хатною облямівкою; верхня частина її була парчова або з товстого важкого штофу; під шапочку підкладалося і усе волосся. Але вже багато зачало носити замісць сіх карабликів платочки, а замісць сапьяних черевик башмаки. Дівчата надівали на голову стрічку, заплетали косу на маковці немов вінчик; косу украшали квітками. А котра надівала платок, та випускала з нього косу і заплетала в неї стрічку, сили й плахти з запаской, підвязуючи їх поясом. Селяне і селянки зберегли в своїй одежі більш української старовини, ніж городяне. Їжа була краща, ніж у великоросіян. Рідко у кого не було паляниць та книшів; житній хліб майже у всіх був просіяний на ситі, а не на решеті; варили страву двічі на день — рано і ввечері; варили борщ з буряків та капусти, з пшонной затіркой, з сирівцем, з салом; по празникам у богатих бувала й баранина, свійска птиця, а иноді й дичина. На вечерю подавали звичайно гречані або пшенишні вареники з сиром, гречані галушки з салам, пшонну густу кашу з салом або маслом та окропом; літом готовили холодець; усякий мав свій город та баштан.
Селянське господарсьтво мало свої українські особистости, як рівняти його з великоросійським. Українське село не похоже було на великоросійське. На се звернули увагу ті, котрі проїздили тоді по Слобожанщині, як, наприклад, академик Зужв, котрий, приїхавши в українську слободу Липці з Білгорода, зараз побачив, що тут жив нарід, зовсім одмінний од великоросійського і мовою, і одежою, і звичаями. Автор Топографичного опису Харьківського нам. 1788 р. (здаєтся великоросіянин Загоровскій) дає нам таке цікаве порівняннє українського і великоросійського господарського побуту. Великоросійське село, каже він, з першого погляду немов багатше українського, воно звичайно при річці, має доволі ліса й поля, усі поля засіяні, на току доволі хліба, хати і усі иньші будівлі дерев'яні. Одначе худоби мало, тай та малоросла. Ліси знищені, бо на лапті обдирають кору з дерева, хата закопчується од дима і швидко пріє та згниває. Страчується багато ліса й через те, що забори й таке иньше роблять не з хворосту, як в Україні, а з доброго дерева. Садів та огородів нема. Одначе значна частина великоросійського населення Слобожанщини, живучи у сусідстві з українцями, зберегаючи своє власне хліборобство, переняли од них багато чого у свойму господарстві.
Українське село на перший погляд немов біднійше од великоросійського: звичайно можливо побачити декілька давно неораних облогів; на току не багато хліба, повітки та коморі, усяка огорожа і ворота не дерев'яні, а хворостяні. Але з другого боку на лугах та по облогах сила трави, багацько рогатої
