язик
|
|
Язи́к, ка́, м. 1) Языкъ (часть тѣла). Що вимовиш язиком, того не витягнеш і волом. Ном. № 1105. (Здѣсь ошибочно: колом). Язик висолоплює. Стор. I. 17. Вивалив язик собака — душно. Харьк. Язиче, язиче! лихо тебе миче. Ном. № 1103. Ніхто́ тебе́ за язи́к не тяг. Никто тебя не принуждалъ говорить. Прикуси́ти язика́. Замолчать. Ном. № 1126. Въ томъ же значеніи: укуси́тися за язи́к. Мені слова промовити не вільно при батьку: тілько наменусь, — усі моргають і кивають, що треба мені за язик укуситися. МВ. II. 86. Щоб тобі язик усох! Бранчивое пожеланіе. К. ЧР. 184. Нена́че язико́м коро́ва злиза́ла. Пропало безслѣдно. Я погорів, уся худібонька пропала, неначе язиком корова ізлизала. Гліб. Німи́й язи́к. а) Скотина, животное. б) Дитя. в) Нѣмецъ, иностранецъ, баринъ (какъ говорящій на чужомъ языкѣ). Там така пісня, що вже пан — німий язик — та й той плакав. Ном. № 9250. 2) Языкъ, рѣчь. См. Мова. Зібралися до тебе усіх язиків люде. К. (О. 1861. III. 6). 3) Народъ, національность. Туди (в Чорноморію) всякого язика находить. Г. Барв. 329. 4) Языкъ, плѣнникъ, отъ котораго добываютъ необходимыя свѣдѣнія о непріятелѣ. К. ЧР. 142. За Дунаєм та за річкою язика поняли: „Ой скажи нам, та турчине“.... Грин. III. 604. 5) Часть бга́ного ключа́, состоящаго изъ двухъ пластинокъ: на концѣ болѣе длинной прикрѣплена такъ, что можетъ свободно двигаться, короткая, которая и называется язиком. Шух. I. 94. 6) Рыба = Язь, Leuciscus idus. Вх. Пч. II. 19. Ум. Язичо́к.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924