полья. Сей козак зайняв землю, котра була обмежована йому, і туди призвав, по українському звичаю, вільних українців. При унуках цієї землї з'явилося більш, ніж було по межевому випису і ось сей лишок і хотіли Миропольські козаки прилучити до своєї городскої землі. Але унуки Безрученка одповідали на се, що такі лишки по закону отдаються поміщикам, а слобожане Сумського, Охтирського і Харьківського полків володіють землями і усякими угоди по своїх заїмках, хто скільки заняв, не тільки невеликий грунт, а й на тисячі четвертей і більш; і такими заїмочними землями по свойому українському звичаю володіють не тільки вони самі, а й їх жінки і діти, і унучата, і родичі. По царській грамоті велено було усю землю Ів. Безрученка як кріпостну, так і заїмочну залишити його наслідникам: орної землі 112 четвертей, сінокосу на 250 копиць, лісу 36 десятин да у другому місці 5 дес. да у третьому 10 дес., бо дід його Ів. Безрученка з тієї землі ніс полкову козачу службу і ті землі дадені були йому Івану в старі часи по государеву указу і по одписках та обмежеванню бояр і воєвод, а заїмочні землі і усякі угоди заняв він по свойому українському звичаю, як і инші його товариші-козаки і суперечок і прохання про сі землі з 1671 по 1691 рік на нього Івана у Москві од Миропольських козаків не було. А по царському указу старшині і козакам Сумського, Охтирського і Харьківського полків землями і угоди велено володіти по їх українському звичаю по заїмках, хто що заняв, і на такі заїмочні землі їм давалися жалованні грамоти, і таких заїмочних земель ні у кого не можно було однімати, бо й по писцовому наказу навіть у поміщиків не одбираються ті заїмочий землі, котрі з'являються по за їх межами та гранями. Найважнійше для нас у сьому документові те, що заїмочний початок земельної власности царі признають звичайним для трьох старих полків слободської України; про четвертий полк — Ізюмській — нічого не сказано мабуть через те, що він тоді був з'єднаний з Харьківскім, а Острогожскій полк був поселений на Білгородскій линії серед великоросійских осель, де були помістні землі. Дуже цікава вказівка в супліці на те, що займанщини були величезного розміру — по 1000 й більше четвертей. Цікаво й те, що займанщини переходят до нащадків, а до того ще нарівні з кріпостною землею. Значить, заїмка давала таку ж тверду владу на землю, як і кріпостний акт. Путивльскі великоросійські поміщики у 1708 р. суперечилися за землі з Білопольськими українцям и і з сієї суперечки ми дізнаємося про в'ізжі ліси Білопольських козаків і про те, що землями вони володіли „вопче по войсковому роздѣлу, кто чего дістоин“. Ми розуміємо се свідоцтво так, що земля почиталася війсковою власністью і поділялася війском
