такого, що виявляло бажання усього шляхетського стану. Одначе ріжні сторони тодішнього життя знайшли далеко не однаковий вираз у наказах: найбільше яскраво виявилися у них соціяльно-економічні бажання, меньше духовні і, можно сказати, цілком немає політичних. На першому місці стоїть питання про земельну справу, котре усіма висловлювалося виключно з боку інтересів шляхетного стану. У з'вязку з ним стояли питання про дарування прав російського дворянства й про те, щоб повернути підданих у кріпаків. Усі хтіли мати дворянські привілеї й тільки приводили для сього неоднакові докази. Дворяне проводили свої дворянські бажання, хоча до сього треба додати, що й два иньших стани (городяне та військові обивателі) теж казали тільки про себе — так вони зрозуміли своє завдання; кожний стан викладав про свої потреби, висловлював свої бажання, не вважаючи на иньші стани й не знаючи можливо навіть про те, що вони написали. Накази та висловлювання предоставників у самій комісії з'являло з себе немовби суд, де було дві сторони — прокурор та адвокат; і той, хто захищав себе, повинен був висловити все, що можливо було сказати у свою оборону. Але коли дворянство було першим найбільш осьвіченим станом у державі, воно повинно було більше, ніж иньші стани, пеклуватися про загальне народне благо, про благо усіх станів, про обчеське благо, особливо, коли деякі стани (піддані та духовенство) зовсім не мали участи у виборах. Булоб справедливо, щоб про них на їх користь що-небудь сказали ті, хто стояв на самому верхньому ступні, а вони між тим підняли питання про кріпацтво своїх підданих й про заборону йому переходити від одного поміщика до другого. Такі питання, котрі мали значиння для усього народа, вони рішали тільки для свого стану. Тільки дворяне Сумської провінції підняли питання і про осьвіту і для себе пропонували університет, а для разночинців низшу школу. Дворянство иньших провінцій зовсім не підняло сього питання. Ніхто з дворян не згадав про значіння тієї автономії, при котрій вони жили до послідних часів і котра давала їм владу у своїм краю. Накази слободсько-українського дворянства найбільш схожі з наказами дворянства лівобережної України, але сі все таки куди виразнійші від них у своїх бажаннях, особливо у культурно просьвітному і політичному. Дворянські накази такіж сірі та бліди, як і ті часи безвремення, в які вони складалися.
Бажання городських мешканців теж не були яскраві головним чином через те, що їх не підтримував широкий стан поспільства: населення слободсько-українських городів складалося, як ми знаємо, більш усього з військових обивате-
