загальній постанові. З сл. Ворожби туди переселено було 76 самих бідних семейств, з Сум 197. Їм одвели землі на подвірья, сади, огороди та вигін. Так місцьовий козацький уряд у половині XVII ст. вів діло розселення і розв'язував аграрне питання на підставі розуму й справедливости. Заселення слободської України вели переважно козаки, котрі зложили військову організацію країни — п'ять слободських полків. Але велику участь у сій великій народній справі мав увесь украінський народ — усі його верстви, усі стани суспільства — міщане, поспільство, духовенсьтво.
Участь манастирів в заселенню країни. Манастирі, як звісно, приймали велику участь в заселеннню Росії. Теж саме треба сказати і про участь їх в заселенню слободської України. Перше місце займає середи слободсько-українських манастирів Святогорський. Ми вже бачили, яке чудове місце було вибрано для нього. Коли саме був заснованний манастирь, певних звісток не маємо. У синодику манастиря про се сказано, що автор тоді ще, коли писав синодик (у 1710 р.), не міг знайти про се звісток за татарськими нападами й плюндруваннями, особливо ж за частими змінами колишніх ігуменів. Можливо, що фундаторами манастиря були ченці-українці з за Дніпра або Гетьманщини. Ми знаємо, що з манастирів Гетьманщини вийшло чимало ченців через унію. Першу документальну звістку про Святогорський манастирь ми маємо у 1624 році, коди ігумен Симеон з братією получив царську грамоту і ругу у Білгороді. Се теж натякає на прибуття ченців з України під московську владу. Цареборисів, заснованний недалеко від Святогорья у 1600 році, підчас лихоліття вилюднів і Святогорський манастирь був самим далеким, південним місцем на Україні, бо Чугуєв був заснованний тільки у 1638 році, а Валуйки були од нього у 130 верстах. Не дивно, що він озброївся гарматами. Іще академик Гільденштедт бачив стіну, котрою був обнесений манастирь. У ньому була у XVIII ст. варта з Білгородців, Чугуєвців та Валуйчан. На байдаках по Донцеві вони діставали хліб, а ігумени подавали звістки про татарські заміри. Туди приходили бранці з татарської неволі; їх тамечки роспитували і посилали далі на Україну. Туди привозили ранених і їх там годували і содержували. Там були старі, немощні й каліки. Туди заходили і здорові вартові та станичники, українські та донські козаки, великоруські служилі люди, навіть, „воровскіе черкаси“, себ то розбишаки, щоб помолитися Богові та спокутовати свої гріхи. Виходить, що манастирь мав немов свою парахвію, котра простяглася на кілька сот верст. На манастирь нападали татари — Кримські та Озовські —
