12 вересня 1842 р., — в новому виданні стоять: думка — під 1847 р., „Маркевичу“ і „Утоплена“ — під „до 1847 р.“ „Костомарову“ поміщено на самому кінці рубрики 1847 р. — тим часом, коли є певна дата, що ця поезія була написана 19 травня 1847 р. ^[4], і коли редакція рік 1847 поділила на два півріччя, то цю поезію треба було приділити до першого півріччя. Під „Москалевою криницею“ стоїть припис „Я. Г. Кухаренкові на память 1 мая 1857 р.“ — ця дата непевна: в автографі Шевченка, який нам довелося бачити й який є власністю д. Кухаренка (Якового сина), написано „на память 7 апреля 1857“, а дата під поезією — 16 травня. Поезії „Доля“, „Муза“, і „Слава“, як довідуємось з „Дневника“ Шевченкового, написані всі одного дня — 8 лютого 1858 р., тим-то їх треба б поставити разом, — у виданні ж „Кіевской Старины“ перші дві стоять під ряд, а „Слава“ — аж після „Відьми“ та „Ляхам“. Навіть змістом своїм „Слава“ тісно зв'язана з поезіями „Доля“ та „Муза“ й починається так, ніби це безпосередній кінець до „Музи“. В тому ж порядку, який дала цим поезіям редакція „Кіевской Старины“ незрозуміло, чому справді „Слава“ починається з слів: „А ти, задріпанко, шинкарко“. „Відьма“, хоч і поміщена під р. 1858, але написана (перший заголовок „Осика“) далеко раніше — 7 березня 1847 р.;^[5] „Хустина“ написана р. 1858^[6], а в новому виданні чомусь її поставлено під 1847 р.; „Назара Стодолю“ не датовано ніяк, хоча в „Основі“ дата показана.

Як недбало бралась редакція „Кіевской Старины“ до видання Шевченкових творів, видно напр., з таких дрібних, але дуже характерних помилок: поезію „Во Іудеї во дні они“ в виданні 1894 р. датовано 1895 роком, — ще очевидна друкарська помилка, але „Кіевская Старина“ задержала цю дату і в своєму виданні; на стор. 549–550 надруковано поезію „Вночі і ожеледь і мряка“, датовану — 3 ноября 1860 р., а після цього зараз же йде „Н. Я. Макарову“ з датою — 14 сентября. Навіть такі помилки, як „Эретик“ замісць „Єретик“ (стор. 223) зустрічаємо в обох виданнях.

Тепер переглянемо хиби нового видання щодо тексту Шевченкових творів. Четверта глава „Катерини“ (стор. 56) починається з цяток, тут пропущено початок — не знаємо, з якої причини: цензура, нам здається, ледве чи стала б на перешкоді. Кажемо так через те, що те саме місце вже надруковане було в самій ж таки „Кіевской Старинѣ“ (1885, кн. III, стор. 521). В поезії „Сон“ (стор. 313) надруковано: „Давно стоїть і виглядає“, — на нашу думку це місце треба читати: „Давно стоїть, виглядає“. В поезії „Н. І. Костомарову“ (стор. 318) надруковано „сердешним (?) чаєм напували“, — по другому варіянту, замісць незрозумілого „сердешного“ чаю, треба б: „холодним чаєм напували“^[7]. Поезію „Як маю я журитися“ (стор. 361) чи не ліпше було б надрукувати з того варіянта, що подав сам Шевченко в листі до Бодянського з Оренбурга з січня 1850 року ^[8]. Поезія „Не журюся я, не спиться“ (sic) певніш усього — не Шевченкова ^[9], а коли й Шевченкова, то стоїть не на відповідному місці, бо написана не 1860 р., а раніше, до заслання. Взагалі редакції „Кіевской Старины“ треба було критичніше придивлятись до тексту Шевченкових поезій і, де було можна, вибірати кращі варіянти, перевіривши їх попереду.

Як ми вже згадували, нове видання передруковане без усяких майже одмін з попереднього видання. Викинуто тільки одну поезію „До сестри“^[10]. Виправлено теж оту плутанину, яка була на стор. 233–241 попереднього видання, де до поеми „Утоплена“ приточено кінець „Пустки“, а до „Пустки“ кінець „Утопленої“. Зате велика хиба нового видання, як рівняти навіть до попереднього, та, що тепер не показано виразно, де кінчається одна поезія й починається друга, — особливо, коли, як це досить часто буває у Шевченка, поезії не мають заголовків. У попередньому виданні кожна поезія починалася з великої штучної літери, в новому цього немає, тим то в деяких місцях окремі поезії зовсім не розмежовані й зливаються в одну. Так напр., на стор. 274 надруковано „Вечір“, а зараз на 275 — „За байраком байрак“ — без жадного розділу, — виходить, немов ще одна поезія. Те ж саме на стор. 256–257, де поезія „Не женися на багатій“ і „Не завидуй багатому“ злиті в одно, або на 531–532 „Марку Вовчку“ і „Мій Боже милий“… і т. и. З другого боку частини однієї поезії розмежовано такими само знаками, як і окремі поезії, й таким чином виходить, напр., що „Княжна“ розпалася на три окремі поезії. Словом — і тут недогляд.

Нарешті ще кілька слів про правопис. Останніми часами на російській Україні такі форми, як „вештається“, „журиться“ — мало не по всіх виданнях пишуть з єрчиком. „Кіевская Старина“, мабуть за-для оригинальности, пише скрізь „вештается“, „журытся“ і т. и. Коли яка-небудь форма, або правописний спосіб уживається скрізь однаково, то не годилося б і „Кіевской Старинѣ“ одріжнятися. Оригинальности тут не багато, а читачеві така ріжноманітність дуже шкодить.

Коли ми зведемо до купи все те, що говорено було про нове видання „Кобзаря“, то побачимо, що видавці не виконали обов'язків, які на їх лежали — дати провірене критично, відповідно до всіх останніх дослідів, видання поезій Шевченка: хронологія переплутана, текст не вивірений і не виправлений по кращим варіянтам, чимало друкарських помилок. Так видати „Кобзаря“ міг би кожний книгарь, котрому й не сниться про які-будь обов'язки, що лежать на видавцеві Шевченкових творів. Усі оті помилки доводять, що видавці страшенно недбало вели видання й не доклали своєї праці до того, щоб воно могло задовольнити коли не всі, то хоч найперші вимоги. А Шевченко, здається, має вже право на більш уважне поводіння з своїми творами. Навіть у російській пресі часто плямують і ганьблять українців за байдужне та недбале поводіння з творами свого найкращого поета^[11]; останнє видання ще раз показало, що українці й справді того варті. Редакція „Кіевской Старины“ мала всі засоби, щоб усунути помилки, провірити текст, виправити хронологію — і не зробила цього. Чого ж сподіватись од звичайних видавців!

Треба мати на увазі ще й те, що до року 1911, коли настануть 50-літні роковини смерти Шевченка й коли твори його, відповідно до російських законів, зробляться громадською власністю, лишається тільки 12½ років. За цей час ледве чи розійдеться 60000 примірників, — а стільки саме надрукувала „Кіевская Старина“: 50000 пр. дешевих і 10000 дорожчих, — і у всякому разі можна рахувати, що це вже останнє до того часу видання. Коли минеться особиста власність на твори Шевченка, тоді чимало крамарів почнуть видавати „Кобзаря“ і друкуватимуть, певна річ, з останнього видання з усіма помилками й недоглядами. Сотні тисяч недоладно виданих „Кобзарів“ розійдеться поміж читачами, ширячи скрізь непевні відомости про поета і його творчість. Редакція „Кіевской Старины“ могла була б і цьому запобігти, як би совістно взялася до видання.

1899.

---

---

——————

1. О. Я. Кониський — Проба улаштування хронології до творів Тараса Шевченка. „Записки Наук. Тов. імени Шевченка“, т. VIII, стор. 3.
2. О. Я. Кониський („Проба“… „Записки“ т. VIII, стор. 9) що-до часу, коли написано „Гамалію“, посилається на лист Шевченка до Кухаренка, але нам того листа не доводилось бачити.
3. Шевченко — Кобзарь, вид. Кожанчикова. СПБ, 1867, стор. 577.
4. „Русская Старина“, 1880 р. кн. III, стор. 602.
5. Стаття проф. Стороженка, „Кіевская Старина“ 1893 р. кн. III.
6. Куліш — Хата. СПБ, 1860, стор. 89.
7. Так надруковано в „Русской Старинѣ“ 1880, кн. III, стор. 602.
8. „Русская Старина“, 1883, кн. IX, стор. 640.
9. О. Я. Кониський, — Проба улаштовання хронології, ч. II, ст. 10–11.
10. Поезія ця теж не Шевченкова; про це дивись „Русскій Архивъ“, 1887, ч. 6, стор. 258.
11. Ось що читаємо, напр., в одній рецензії: „Печальнѣе всего, что самый текстъ Шевченковскихъ стиховъ десятки лѣтъ издается все въ томъ же жалкомъ видѣ, безъ пересмотра рукописей, безъ введенія, безъ примѣчаній“ Див. „Новое Слово“, 1897 кн. I, стор. 87.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1939 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.