Перейти до вмісту

Записки НТШ/8/Проба улаштовання хронольоґії до творів Тараса Шевченка

Матеріал з Вікіджерел

ПРОБА
УЛАШТОВАННЯ ХРОНОЛЬОҐІЇ ДО ТВОРІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.
Написав О. Я. КОНИСЬКИЙ.
Частина перша.
(ПРИСЬВЯЧУЮ ПРОФЕСОРОВИ М. С. ГРУШЕВСЬКОМУ.)
I.

З того часу, як преставив ся (26 лютого р. 1861) генїй українського слова, безсмертні твори його з назвою „Кобзарь“ видано кільки разів і в Росиї і заграницею: 1867 і 1883 в Петербурзї; 1887, 1889, двичі 1894 у Київі; 1869 і 1893 у Львові і 1876 у Празї. Опріч того кільки разів видано у Львові і в Женеві частини „Кобзаря“, вибірані відповідно поглядам видавників і тій потребі, яку вони гадали собі задовольнити тими частинними виданнями „Кобзаря“. Річ натуральна, що найбільш повними виданнями „Кобзаря“ могли бути тільки видання Львівські, найпаче р. 1893 та Пражське.

От-же, на превеликий жаль, не було досї у нас такого видання „Кобзаря“, де б твори Шевченкові були улаштовані відповідно часу написання їх; по всїх „Кобзарях“, починаючи з видання 1867, не можна не спостерегти плутанини в хронольоґії і, на лихо, що-разу плутанина більшає.

Коли не улаштовати, так хоча трохи намітити хронольоґію Шевченкових творів заходили ся першим разом редактори „Кобзаря“, виданого в Петербурзї р. 1867 коштом книгаря Дмитра Кожанчикова під доглядом Миколи Костомарова. Се була перша — і досї єдина — книжка українська видана в Росиї без попередньої цензури; а проте до неї не можна було завести тодї чимало навіть таких творів, що перегодом надруковано „съ дозволенія цензуры“. Редакциї того „Кобзаря“ — „не по її винї не можна було видержати, як слїд, хронольоґічного порядку творів“ (Передмова VI).

З того часу впродовж 28 рр. покажчик хронольоґії добре таки поширшав, а про те не полїпшав, хоча з кождим виданнєм „Кобзаря“ більшала спроможність улаштовати хронольоґію критично.

Редактори видання р. 1876 не зазнали жадної цензурної перешкоди але перед ними стояла иньча перешкода: далечина Праги, кордони, а через те і недостача ключів, потрібних на те, щоб критично перевірити і текст і хронольоґію. Отсе й спричинило ся тому, що в „Кобзарі“ р. 1876 хронольоґія поплутана, а до тексту заведено такі не Шевченкові твори, що иньчі з них були надруковані в Росиї більш як за 20 рр. перед тим, напр. „Гарно твоя кобза грає“.[1]

Редакторам „Кобзаря“ р. 1883 і пізнїйших, таких ключів не могло браковати, найпаче в Петербурзї, де є „Публїчна Библїотека“, а про те в хронольоґії „Кобзаря“ 1883 помилок не поменьшало, а побільшало. Напр. в „Кобзарі“ р. 1876 вірши: „Доля“, „Муза“ „Слава“[2] зареґістровано, як слїд, до р. 1858; тільки під „Долею“ не правдиво, замїсць — Нижнього-Новгороду, стоїть — Петербург. В виданнях 1889 і 1894, отся помилка не полагоджена, а ще навіть більш поплутано, бо між „Музою“ і „Славою“ надруковано иньчі твори[3]; і виходить так, що нїби-то „Славу“ Шевченко написав після „Відьми“, хоча сю поему він переписував майже через місяць після того, як написав „Славу“. Зазирнувши в „Основу“[4] можна було побачити, що „Доля“, „Муза“ і „Слава“ написані Тарасом одного дня — 9 лютого р. 1858 в Нижн. Новгородї.

Професор київської духовної академиї Петров в своїй працї[5] про українське письменство подав реєстер творів Шевченкових „съ болѣе или менѣе опредѣленными датами“; але-ж бігцем переглянувши той реєстр, бачиш в йому силу очевидних помилок; бачиш що д. Петров зовсїм не перевірив тих дат критично: він, напр. одні й ті самі вірши „Вечер“ двічи зареґістровав: раз під ч. 42, а в друге під ч. 67 яко „Весенній вечір“. З сего очевидячки знати, що д. Петров вельми неуважно перечитав навіть книжку Чалого „Жизнь и произведенія Тараса Шевченка“, бо в тій книжцї, прирівнявши стор. 136 до стор. 151, легко помітити плутанину, що наробив з „Вечором“ д. Чалий.

Нарештї і небіщик, друзяка мій, професор Омелян Огоновський, говорячи в своїй „Істориї літератури руської“ про Шевченка (стор. 442–578 т. 2), на жаль не упорядковав хронольоґії, та се й трудно було йому спорудити у Львові, де доволї таки убого на ключі, потрібні в справі хронольоґії до творів Шевченка. Через те, на мою думку, в „Істориї“ Огоновського критичних виводів на омаль: робити виводи априорні він не відважував ся — і добре те чинив, — а джерел фактичних йому браковало; добувати їх на кожну подробицю з Росиї річ не легка, часом і неможлива.

Таким чином бачимо, що досї нема у нас критично улаштованої хронольоґії до Шевченкових творів. Се шкода не аби-яка. Хронольоґія творів письменника єсть істориєю його розвитку, істориєю його творчости. Не маючи певної хронольоґії, вельми трудно судити правдиво про поступованнє в розвитку творчости письменника: без певної хронольоґії і критикови і коментаторови творів письменника легко наробити помилок, чому і маємо чимало прикладів. А на те, щоб скласти певну хронольоґію, треба критично переточити житєписний материял про письменника.

Бажаючи полекшити працю того, кому судило ся написати широку житєпись Тараса Шевченка і докладний розгляд критичний його творчости і творів, я заходив ся систематично розглянути оголошений досї і порозкиданий по часописах двох держав житєписний материял про Шевченка, а тодї вже улаштовати, на скільки спроможно буде, певну хронольоґію творів його.

Скінчивши роботу коло житєписного материялу про першу половину Шевченкового віку,[6] я гадаю, що тепер можна вже взяти ся і до хронольоґії творів, написаних поетом за той час.

Мушу сказати, що ще й нинї хронольоґія ся доволї таки утруднена листи Шевченкові досї не всї ще оголошено, не упорядковано їх і не видано окремою книжкою. З листів до Шевченка ще меньш оголошено; навіть д. Чалий досї чомусь не оголошує усїх тих листів до Шевченка, які передано йому.

Перші видання „Кобзаря“ 1840 і 1844, „Катерина“, „Гайдамаки“, „Гамалїя“, „Тризна“ і такі альманахи, як „Молодик“ р. 1843, у нас така тепер рідкість, що минї не посчастило розжити ся на їх у Київі; лише дістав справки про декотрі з них з Петербургу. Не можна було достати тут і львівського „Кобзаря“ 1869. Тим то я й не убезпечаю, що в моїй працї не буде жадної помилки. Я тієї думки, одначе, що помилка не гріх і не вада. Збирати і перевіряти факти до біоґрафії Шевченка і до хронольоґії творів його, дїло громадське; а всяке громадське дїло найлїпше справляти силами спільними і помилку зроблену одним, легко полагодити другому.

II.

Глибочезною роспругою між двома половинами Шевченкового віку і творів його лежить те страшенне лихо, що скоїло ся над ним р. 1847 і, як справедливо сказала редакция „Кобзаря“ р. 1867, перемінило і долю і музу поети. Кожен тямить, що отсїм лихом було засланнє Шевченка в салдати без термину і заборона йому писати й мальовати.

Знаємо ми, що Шевченко, з того часу як пан його Енґельгардт віддав його в науку до маляра Ширяєва, до весни р. 1843 з Петербурга не виїздив; значить усї твори його, написані за той час, написав він в Петербурзї.

В своїй коротенькій автобіоґрафії Шевченко повідає нам, що перші його твори почали ся в „Лїтньому саду“, але українська муза довго цурала ся його смаку, попсованого житєм в школї, в панській прихожій, по заїздах і по міських кватерах; коли-ж диханнє волї вернуло йому чистоту почутя перших лїт віку дитинного, що минув під батьківською стріхою, дак муза обняла і приголубила його на чужинї.

Звідсіль очевидно, що творити вірши Шевченко почав пісьля викупу його з крепацтва. А викуп став ся 22 квітня р. 1838.

Далї поет повідав, що з перших творів його, написаних в „Лїтньому Саду“ надруковано тільки одну балладу „Причинна“.

Відомо знов, що конфирмацию царську про засланнє Шевченка об'явлено останньому 30 мая р. 1847; 31 мая його передано військовому урядови, а 1 червня фельдєґер помчав Шевченка до Оренбургу. Тогож 30 мая, значить в Петербурзї, Тарас написав вірши „По над полем іде“.

Таким чином „Причинна“ і отсї вірші стоять на самісеньких краях Тарасової творчости за першу половину його віку. Вони і є альфою і омеґою до хронольоґії його творів з 22 квітня р. 1838 до 1 червня р. 1847; а між ними вже треба добрати хронольоґію до всього того, що написав Тарас за увесь час, доки з невольника панського, з крепака, не став невольником військовим, себ то „рядовымъ салдатомъ“.

Звістно, нїчого й захожувати ся коло того, щоб до кожного Тарасового твору запевне добрати місце, день, місяць і рік написання. Се булаб марна праця, та вона й не можлива, бо про неї не маємо і, певна річ, не будемо вже мати, материялу. Досить з нас і того, коли ми до видатнїйших недатованих творів доберемо відповідні дати, головним чином місце і рік написання.

По всїх „Кобзарях“, почавши з видання р. 1876, твори Шевченкові за першу половину його віку, з погляду хронольоґічного подїлено на такі рубрики: a) „До 1844 року“; b) 1844; c) 1845; d) 1846; e) до 1847, і нарештї f) „1847 перше півріччя“. В отсему подїлї перш за все рубрика „до 1847“ здаєть ся минї не виразною і трохи чудною! Маючи вже рубрики, що обіймають твори до 1844 і далї роки один по одному, питаю я: якого часу твори мусять йти „до 1847?“ Далї: перша рубрика бере занадто довгий час; шість лїт в розвитку і творчости кожного письменника не йдуть однаково, без жадної ріжницї в його поглядах і сьвітоглядї; тим паче у письменника з такою перенятливою вдачею і з таким величезним талантом, як Шевченко. До р. 1844 кобзарь наш написав чимало творів з великою ріжницею в думках і сьвітоглядї автора.

Ми не маємо повної спроможности, та ледви вона коли й буде, на те, що б певними датами визначити час і місце написання усїх творів Шевченкових; але більшість їх можна без помилки зареґістровати до певного року і місця. Найпаче се легко зробити з творами, написанними поетом до р. 1840.

Про час і місце написання „Причинної“ я вже сказав в горі. Далї, до рр. 1838 і 1839 належать твори, що були надруковані: a) в „Кобзарі“ надрукованному в Петербурзї р. 1840 коштом і заходами Мартоса — і b) в Гребінчиному альманасї „Ластівка“, надрукованому тамже р. 1841. Цензорська дата з дозволом друковати визначена на „Кобзарі“ 12 лютого р. 1840. Звідсїль очевидна річ, що все, що надруковано в тому „Кобзарі“, написано автором до р. 1840. Що-ж було в тому „Кобзарі“? Покажчик д. Комара[7] на стор. 448 дає таку відповідь: „Кобзарь 1840. СПб., в друкарнї Фишера. Коштом М-са. Тут надруковано вісїм пєс: Катерина, Утоплена, Причинна, Тарасова ніч, Іван Підкова і думки“. На превеликий жаль д. Комарь наробив тут чимало помилок, а вони — своєю чергою — завели в блуд чимало людей, що, не маючи в руках сего видання і пишучи про його, покладали ся на зміст „Кобзаря“, переказаний в „Покажчику“. За посередництвом редакциї „Записок наукового товариства ім. Шевченка“ дістав я від одного добродїя вимітку змісту того „Кобзаря“ з СПб. Публичної Бібліотеки; складаючи єму на сїм місцї за неї, як і за деякі иньші справки по старих друках для сїєї розвідки подяку, виписку ту я вважаю потрібним подати тут, щоб на далї люде відали певний зміст першого „Кобзаря“. На першому місцї там надруковано:

„Думи мої, думи мої
Лихо минї з вами“.

Далї йдуть на стор. 15–20 „Перебендя“; на стор. 23–67 „Катерина“; на стор. 71–82 „Тополя“; на стор. 83–87 Думка („На що минї чорні брови“); на стор. 91–96 „До Основяненка“; на стор. 99–103 „Іван Підкова“ і на стор. 107–114 „Тарасова ніч“.

Названі твори можна здебільша упорядковати хронольоґічно ще лїпше і докладнїйше що до часу їх написання.

Знаємо, що поему „Катерина“ автор писав і читав Сошенкови тодї, як кватеровав з ним,[8] себ то в осени р. 1838. „Перебендю“ Шевченко присьвятив Гребінці, а з Гребінкою він спізнав ся особисто і сприятелив ся р. 1838.[9] „Івана Підкову“ Тарас присьвятив свому приятелю художнику Штернбергу; з ним він особисто спізнав ся під кінець року 1838.[10] Баллада „Тополя“ присьвячена матері художника, товариша Тарасового по академиї Петровського; сприятелили ся вони р. 1839.[11] Нарештї „Тарасова Ніч“ присьвячена Петрови Мартосу, з яким поет наш спізнав ся під кінець року 1839, коли саме він і писав сей твір.[12] Посланнє „До Основяненка“ в „Кобзарі“ р. 1876, не знати з якої речи заведено в рубрику творів „до 1844“. В „Кобзарях“ 1889 і 1894 отся велика помилка не тільки не полагоджена, а ще побільшало її: не можна менї збагнути, з якої причини вірши надруковані р. 1840 упорядчики двох останнїх „Кобзарів“ завели до рубрики творів, писаних р. 1845? Коли у них не було в руках „Кобзаря“ 1840, так з самого змісту „До Основяненка“ очевидячки знати, що вірши ті писані до живого чоловіка, а відома річ, що Основяненко (Квітка) вмер в Харкові 8 серпня р. 1843! Час, найпаче місце написання „До Основяненка“ можна визначити більш менш запевне. З Квітчиного листа, писаного до Шевченка в Петербург 23 жовтня р. 1840,[13] знати, що Шевченко послав до його віршований лист; той лист вельми втїшив старенького Григория Федоровича. Певна річ, що то і було посланїє „До Основяненка“.

В Гребінчиній „Ластівцї“, з цензоровською датою 12 березіля р. 1840, Шевченкових творів надруковано: на ст. 93 „Вітре буйний“, на ст. 230 „Причинна“, на ст. 306 „На вічну память Котляревського“ і на стор. 371 перша глава з поеми „Гайдамаки“. Значить і отсї всї твори треба реґістровати до гурту написаних в Петербурзї ще до р. 1840. Спробуймо більш визначити час їх написання.

З листу Гребінки до Квітки, писаного 18 листопаду р. 1838[14] відаємо, що тодї вже у Гребінки були за для „Ластівки“ Шевченкові твори. Не буде помилки гадати, що то були ті саме вірши, що надруковано їх в „Ластівцї“. Опріч того про „Гайдамаків“ відаємо, що Шевченко роспочав їх творити ще року 1839[15] але-ж що до дати твору більшу вагу треба давати часу скінчення його, а не початку. З тієї примітки, яку зробив Гребінка в „Ластівцї“ до „Гайдамаків“, можна гадати, що під той час, коли приходило до краю друковання „Ластівки“ були дописані і „Гайдамаки“. Цензура дала дозвіл друковати їх 29 листопаду р. 1841. З листу Шевченка до Грицька Тарновського, писаного 26 березіля р. 1842 відаємо, що цензура довгий час не давала дозволу, кажучи, що поема „возмутительна“. Уважаючи на все отсе, ми не зробимо жадної помилки реґіструючи „Гайдамаків“ до творів написаних р. 1840. Хоча-ж п. Франко й каже, що „Гайдамаків“ Шевченко писав р. 1841 але на те він не подав нам жадного доводу. Правда, що поему надруковано р. 1841, але надрукованнє не визначає часу написання. Иньчий твір дуже довго лежить доки вийде друкованим: от напр. Тополїні „Чари“ надруковано р. 1837, а цензурою дозволено їх друковати ще року 1834 грудня 7. Яку б величезну помилку зробив би той, хто сказав би, що „Чари“ написані р. 1837!

До творів написаних Шевченком теж в Петербурзї року 1841 треба реґістровати: a) „Черниця Марьяна“, b) Хустина („У недїлю не гуляла“) і c) драму, мовою росийською „Никита Гайдай“.

Друкуючи першим разом „Черницю Марьяну“ — „Основа“[16] устами Кулїша додала звістку, що ся поема написана слідом за „Катериною“. Хоча отся Кулїшова думка нїчим не доведена, а про те може й справдї Шевченко почав писати „Марьяну“ небавом послї „Катерини“, але-ж що він скінчив її р. 1841, на те маємо докази. Перш за все Костомаров повідав нам,[17] що початок „Марьяни“ він бачив у Харькові р. 1841 у Корсуна: останньому прислав той початок Шевченко в альманах „Сніп“. Певна річ, що коли б тодї поема була викінчена, так автор переслав би її всю, а не частину. Далї в листї 26 березіля року 1842 Шевченко писав до Григория Тарновського, що сподїваєть ся „Черницю Марьяну“ надруковати ще до Великодня.

„Хустину“[18] знайдено теж в паперах Корсуна. Можна гадати що її прислав Шевченко разом з частиною „Марьяни“.

Цїла драма „Гайдай“ до нас не дїйшла: відома тільки та частина, що надрукована в Київі р. 1888 „Поэмы, повѣсти и разсказы Т. Г. Шевченка на русскомъ языкѣ“ (стор. 563–572). З листу Шевченка до Квітки 8 грудня р. 1841[19] знати, що драму „Гайдай“ він перемайстрував з драми „Невѣста“ (теж нам невідомої). „Я пишу, каже він, ще одну драму „Слѣпая красавица“. І ся драма до нас не дійшла. Гадаю я, що її Шевченко перемайстровав на поему „Слѣпая“ і перемайстровав її вже р. 1842, бо в листї його до Кухаренка 30 вересня р. 1842[20] читаємо: „переписав оце свою „Слѣпую“ тай плачу над нею; який мене чорт спіткав і за який оце гріх я сповідаю ся кацапам черствим кацапським словом!… дуже минї не хочеть ся друковати „Слѣпую“[21], але вже не маю над нею волї… Скомпонував ще драму чи трагедію в 3 актах „Данило Рева“ не знаю, що з неї буде, бо ще й сам її не читав“. І отся остання драма теж до нас не дійшла.

В другому листї до Кухаренка р. 1843 Шевченко пише, що він написав поему „Гамалія“ і драму „Назар Стодоля“. Кулїш[22] друкуючи драму з сїєю назвою по українськи, додав, що се ориґінал і на йому стоїть дата 24–X; 9–XI р. 1844 і що сей ориґінал і переклад з його на мову росийську, добув в одного пана, якому обидві рукописи дав на схованку Шевченко. „Коли-ж р. 1847 скоїла ся над поетою хуртовина, дак пан той сховав рукописи в стріху і звідтіль дістав їх через кільки років по прозьбі одного земляка. Останнїй, взявши їх до себе, передав Л. М. Жемчужникову, а сей Кулїшу, а Кулїш Н. Д. Білозерському.“ На мою думку трошки не так воно було, та про се потім скажемо слово. Тепер же, перш за все, треба полагодити Кулїшеву помилку, що до самої драми. Було воно навпаки тому, як каже Кулїш: ориґінал драми був написаний мовою росийською; про се виразно Шевченко говорить в названному листї до Кухаренка: „і Назара Стодолу, драма в 3 актах (написав) по московському“. Значить драма на мову українську переложена, чи перемайстрована з ориґіналу, писаного мовою росийською; а відповідно наведеній Кулїшем датї, написаннє сієї драми по українськи треба реґістровати до листопаду р. 1844.

„Гамалію“ скомпанував Тарас може ще й ранїйш, але на те жадної указки нема, лишень в тому-ж таки листї до Кухаренка читаємо: „що Гамалію“ друкують в Варшаві“. Певна річ, що в Варшаві вона чомусь не була надрукована; надруковано її в Петербурзї р. 1844.[23] Про неї й про „Тризну“ („Безталанний“) Шевченко 13 березіля р. 1844[24] писав до професора Йосипа Максимовича Бодянського в Москву: „третїй тиждень лежать у мене отсї книжки… „Гамаліи“ не поправив так, як ми тодї поправляли; бо без мене надруковано“. Я гадаю, що слово „тодї“ означає весну р. 1843, коли Шевченко, їдучи на Україну,[25] переїздом через Москву, бачив ся з Бодянським. Значить „Гамалїю“ друковано властиво в другій половинї р. 1843.

До р. 1842 я реґіструю Шевченкові твори надруковані в дозволеному цензурою 12 вересня року 1842 „Молодику“ року 1843: вірши „Думка“ („Тяжко важко в сьвітї жити“) стор. 91. Марковичу стор. 108 і „Утоплена“ стор. 114. Дивом дивує мене, що не тільки отсї вірши, а навіть „На вічну память Котляревському“ не тільки в „Кобзарі“ 1876, а і в пізнїйших[26] надруковано в невиразній і чудній рубриці „до р. 1847“. Таку буйну хронольоґічну помилку можна ще було зробити в Празї, але в Петербурзї, або в Києві, вона недоводить про увагу редакторів видання, тим паче, що час першого надруковання сих творів указав д. Петров на стор. 329. (В Покажчику д. Комарова[27] чомусь не найменовано виразно які саме Шевченкові твори надруковано в „Молодику“).

Тогож таки 1843 року написав Тарас мовою росийською поему „Тризна“. Присьвяченнє сего твору княгинї Рєпнїній датовано 11 листопаду р. 1843 в Яготинї.[28]

III.

„Тризною“ скінчив Шевченко писати твори мовою росийською. До сїєї мови мусїв він взяти ся вдруге, через десять лїт на засланню. Одначе-ж повість його „Наймичка“ написана росийською мовою і має дату „25 лютого р. 1844. Переяславъ“. З такою датою небіжчик Михайло Лазаревський оголосив про неї і в „Основі“.[29] Дату сю принято, яко певну, і в передмові до росийських творів Шевченка виданих у Київі р. 1888 сказано, що „Варнак“ і „Наймичка“, „написаны до ссылки и послужили первообразами написанныхъ впослѣдствіи малорусскихъ поэмъ“.[30] Дата „1844“ на „Наймичцї“ пішла на користь тієї відомої тенденциї, що пронизує з краю до краю усю книжку професора Петрова: він теж сказав, що „Наймичка“ і „Варнак“ написані до заслання (стор. 332) і додав на стор. 350, що пісьля Шевченка лишила ся ще повість „Княгиня“ „такого-ж змісту як і українські вірші поета з такою-ж назвою надруковані в „Кобзарі“.

Непевність дати під повістю „Наймичка“ можна було спостерегти з самої повісти, одначе думка про „первообраз“ повісти за для поеми з тою-ж назвою не зникла, хоча останню по всїх „Кобзарях“ реґістровано до творів, написаних р. 1844, — а в „Кобзарі“ р. 1867 вона стоїть зараз пісьля віршів 1843 р. Не що давно п. Франко в своєму габілїтацийному відчитї,[31] спинившись коло хронольоґії обох „Наймичок“, каже, що поема „повстала перед роком 1847… і тільки р. 1860 вона напечатана в Петербурзї осібною брошурою з підписом Шевченка; а що до повісти „Наймичка“, каже він, дак маємо докладну дату: „25 лютого 1845. Переяслав“. „Прямого сьвідоцтва, читаємо далї у п. Франка, про первенство одного, або другого твору — нема, але доволї буде прочитати уважно один і другий, що б дїйти до переконання, що поема не могла попередити повісти“. Ще далї читаємо у його, що росийська повість „Варнак“ писана в Київі р. 1845, а українська поема „Варнак“ „десь з початку 50 років“. Повість Княжна писана мабуть в Новопетровському, а поема, коли не вся, то бодай викінчена в Нижнєму Новгороді р. 1858“. Нарештї, здаючись на передмову до росийських повістей Шевченка, п. Франко каже, що й там сказано, „що повісти Наймичка, Варнак і Княжна послужили первообразами для пізнїйших Шевченкових поем на ті теми.“ „Хоча-ж покійний професор Огоновський твердить, що „Наймичка“ (поема) була написана перед „Сном“ і „Кавказом“, але се твердженнє кинене без доказу. „Сон був написаний в червні по написанню повісти „Наймичка“ а „Кавказ“ 25 грудня р. 1845“.[32]

Таким чином річ заходить про хронольоґію кількох творів і росийських і українських; але за для нас тепер важна хронольоґія тільки українських творів; а що до росийських, так на сей раз нам ходить тільки про те, що б довести, що дати під „Варнаком“ і „Наймичкою“ непевні; а коли саме написані ті твори і повість Княгиня про се поговоримо иньчим разом. Перш за все треба полагодити помилки пп. Петрова і Франка, ось вони: a) українського „стихотворенія“ Княгиня з таким змістом, як росийська повість з такою-ж назвою (як каже п. Петров), і повісти російської Княжна, що послужила, як каже п. Франко, Шевченку „первообразом“ для поеми на сю тему, у Шевченка нема, принаймнї я досї таких не відаю; нї „стихотворенія“ „Княгиня“ (по українську) нї повісти „Княжна“ (по російську) досї в творах Шевченка не було надруковано; навіть звістка про них не трапляла ся. b) Під „Кавказом“ стоїть дата 14, а не 25 грудня, c) В Передмові до росийських творів Шевченка, на тій стороні, на яку здаєть ся п. Франко, нема нїже єдиного слова про Княжну. Нарешті поему „Наймичка“ надруковано вперше з підписом Шевченка не осібною брошурою, як каже п. Франко, а в „Кобзарі“ р. 1860 на сторонї 97–124.

Полагодивши отсї, може, недогляди, вернімо ся до хронольоґії „Наймичок“. Очевидна річ, що М. М. Лазаревський, подаючи просту оповістку про продаж Шевченкових манускриптів, жадної потреби не мав звертати увагу на дати повістей. Инакше стояла річ задля автора Передмови до росийських творів Шевченка. Ознаємившись з тими материялами, про які згадують автор передмови на стор. V а п. Франко на стор. 16, себ то: повісти Шевченка, „Дневник“ (Записки, або журнал) і листи його, не можна не спостерегти, що повісти мовою росийською „Наймичка“, „Варнак“ і иньчі, які надруковані вперше пісьля смерти Шевченка, написані автором на засланню, значить пісьля червня р. 1847.

Памятаючи, що під „Наймичкою“ стоїть дата „25 лютого 1844“, згадаймо, що 19 того-ж лютого Шевченко був в Москві і там написав „Чигирин“. Від Москви до Переяслава є майже 900 верстов (128 миль). Нехай з Москви Шевченко виїхав 20, а до Переяслава дістав ся у вечері 24 лютого, так і то річ неможлива, щоб за 5–6 день можна було того часу, на провесні, саме в роспутицю, їхати що дня, хоча-б і почтовими кіньми, по 180 верстов! Такий протяг тодїшнїми шляхами ледви чи встиг би пробігти і фельдєґер „по екстренной казенной надобности“. От вже через се саме я ще торік[33] сказав, що дата під „Наймичкою“ здаєть ся менї непевною, навіть і тодї колиб на ориґіналї стояла вона власною рукою Шевченка. Тодї-ж таки я додав і про непевність думки, буцїм поему Шевченко перемайстрував з повісти і сказав, що повість „Наймичка“ написана на засланню може р. 1855 або 1856, а датована вона „р. 1844 у Переяславі“, тільки відповідно обставинам життя Шевченка на засланню.[34]

Коли-ж отсе одно не впевняє в тому, що повість „Наймичку“ Шевченко не писав до заслання, а написав її вже на засланню, то от ще докази иньчі. Шевченкові повісти мовою росийською були при йому тодї як він вертав ся з заслання. („У мене їх десятків зо два буде“ писав він до Кулїша з Н. Новгороду[35]. Повісти „Наймичка“ і „Варнак“, як і деякі иньчі, були написані рукою Шевченка „на плохой (не добрій, не дебелій, аби якій) бумагѣ и не сшиты.“[36] Згадаймо, що з року 1844 (25 лютого) до сїчня р. 1858 пройшло трохи що не цїлих 18 лїт. Коли-б „Наймичка“ і „Варнак“ були написані до заслання, так яким же чином вони дістали ся до Шевченка на засланнє? У Шевченка, як відомо, за сей 18-лїтній час двічи була ревізия паперів в квітнї р. 1847 і в квітнї р. 1850; одначе жадної указки нема на те, щоб під час ревізиї ті повістї у його забрато; а коли-б забрали були, так, певна річ, не вернули-б їх авторови, найпаче пісьля ревізиї р. 1850, уважаючи на сувору заборону йому писати. Та нехай буде на хвилину, що ті повісти пісьля ревізиї вернули йому (тодї-б на їх неминуче лишив ся слїд урядових рук, як се звичайно буває: „скрѣпа по листамъ, шнуръ и печать“). Нехай буде, що перед ревізиєю їх „спасли“, а потім вже переслано їх до Шевченка в Новопетровське. В такому разї хиба-б рука часу не лишила-б свого не виводного слїду і на атраментъ і на „плохому“ і незшитому папері?

Не забудьмо, що Шевченко їхав на Україну р. 1844 з думкою женити ся і оселити ся у Київі.[37] Що-ж ми бачимо в повістї „Наймичка“? На стор. 131 читаємо: „сумно минї, скорботно минї згадувати тепер мою молодість (памятаймо, що 25 лютого р. 1844 йому минуло тільки 30 лїт!), мій вік дитинний. Скорботно минї згадувати тепер ті степи широкі, безкраї, які я тодї бачив і яких вже не побачу нїколи“. Такої сумної і безнадійної думки не можна було висловити Шевченкови р. 1844, стоячи, так мовити, на порозї степів і маючи повну надїю і спромогу бачити їх. Така думка опановала його на засланню, найпаче в рр. 1853–1855; опановала і гнітила його зовсім натурально.

На стор. 69 „Наймички“ автор, говорячи про українську долину проти села на шляху „Ромоданї“, що йде з Ромен на Кременчук, каже, що „в лїтнї, тихі та пекучі днї там буває і марево, наче на безводних степах киргизських“… Через кільки рядків він говорить про могили, „похожі формою і величиною на могили мїж Києвом і Васильковим“. Питаю я: чи можна гадати, щоб Шевченко в роцї 1844 так говорив про киргизський степ, коли він ще не бачив його, а може й не відав взагалї про марево по тих степах? Нарештї згадаймо, що розкопувати могили між Київом і Васильковом Шевченко їздив з проф. Іванішевим р. 1846 і тодї спізнав їх форму і величину.[38]

Що до повісти „Варнак“, так досить пропитати деякі листи Шевченка до Залїського, що б впевнити ся, що „Варнака“ Тарас написав не в Київі, а в Новопетровському, і не 1845, а 1853 р.[39]

Тепер питаннє: коли-ж написана українська поема „Наймичка?“ Що Шевченко писав її до р. 1847, проти сего не змагаєть ся і п. Франко. Певних доказів на те, щоб реґістровати її до творів р. 1844 у мене нема; але по всїх „Кобзарях“ з 1846 р. її становили в рубрику 1844 і проти сього досї нїхто не змагав ся і не подав нїже єдиного слова довідливого за те, що б вона була писана не 1844 року.

Кулїш, друкуючи її вперше в II т. „Записок о Южн. Руси“ притаїв імення автора, сказавши, що його може вже й на сьвітї нема, і що поему ту „він — Кулїш — списав з рукописного альбома однієї панночки“.[40] Під той час Кулїш і повинен був так зробити; сього вимагала найпростїйша обережність. Тоді саме як II т. „Записок“ цензуровано (25 лютого 1857), а потім друковано, тодї саме по канцеляриях зберали відомости про Шевченка, щоб на 7 чи на 17 квітня того року подати цареви доклад про амнїстию. Чи на часї-ж би було виводити на сьвіт Божий Шевченка, яко українського поета? А що Кулїш добре відав, хто автор „Наймички“, се знати з переписки його з Шевченком.[41] Певна річ, що і Шевченко відав, що той „альбом“ ніщо більш, як власні його манускрипти, а „панночка“ — той „пан“, у якого в „стрісї“ були переховані Шевченкові твори і між ними „Назар Стодола“. То був А. Ів. Лизогуб, приятель і Шевченка і Л. М. Жемчужникова; через останнього і перейшов той „альбом“ від Лизогуба до Кулїша[42], і в тому то „альбомі“ опріч „Наймички“ (поеми) були і псалми Давидові. Так сьвідчить Л. М. Жемчужников, а д. Кулїш запевняє в приватному листі, що поему „Наймичка“ Шевченко написав геть за довго до свого заслання. Не буде зайвиною сказати, що по Українї, під час страждання Шевченка в Киргизському степу, було вельми багацько по селах зшитків де, без імени автора, були посписувані його твори. Були вони і в моїх родичів і в Козелецькому, і в Пирятинському і в Полтавському повіті; бачив я їх і в Чернигові, і в Нїжинї і в Борзнї. А от ще лїпший доказ : Мартос[43] в своїх „Епизодах“ подає р. 1863 уривки з таких творів Шевченка, які тодї ще не були надруковані, напр. з „Княжни“:

„Високі з-далека палати —
Бодай ви терном поросли“ і т. д.

Поема „Княжна“ була переписана у мого дїда Фектиста Ротмистрова в Чернигові і я р. 1848 знав її добре і читав з голови, не відаючи хто її автор.

IV.

Між творами Шевченка, заведеними в рубрику: р. 1845 — здасть ся минї, треба на першому містї становити „Великий Льох“, бо його автор читав Чужбинському, як і Івана Гуса, ще р. 1844.[44] Мабуть тодї вони не були ще викінчені. Дата „14 декабря, Вюнище“[45] в „Кобзарі“ 1876, стоїть під двома творами Шевченка: „Кавказ“ і „До мертвих, живих“ і т. д., між ними „Холодний яр“. Знаючи, що Шевченко тодї у Вюнищах нездужав, я не певен, що б він в один день спроможен був написати два таких твори; минї здасть ся, що під одним з них — або писарська, або друкарська помилка.

До творів р. 1846 належать вірши: a) „За думою дума роєм вилїтає“, написані в альбом Гербеля в кінцї лютого в Нїжинї і b) „Не женися на багатій“, написані з початку березіля в Чернигові. Вірши: „Минають днї“, заведені в рубрику „до 1847“, треба реґістровати в рубрику р. 1848. Зміст їх показує, що вони написані на засланню; та в II т. „Кобзаря“ 1876 і стоїть під ними: „з рукопису 1848“.

Твори написані р. 1847 до заслання я починав би з „Княжни“. До сього року зареґістровано її в „Кобзарях“ р. 1867 стор. 324 і р. 1876 т. II стор. 83. На мою думку-гадку „Княжну“ написав поет ще р. 1846; але жадних доказів я на те не втаю. Не вгадаю, з якої речи „Княжну“ в „Кобзарі“ р. 1889 стор. 262 перенесено в другу половину р. 1847. Коли б поема та була написана в Орську, де перебував Шевченко з липня р. 1847, так ледви б так скоро дійшли списки з неї до Чернигова.

За „Княжною“ в „Кобзарі“ 1868 йде „Відьма“, але в „Кобзарі“ р. 1876 її заведено в рубрику 1858 і поставлено дату „1858 марта 6“ (се б то в Нижньому Новгородї). В „Кобзарях“ 1889 і 1894 р. дату сю викинено, але поема зареґістрована р. 1858. Відомо, що Шевченко дїйсно 4–6 березіля р. 1858[46] переписував сю поему; але тодї-ж саме він переписував і „трошки лагодив“ і „Русалку“ і „Лилею“' — значить вони були написані ранїйш. Так воно й було. Професор М. І. Стороженко[47] подав звістку, що в архиві колишняго „III отдѣленія“ „при дѣлѣ о художникѣ Шевченкѣ“ є Шевченкова поема „Осика“ датована „7 марта р. 1847 в Седневі“[48] і що вона є властиво та поема, що потім надруковано в „Кобзарі“ з назвою „Відьма“.

Так само до першої половини р. 1847 треба завести вірши „До Костомарова“, написані 19 мая 1847[49] і надруковані в „Кобзарі“ р. 1889 на стор. 290 і 1894 на стор. 319, на самому кінцї р. 1847, нїби то і вони написані вже на засланню.

Про останнї твори, заведені в рубрику р. 1847 (вид. 1876 т. I стор. 201–216 і вид. 1889 стор. 234–253), треба сказати перш за все про „Вечір“. Хоча д. Чалий[50] і каже, що „Вечір“ написав Тарас в серпні р. 1859, як був на хуторі у Лазаревських в Конотопському повітї; але-ж сам він в своїй книзї — трохи ранїйш ще, на стор. 135 подав лист Максимовича до Шевченка, писаний 15 листопаду 1858 і з того листу знати, що Іван Аксаков прохав у Шевченка дозволу надруковати „Вечір“, „Пустку“ і ин. в „Парусі“. З Записок же Шевченка[51] відомо, що він, як був в Москві, так 18 березіля р. 1858 переписав Максимовичцї „Вечір“.

Дати, поставлені під останнїми віршами першої половини р. 1847, я вважаю зовсїм певними; бо відомо, що свою „невольницьку музу“ сам Шевченко, перебуваючи в Н. Новгороді, переглядував, поправляв, переписував і лагодив до друку. „Невольницькою поезиею“ він називає ті свої твори, що написав р. 1847–1858.[52] В Москві 18 березіля 1858 р. він скінчив переписуваннє поезий, написаних року 1847,[53] і того-ж дня подарував Максимовичцї „Вечір“. Очевидна річ, що вірши „Вечір“ були, як і „Відьма“ і „Русалка“ і „Лилея“ в гуртї віршів написаних 1847 р. Тут може виникти одно цїкаве питаннє: звідкіль взяли ся в Нижн. Новгородї у Шевченка його українські твори, писані в неволї?

Відповідь на се питаннє склала ся у мене така: Певна річ, що коли Тарас сидїв в арештї, в тюремній келиї „III отдѣленія“, так у його була спроможність писати там вірши, або на невеличких шматочках паперу, а коли вже й того не можна було добути, дак де на полях Библїї, що дали йому там читати і не одібрали, виряжаючи на засланне. Библїя та, певна річ, і запомогла йому спасти „невольницькі“ твори і повезти їх в Библїї з собою на засланнє. Ті твори, гадаю я, він потім попереписував до гурту в одну книжечку. В такі книжечки заводив він свої вірши писані потім і на першому засланню. Мабуть на кожен рік у його була окрема книжечка, бо в віршах писаних з початку р. 1850, він каже:

„І четверту починаю
Книжечку в неволї
Мережати…“

Коли-ж під кінець квітня р. 1850 трапила ся у Тараса ревізия, так приятелї його Лазаревський Федір і Герн встигли „спасти“ ті книжки і вони, вкупі з иньчим добром Тарасовим (цивильна одежа, пензлї, олівцї і т. ин. „заборонені“ про його речи), берегли ся увесь час у Герна. Простуючи з Орської тюрми в осени р. 1850 на нове засланнє, Шевченко нїчого того брати з собою не відважив ся, тай не можна було. А коли, визволений з неволї, він їхав до Петербурга, не маючи й на думцї, що його зупинять в Нижнєму Новгородї, так і написав в Оренбург, що б вислали йому його папери в столицю, певнїйш за все, на адресу Михайла Лазаревського. Писав він з Астраханї до Герна 10 серпня р. 1857.[54] Зміст того листу на жаль, нам невідомий; лист досї не був оголошений, і не знаємо, чи зацїлїв він. Мабуть в тому листї й було про висилку манускриптів. Тим часом 20 вересня Тараса спинили в Н. Новгородї, і мусів він просидїти тут трохи не півроку. Що тодї, як дістав ся він до Н. Новгороду, не було при йому його „невольницької музи“, се знати з того, що коли б вона була у його, так він взяв ся б переглядувати її, а не росийську свою повість „Матрозъ“.[55] До 21 лютого він в своїх записках нїде й не згадує про „невольницьку поезию“. В листопадї 1857 р. стало певним, що Тарасови не треба вертати ся до Оренбургу „за полученіемъ указа объ отставкѣ“, але-ж повстало питаннє про заборону йому приїздити до столицї; і доки се питаннє не розвязало ся, мусїв він перебувати в Н. Новгородї під доглядом полїциї.

Таким чином незручно було по почтї висилати до Шевченка його папери чи з Оренбурга, чи з Петербурга, як що вони були туди переслані. Треба було ждати певної оказиї через вірного якого чоловіка. Минї здаєть ся, що таким чоловіком був Круликевич, що вертав ся до рідного краю з Сир-Дарї. От через його Герн чи хто иньчий (я стою за Герна) переслав до Тараса його папери. Він бачив ся з останнїм 7 сїчня,[56] а небавом Тарас пише до Кулїша,[57] що українських віршів у його є на дві добрих книжки, „тільки перепиши тай друкуй“. Коли-ж гадати, що з Оренбурга Тарасові папери переслано в Петербург, так минї здаєть ся, звідтіль їх переслано до Тараса через небіжчика Шрейдерса. Останнїй служив тодї в Нижньому, приятелював з нашим поетом. В лютому р. 1858 він їздив до Петербурга і звідтіль привіз Тарасови 19 лютого листи від Лазаревського.[58] Через день Тарас береть ся „переписувати для друку свої вірши писані р. 1847–58“.[59]

Приїхавши до Петербургу, Шевченко переписані твори доручив Данилу Каменецькому, щоб подав їх до цензури.[60] Але, мабуть, їх не подавав Каменецький; бо тільки 29 листопаду р. 1859 цензура дала дозвіл друковати „Кобзаря“ приготовленого Кулїшем.

Певна річ, що рукопись у Каменецького не пропав без слїду; віабуть з його і користовали ся, видаючи „Кобзаря“ р. 1876; але ледви Шевченко переглядав свої твори опріч написаних року 1847, що переглянув ще до приїзду в Петербург.

V.

Таким чином хронольоґію творів Шевченка, написаних до заслання можна, більш менш запевне, улаштовати таким ладом:

I. Рік 1838, в Петербурзї:

Причинна;
Катерина;
Перебендя;
Іван Підкова;
Вітре буйний;
На вічну память Котляревському.

II. 1839, в Петербурзї:

Тополя;
Тарасова ніч;
На що минї чорні брови;
Думи мої, думи мої;
До Основяненка.

III. 1840, в Петербурзї:

Гайдамаки.

IV. 1841:

Хустина;
Черниця Марьяна;
Слѣпая красавица;
Гайдай.

V. 1842:

Утоплена;
Слѣпая;
Данило Рева;
Тяжко важко в сьвітї жити;
Н. Маркевичу.

VI. 1843:

Гамалїя;
Назар Стодоля (росийський) і Безталанний (в Яготинї).

VII. 1844:

Чигирин — в Москві, 19 лютого;
Сон — в Петербурзї, 8 червня;
Наймичка;
Назар Стодоля (по українські);
Псалми Давидові.

VIII. 1845:

Великий Льох (в Миргороді);
Розрита могила;
Невольник (Марійське);
Іван Гус;
Посланнє до мертвих, живих і ненарожденних земляків;
Кавказ;
Холодний яр і Заповіт.

IX. 1846:

За думою дума роєм вилїтає;
Не жени ся на богатій;
Чого минї тяжко;
Вітер в гаї;
Не хочу я женити ся;
Не завидуй богатому;
У Вильнї городї;
Пустка.

X. 1847:

Княжна;
Відьма;
Русалка;
Лилея;
Калина;
Три шляхи;
Пустка (Рано вранцї);
Хустина (Чи на те вже Божа воля);
Вечір;
За байраком байрак;
Од стрічечки до стрічечки;
Ой одна я одна;
Не кидай матери;
Костомарову;
По над полем іде.


Київ 21 липня р. 1895.




——————

  1. Див. „Молодик“ р. 1843 стор. 102.
  2. „Кобзарь“ 1876 т. 1 стор. 349–341.
  3. ibid. 1889 стор. 463–481.
  4. Основа 1862 кн. V стор. 23.
  5. Очерки исторіи украинской литературы въ XIX стол. Кіевъ 1884, стор. 329.
  6. Див. Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. I, IV і V і „Зоря“ 1894 чч. 16–21 і р. 1895 чч. 5–14.
  7. Рада, т. I.
  8. Чалий стор. 32.
  9. Зоря 1894. „Шевченко під час перебування його в академії художеств“.
  10. ibid.
  11. ibidem.
  12. Вѣстн. Югоз. и Западной Россіи, 1863 стор. 32
  13. Основа 1861 кн. VII.
  14. Украин. Старина Данилевського стор. 275.
  15. Журнал або Записки Шевченка стор. 40.
  16. Основа 1861 кн. IX.
  17. Кобзарь 1867 стор. 266.
  18. Надруковано вперше в „Сьвітї“ 1881.
  19. Кіевск. Стар. 1894 кн. 2 стор. 323.
  20. Зоря 1895 ч. 5.
  21. За життя Шевченка вона й не була надрукована; надруковано її в названому вгорі київському збірнику р. 1888 стор. 1–29.
  22. Основа 1862 кн. IX ст. 4.
  23. В Покажчику д. Комарова помилка, бо там стоїть: 1841.
  24. Рус. Стар. 1883 кн. IX. стор. 639.
  25. Лист до Тарновського, Основа 1862 кн. V.
  26. Кобзарь 1876 стор. 182–189; Кобзарь 1889 стор. 211–221.
  27. Рада т. 1 стор. 404 N. 17 і стор. 450.
  28. Місточко Пирятинського повіту в Полтавщинї, маєтність Рєпніних
  29. Кн. III р. 1862.
  30. Передмова IV
  31. Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. VI.
  32. Записки Т. ім. Шев. VI, op. c. ст. 2–4.
  33. „Зоря“ 1894.
  34. Пізнїйш я добув певні звістки про те, коли Шевченко на засланню написав і кому вперше читав повість „Наймичку“. Про се я розповім в нарисї про життє Тараса в Новопєтровському.
  35. Основа 1865 кн. V.
  36. ibid. кн. III.
  37. Див. лист до Бодянського. Рус. Стар. 1883. Сентябрь.
  38. Кіевск. Стар. 1894 кн. 11 стор. 238.
  39. Кіев. Стар. 1883.
  40. Зап. о Юж. Р. т. II. стор. 145–148.
  41. Основа 1862 кн. IV.
  42. ibid. кн. IX.
  43. Вѣсти. Югоз. и Западной Россіи, 1863 стор. 42.
  44. Воспом. о Шевченкѣ 13.
  45. Село в Переяславськ. повітї.
  46. Записки стор. 179.
  47. Кіев. Ст. 1893 кн. 3.
  48. Седнев — містечко, три милї від Чернигова, маєтність Лизогубів.
  49. Стор. 151.
  50. Русск. Стар 1880 кн. 3.
  51. Записки с. 183.
  52. ibid. стор. 173 і 149.
  53. ibidem 183.
  54. Записки стор. 98.
  55. ibid стор. 137.
  56. Запис. 138.
  57. Основа 1862 кн. V.
  58. Записки ст. 174.
  59. ibid 183.
  60. ibidem.


Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.