робилися легкі, однодонні, внизу широкі, в горі вузенькі з очком. На зіму пчіл ставили в дерев'яні льохі. Що до землеробства, то слобожане сіяли більше ярового, ніж озимого хліба, бо траплялися безсніжні мокрі зими, коли озім випрівала. Землі тут здебільшого були сухі, тверді і в'язкі, заросші товстим і цупким корінням. І тому пахали їх плугом, запрягаючи од 2-х до 4-х пар волів. Плуги мали теж і великоросійскі поміщики і однодворці, котрі жили поміж українцями або поблизу од них. Уживали тут і сохи, а також рала для мягких піскуватих земель, або для другої оранки під озім, а то й по нужді. У безлісних степах піднимали цілину або довго не орані перелоги і на таких високих новіх землях сіяли просо або ганус, а на иньших яру пшеницю, на третій рік — овес, потім жито, а потім залишали поле под перелогом на кілька років. Таким побитом, дикий степ, вкритий колись тирсою та дерезою, покривався солодкою травою; після жита родився добрий пирей горошок да дятлина — се був добрий сінокос. І так що року підіймалася цілина або засівалися облоги і тому у всіх полях на Україні були облоги, де не було посіву. Хліб або складали в копицях на полі, або одвозили в деревню. Великоросійських овинов (сушня) слобожане не знали, а молотили снопи на токах, а заможні складали його в клуні. Середній урожай був озімого жита сам 7, озімої пшениці — сам 5, ярини — вівса — 9, ячменя 7, пшениці 4, проса 10, гречкі 7, ганусу 10, маку — 20. За помол мельникам платили 1/10 зерна. Зерно зберегали в сухіх ямах з соломою. На продаж хліб ішов для своєї країни і невеличка частина ярового за її межі. Значна частина населення займалася вінокуренням — у кінці XVIII ст. було 976 винниць — а також ремеслами, якіх було не мало й по селах. Були й такі що, не маючи своєї землі, ходили на заробітки у степи. Чимало було й таких, шо займалися садівницьтвом та огородиною: збірали у лісах діки груші та яблокі або розводили сади та огороди та баштани яко промисел. Зараз за хліборобством треба поставити скотарство, яке у слобожан було широко розвинуто й поставлено, яко промисел — будували сараї й загони для худоби, заготовляли для неї сіно і иньший корм, ходили за скотиною, лічили її, годували і поїли. І од сього промисла мали велику користь. Велику шкоду робили у житті населення суворі зіми, з заверюхами, од чого гинуло багато худоби, безсніжні зіми, одлиги зимою, котрі шкодили садам та посівам, горячі вітри — суховії, од якіх усе засихало і вьяло у степу. У оселях біля болот бували лихоманки. На рогату худобу нападала пошість, вилічувати котру не уміли. Медведі нищили пасіки та худобу, а ще більше зла робили вовки; вадили лисиці і зайці. Мошкара набивалася у рот скотині, а сарана
