Як жив україньский народ/Турецко-татарске лихо
| ◀ Україна з Польщею | Як жив україньский народ Турецко-татарске лихо |
Братства ▶ |
|
На півднї нашої землї — Чорне море, а над Чорним морем такий край, Крим зветь ся.
Там було тодї татарске царство: у Кримі жили Татари в містах і селах, а по степах, від гірл ріки Дунаю до річки Кубанї, кочували ще чотири орди татарскі. Над Кримом і ордами панував цар, що звав ся по їхньому хан.
Найкрайнїйшими україньскими оселями по ріцї Днїпру були тодї міста Канів та Черкаси, — далї на південь степ уже був безлюдний; по ріцї Днїстру наші люди вже й тодї поселили ся аж до Чорного моря. По безлюдних степах чабанували і Татари, і наші Українцї. Часом сварили ся за пасовища, а більше мирили ся.
Коли це року 1453-го Турки, вийшовши з Азиї, повоювали грецке царство, і турецкий султан запанував у грецкій столицї Царгородї або Константинополї, там, де й тепер він сидить. Скоро після того турецкий султан підбив під себе татарского хана. З того часу кримскі Татари почали часто набігати на Україну і дуже рабували її. Турки, підгорнувши під себе богато христіяньских народів — Греків, Сербів, Болгарів, Молдаван, хотїли повоювати ввесь сьвіт. Та й віра їх магометаньска наказувала воювати ся з христіянами. Ото-ж вони й підбурювали Татар нападати на Україну. А тут ще польский король та московский цар як засварять ся проміж себе, то й той і сей зараз підбурюють Татар, щоб нападали: король підмовляє, щоб на московску державу, а цар — щоб на польску. Чи на Москалїв, чи на Ляхів нападуть татари, а нам усе лихо, бо ми саме на татарскій дорозї, то поперед усего й мусим відбувати. Отак, напр. року 1484-го кримский хан Менґлі-Ґирей, приятель московского царя Івана III наїхав на Україну, поруйновав Київ, а людий-Киян за малим не всїх забрав в неволю.
З того часу Татари мало не що року стали набігати на Україну. Наскочить орда, села палить, добро рабує, людий убиває або забирає в неволю. Женуть тодї людий степом як отару: Татари верхи їдуть, а людей нагаями підганяють; ще й значать тавром, роспеченим в огнї, на тих місцях на тїлї, де і в худоби. Пригнавши їх у Крим, продають на базарі так як у нас худобу. Котрі-ж старі чи слабі до працї не здатні, то тих віддають часом молодим хлопцям, а ті вчать ся на них стріляти або бють камінями, чи в морі топлять. А тії невільники, що продавались, повинні були вибути шість років в неволї, а тодї ставали вільні, тільки не могли нїкуди йти з Криму. Котрих дужчих невольників, тих і закованих держали, випікали на лобі чи на щоках тавро: вдень вони тяжко робили, а в ночі держали їх у тюремних льохах, а їсти давали трохи, та й то такого, що й собака не буде їсти. Ще брали невільників на каторгу. Каторгами звали ся турецкі кораблї, ґалєри, що веслами гребли ся. Так на таку ґалеру до весел садовили невольників і їх приковували. Нїколи вони з того місця не сходили. Тяжко вони робили, і в сьвято спочинку не мали; люто їх бито.Дуже любили татари забирати гарних жінок та дївчат. І в Татар, і в Турків віра така, що можна мати не одну жінку, а кілька. Богаті пани, то й десятками мали жінок. Своєї жіноти їм не ставало, то забирали наших та й продавали всїм, хто хотїв.
Часом невільників за великі гроші викуповували родичі, коли було за що; часом сами невольники втїкали. Тільки тяжко було втечи; доженуть Турки Татари та вбють, закатують, або очи повиймають, та й коли не доженуть, — то в степу безлюднім — без води й без їди — люди гинуть. Через те тїкав мало хто.
Забирали Татари тяжко багато наших людий. От, напр., року 1575-го Татари забрали на Українї більше як 55 тисячів людий, 40 тисячів коней, пів мілїона усякої худоби і без лїку отари.
От тодї заспівав наш народ тую сумну пісню:
Зажурилась Україна, що нїгде прожити.
Гей витоптала орда кіньми маленькії дїти,
Ой маленьких витоптала, великих забрала.
Назад руки постягала, під хана погнала.
Та на оборону україньского народу від польского й свого паньства та від татарского хижацтва виросло дві нові сили. Одна — то були братства, друга — козаки.