20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Микола Костомаров/Пісня моя
| ◀ Переяславська ніч | 20-40-ві роки в українській літературі під ред. Олександра Дорошкевича Микола Костомаров Пісня моя (Микола Костомаров) |
На добра-ніч ▶ |
|
So strömen des Gesanges Wellen
Hervor aus nie entdeckten Quellen.
Schiller.
Од Сосни до Сяна вона простягнулася,
До хмари карпатської вона доторкнулася,
Чорноморською водою умивається,
Лугами, як квітками, квітчається,
Дніпром стародавним підперезана,
Річка̀ми як стрічка̀ми поубирана,
Города̀ми-намиста̀ми пообвішана.
Гуляй, моя пісне, висо́ко, висо́ко,
Щоб хмарами сизий орел летючи
Тебе не нагнав;
Гуляй, моя пісне, широ̀ко, широ̀ко,
Щоб по стену вітер, траву котючи,
Тебе не піймав!
Лебедем білим пливи по ріка̀х,
Чайкою, пісне, кигич по лука̀х.
Припотнем в лузі заворкочи,
Дрібною пташкою защебечи;
Покотиполем в степу прокотися,
По небу громом святим пронесися,
Глибоко в землю змією зарийся;
По лісах, по горах.
По степах, по ріках,
Городах, слободах
Травою,
Водою,
Луною далеко геть одізвися!
К ім'янитим панам,
К неїмущим старцям,
К козакам-молодцям,
К чорнобровим дівкам
У душах,
У серцях,
Тугою, кручиною, пісне, заньмися!
Там де у лісі скеля крутая,
Дніпр через скелю реве і бурха́є,
Рветься і дметься, клекоче й гуде,
Й вітер пожовклії листя несе,
Де Задніпров'я, край опустілий,
Де нема хат, бовваніють могили,
Де нема гласу, виють вовки,
Де була Січа, жили козаки.
Ходив я ніччю; місяць червоний
Сидів у хмарі й бурю нагонив;
Сп'ялись на дибки степи пісчані.
Тогді із лісу, вся у тумані,
Вийшла до мене якась молодиця:
Співай, казала, для всього роду,
Співай, казала, для всій родини.
Співатиму, співатиму, поки гласу стане,
Хоч і слухать не захочуть, я не перестану.