20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Микола Костомаров/Пісня моя

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(А. Ф. Владимирову).

 So strömen des Gesanges Wellen
 Hervor aus nie entdeckten Quellen.
 Schiller.


Од Сосни до Cяна вона простягнулася,
До хмари карпатської вона доторкнулася,
Чорноморською водою умивається,
Лугами, як квітками, квітчається,
Дніпром стародавним підперезана,
Річка́ми як стрічка́ми поубирана,
Города́ми-намиста́ми пообвішана.

Гуляй, моя пісне, висо́ко, висо́ко,
Щоб хмарами сизий орел летючи
 Тебе не нагнав;

Гуляй, моя пісне, широ́ко, широ́ко,
Щоб по стену вітер, траву котючи,
 Тебе не піймав!

Лебедем білим пливи по ріка́х,
Чайкою, пісне, кигич по лука́х.
Припотнем в лузі заворкочи,
Дрібною пташкою защебечи;
Покотиполем в степу прокотися,
По небу громом святим пронесися,
Глибоко в землю змією зарийся;
 По лісах, по горах.
 По степах, по ріках,

 Городах, слободах
 Травою,
 Водою,
Луною далеко геть одізвися!

 К ім'янитим панам,
 К неїмущим старцям,
 К козакам-молодцям,
 К чорнобровим дівкам
 У душах,
 У серцях,
Тугою, кручиною, пісне, заньмися!

Там де у лісі скеля крутая,
Дніпр через скелю реве і бурха́є,
Рветься і дметься, клекоче й гуде,
Й вітер пожовклії листя несе,
Де Задніпров'я, край опустілий,
Де нема хат, бовваніють могили,
Де нема гласу, виють вовки,
Де була Січа, жили козаки.
Ходив я ніччю; місяць червоний
Сидів у хмарі й бурю нагонив;
Сп'ялись на дибки степи пісчані.
Тогді із лісу, вся у тумані,
Вийшла до мене якась молодиця:
Співай, казала, для всього роду,
Співай, казала, для всій родини.
Співатиму, співатиму, поки гласу стане,
Хоч і слухать не захочуть, я не перестану.

Примітки: Сосна — правий приток р. Дону. Сян — річка, що поділяє українську частину Галичини від польської. Слобода́ — село, колись вільне від панщини. Кручина (рос.) — журба. Родина — тут батьківщина.