20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Микола Костомаров/Дівчина
| ◀ Єврейська співанка | 20-40-ві роки в українській літературі під ред. Олександра Дорошкевича Микола Костомаров Дівчина (Микола Костомаров) |
|
… тільки видно хрести:
Туди мені любо, мило оченьками звести.
Уп'ять спориш став вигон укривати,
Уп'ять діждались весняних святок,
Уп'ять ідуть заквітчані дівчата
Гулятись в хрещика, вести танок.
Дівчатонька! Отсе уп'ять піснями
Потішитись співець ваш приблукав.
Де-ж та, що він як рожу між квітками
Між усіма вродливими признав?
Вона умерла, під осінь журливу
На гробовище однесли її,
Гуртом співали пісню жалосливу
Над дівкою і подруги й чужі.
Сніги розтаяли, ви знову веселенькі
Забули по весні осіннії біди.
І на дівчачій могилі зелененькій,
Барвінок розкида нев'ялнії листи.
Колись вона гуляла по волі,
Крутилась з вами в жвавих короводах:
Ії станок пряменький як тополя,
Що там росте по ващих огородах.
Чи згадуєте ви її?
Колись вона з сестрицями ходила
Квіток шукати вмісті по луці,
Як воронець, в їй ягідки красніли
По білім як конвалія лиці.
Чи згадуєте ви ії?
Колись вона із вами в ніч гулялась,
На вас дивились з неба зіроньки,
Ії душа як небо красувалась,
Як зіроньки в їй грали вигадки.
Чи згадуєте ви її?
Ії немає, під осінь журливу
На гробовище однесли ії;
Сніги потаяли, вп'ять жартовливі
Гуляєтесь, дівчатка, без неї.
Як ластівка з плесів своїх ясненьких
Підніметься і поуз вас пирхне,
І крутиться й вертиться веселенька
І ледве землю крилами торкне,
Тогді, дівчатонька мої,
Чи згадуєте ви ії?
Як ластівка швиденько пролетіла
Вона свої дівчачії літа,
І ледве, ледве землю зачепила,
І на землі не кинула сліда.
Як зірочка вечірньою добою
Відорветься од подруг, заблищить,
Прокотиться по небесах смугою
Й хто зна куди далеко залетить:
Тогді, дівчатонька мої,
Чи згадуєте ви ії?
Як зіронька її душа світилась
У ангельській небесної сім'ї,
Огняною смугою прокотилась
Вона між вас, і де шукать її?
Вона між вами:
Зіллям, квітками,
Тихими вітрами,
Шумом криниці
Голосом птиці
Ії душа до вас озивається,
Вести розмову з вами питається…
Дівчатонька, дивіться: он літає
Маленький жайворонок і пісеньку співає
То душка дівчача на час
Схотіла одвідати вас.
Прислухайтесь, що пташка заспівала:
І я, як ви, скакала і гулялась.
Усе чогось на світі піджидала
І радости якоїсь сподівалась.
Розлетілись мої сподівання,
Як квітки у садочку із вишень,
Ізмерзли мої піджидання,
Як метелики в осінь холодну.
І думки й вигадки
Надавили купки
Сирої землі, що мене закидали.
І ваша веселость, сестриці, зов'яне,
І вам на серденьку холодно стане,
І ваші думки й вигадки,
Дівчатка-сестриці моторні,
Повидавлють ті намітки,
Що закриють вам кучері чорні.
Живцем вас положуть в тісну домовину,
Живцем вас зариють у душну могилу;
Ніхто не заплаче, як вас поховають,
Ще гірше: веселі пісні заспівають.
Дівчатонька! вона співає,
І що співає, добре знає.
Он—он ії могила мріє,
На ій барвінок зеленіє.
Піду туди! Щасливо вам, дівчата,
Співати і гуляти!