пам'ятник української архітектури XVII століття. Про велике релігійне значіннє Святогорського манастиря у XVII столітті ми оповідали вже раніш — він був тоді немов величезною парахвією для усієї полудневої Донецької країни. Цікаво, що в дуже поважній праці преосв. Филарета — Історико-стат. описанью Харьківської єпархії, де є багацько документів з манастирського життя, майже нічого не сказано про моральний вплив манастирів на народне життя, а говориться майже тільки про їх земельні прибутки. Виходить так, що манастирі сими прибутками, особливо у XVIII столітті, тільки й займалися, а у кінці століття манастирські землі були конфісковані і більша частина манастирів зачинена.
З життя духовенства. У свойому життю духовенство мало чим одріжнялося од суспільства, бо взагалі не було досить освічене. Священик Троїцької церкви Б. Янкевич не був ні в яких школах: руському чтенію, письму й церковному співу вивчив його дома батько, Сумський посполітий; ніяким иньшим наукам і майстерству його не навчали; в попи його назначив архієрей, яко свого служаку; більше він ніде не служив. В документах ми маємо декілька скарг на тодішніх батюшок. Харьківський піп Кореницький лаяв непотрібними словами свого товариша попа Млодзинського, а потім вискуб йому волосся на голові і у бороді і сховав те волосся собі за пазуху. Суперечилися сі попи за доходи з церковних треб. Піп Миколаївської церкви лаяв непотрібними словами, називав богомерзським нехрещеним бусурманом і побив Харьківського городового отамана Булгакова на весіллі, коли усі пішли на двір танцювати (хоч се було зімою). У бійці був обвинувачений і піп Рожественської церкви І. Млодзинський, а його самого у церкви побила і вискубла йому волосся одна парахвіянка Кочержиха за те, що він прилюдно назвав її повією і вигнав із церкви її дочку покритку. Хоч вони між собою й помирилися на тім, що Кочержиха дала 3 карб. на церкву, а попові тонкого сукна, сапьяну й козлини, а всетаки архієрей присудив Кочержиху вибити канчуками і одіслати на рік в дівочий манастирь на роботи. Сей піп розпьянствувався до того, що у 1759 році архієрей одіслав його у Святогорський манастирь, щоб не було спокуси парахвіянам. Іоасаф Горленко за пьянство звелів двох попів побити кіями й зіслати в манастирь на покаяння. І серед ченців траплялися такі, котрих духовне начальство жерстоко карало. У 1749 році Іоасаф Горленко викинув з чернецтва і постановив побити кіями і зіслати у засланнє двох ченців Харьківського Покровського манастиря за те, що вони поробили собі хвальшиві пашпорти і утекли з манастиря.
