20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Микола Костомаров/Дівчина

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

 … тільки видно хрести:
 Туди мені любо, мило оченьками звести.


Уп'ять спориш став вигон укривати,
Уп'ять діждались весняних святок,
Уп'ять ідуть заквітчані дівчата
Гулятись в хрещика, вести танок.

Дівчатонька! Отсе уп'ять піснями
Потішитись співець ваш приблукав.
Де-ж та, що він як рожу між квітками
Між усіма вродливими признав?

Вона умерла, під осінь журливу
На гробовище однесли її,
Гуртом співали пісню жалосливу
Над дівкою і подруги й чужі.

Сніги розтаяли, ви знову веселенькі
Забули по весні осіннії біди.

І на дівчачій могилі зелененькій,
Барвінок розкида нев'ялнії листи.

Колись вона гуляла по волі,
Крутилась з вами в жвавих короводах:
Ії станок пряменький як тополя,
Що там росте по ващих огородах.
 Чи згадуєте ви її?

Колись вона з сестрицями ходила
Квіток шукати вмісті по луці,
Як воронець, в їй ягідки красніли
По білім як конвалія лиці.
 Чи згадуєте ви ії?

Колись вона із вами в ніч гулялась,
На вас дивились з неба зіроньки,
Ії душа як небо красувалась,
Як зіроньки в їй грали вигадки.
 Чи згадуєте ви її?

Ії немає, під осінь журливу
На гробовище однесли ії;
Сніги потаяли, вп'ять жартовливі
Гуляєтесь, дівчатка, без неї.

Як ластівка з плесів своїх ясненьких
Підніметься і поуз вас пирхне,
І крутиться й вертиться веселенька
І ледве землю крилами торкне,
 Тогді, дівчатонька мої,
 Чи згадуєте ви ії?

Як ластівка швиденько пролетіла
Вона свої дівчачії літа,
І ледве, ледве землю зачепила,
І на землі не кинула сліда.

Як зірочка вечірньою добою
Відорветься од подруг, заблищить,
Прокотиться по небесах смугою
Й хто зна куди далеко залетить:
 Тогді, дівчатонька мої,
 Чи згадуєте ви ії?

Як зіронька її душа світилась
У ангельській небесної сім'ї,
Огняною смугою прокотилась
Вона між вас, і де шукать її?

 Вона між вами:
 Зіллям, квітками,
 Тихими вітрами,
 Шумом криниці
 Голосом птиці
Ії душа до вас озивається,
Вести розмову з вами питається…

Дівчатонька, дивіться: он літає
Маленький жайворонок і пісеньку співає
 То душка дівчача на час
 Схотіла одвідати вас.

Прислухайтесь, що пташка заспівала:
І я, як ви, скакала і гулялась.
Усе чогось на світі піджидала
І радости якоїсь сподівалась.

Розлетілись мої сподівання,
Як квітки у садочку із вишень,
Ізмерзли мої піджидання,
Як метелики в осінь холодну.
 І думки й вигадки
 Надавили купки
 Сирої землі, що мене закидали.

І ваша веселость, сестриці, зов'яне,
І вам на серденьку холодно стане,
І ваші думки й вигадки,
Дівчатка-сестриці моторні,
Повидавлють ті намітки,
Що закриють вам кучері чорні.

Живцем вас положуть в тісну домовину,
Живцем вас зариють у душну могилу;
Ніхто не заплаче, як вас поховають,
Ще гірше: веселі пісні заспівають.

 Дівчатонька! вона співає,
 І що співає, добре знає.
 Он—он ії могила мріє,
 На ій барвінок зеленіє.
Піду туди! Щасливо вам, дівчата,
 Співати і гуляти!