Що таке поступ?/I
| Що таке поступ? I |
II ▶ |
|
Слово „поступ” почуєте часто в наших днях із ріжних уст. Усї накликають до поступу, дехто тїшить ся ним, дехто нарікає на нові „поступові” думки та порядки. Може би не від річи було поміркувати, що то таке поступ, у чім його шукати, чи є чого ним тїшити ся або може журити ся?
Слово „поступ” і відповідне йому понятє нове не лише у нас, але й у цїлім осьвіченім сьвітї. Ще яких 300—400 лїт тому назад навіть найосьвіченїйші люди не богато думали про те, що колись на сьвітї було не так як тепер, а колись може змінити ся теперішний порядок. У давнїйших часах загально держала ся думка, що порядки між людьми все були однакові або майже однакові, що ті порядки — хлїборобські, ремесничі, родинні, громадські — вічні, встановлені самим Богом і так вони лишать ся до судувіку. Що найбільше добачувано таке, що ті порядки не все строго і чисто додержують ся, по троха псують ся, не стає між людьми працьовитости, пильности, дбайливости, послуху, покори, побожности. Се походило по думцї тих старих людий не з чого, як із людської злоби, з зопсутя обичаїв або з чортівської покуси.
Такий погляд на історию чоловіка на землї держав ся довгі тисячі лїт. І треба було віків важкої наукової працї та несподїваних відкрить науки, доконаних у найновійших часах, щоб люди нарештї дійшли до переконаня, що початкова істория чоловіка на землї, та порядки й обставини, серед яких жив найдавнїйший чоловік, були зовсїм инакші, та що їх розвиток доконував ся помалу на ріжних місцях землї протягом десяток а може й соток тисяч лїт.
Новочасна наука виказала, що чоловік протягом довгих тисяч років з дикого сотворіня виробив ся до того, що пізнав пожиток огню.
Аж від тої пори можна починати його історию. На ріжних місцях Европи повіднаходжено огнища такого давнього чоловіка, повіднаходжено останки його костий, що де в чому близші до костий нинїшних великих малп, нїж до костий нинїшнього чоловіка. Той давнїй чоловік був зовсїм дикий, жив у лїсах та вертепах, пізнїйше по печерах та яскинях, повироблюваних водою в берегах рік та скалистих горах. Він живив ся лїсовими плодами та мясом зьвірів, яких йому вдавалось убити чи то деревляним кієм, чи каменем. Минули знов довгі тисячі лїт, поки чоловік навчив ся з річного каміня, головно з кременю, викрісувати найпростїйше оружє: вістря до сокир, молоти, вістря до копій та стріл, скребачки до обдираня мяса зі шкіри. Оттаким нужденним оружєм послугував ся чоловік у своїй боротьбі зі звірями, вбивав їх, пік на огнї й їв, а з їх шкір робив собі одежі, вживаючи до шитя скручених зьвірячих кишок і ігол або шил із зьвірячої кости. Се була найстарша доба людського житя на землї; так звана доба лупаного або кресаного кременю. З иньших слїдів, віднайдених ученими людьми, можемо догадувати ся, що та доба нужденного дикого, лїсового та печерного житя чоловіка тревала десятки тисячи лїт, певно далеко довше, нїж усе пізнїйше цивілїзоване житє, про яке маємо певнїйші сьвідоцтва.
В такім дикім станї жили люди по ріжних сторонах сьвіта; слїди їх знайдено по всїй Европі і в Африцї, прим. у Єгиптї глубоко під останками пізнїйших будівель, у Азиї глубоко під руїнами найстарших міст; знайдено їх і в нашім краю, і ми подаємо тут декілька малюнків, щоб ви самі побачили, як то виглядали початки того, що тепер називаємо людським поступом.
Протягом довгих тисяч лїт чоловік набирав ся вправи, досьвіду, вмілости. Він привчив ся уживати на своє оружє иньшого каменя, мякшого від кременю, та за те такого, що його можна було краще обробити, вигладити, виточити. І ми маємо вже новий образ, висшій ступінь людського розвою, поступ супроти стану першої дикости — добу гладженого або точеного каменя. Сокири, вістря стріл, молоти, вістря спис із такого гладженого каміня, обік них ігли та шила з кости, оздоби з раковин (мушель) або зьвірячих зубів — отсе головний спряток того чоловіка.Та помалу починають показувати ся слїди нової культури: чоловік віднаходить металї, вчить ся витоплювати та перероблювати їх — насамперед бронз (сплав із міди й цини), декуди саму мідь, а на остатку зелїзо. Аж тодї, коли чоловік заволодїв металями, стала ся можливою цивілїзация, став ся можливий перехід від дикого ловецького та печерного стану до рільництва, до стану осїлости, до будованя домів і міст, до твореня держав.
Як виглядало родинне житє того найдавнїйшого чоловіка камяної доби? Дуже тяжко виробити собі про се ясне понятє, бо приклади теперішнїх диких людий, що жиють іще цїлком, або по части в дикім станї, ховають ся по печерах, викрісують камяне оружє і вдягають ся в звірячі шкіри, не може давати вірного образу того прадавного житя диких людий. Деякі вченї догадають ся, що найдавнїйшою формою здруженого житя людий було стадо, де дїти були виключно власностию материй, на яких лежало їх плеканє і виховуванє аж до тої пори, коли вони могли й самі робити те саме дїло, що робили старші. Певне й те, що між такими людськими стадами йшли ненастанні війни, що дикий чоловік не розбирав богато, чи вбиває дикого звіря чи иншого чоловіка з иньшого стада і їв з однаковим апетитом мясо як одного так і другого (первісне чоловікоїдство). Можемо також догадувати ся, що найдавнїйший чоловік не мав нїякої віри, не хоронив своїх мерцїв, але або пожирав їх сам, або викидав їх диким звірям; на се наводить нас та обставина, що кости найдавнїйшого чоловіка стрічають ся дуже рідко і то не в жадних гробовищах, але або в намулах рік, або в ямах помішані з кістьми зьвірів, що служили стравою тим диким людям; трафляєть ся й так, що людські кости з ніг і рук, у яких був шпік, знаходять ся або розлупані та розбиті, або надпалені — виразні слїди, що се відпадки чоловікоїдної кухнї.