Слобожанщині. Слобожане приняли чужиньців ворожо, неприязно, бо ті люди нічого не зробили на користь країни — не захищали її від татар, не брали участи в її устрою, були чужинцями, не зв'язаними з країною і населенням навіть мовою, життям; навпаки вони за Днїпром звикли до сваволі, і тут в Слобожанщині лишилися вояками, але не проти ворогів, а проти мирного населення. Із тих, що прийшли з Кантемиром, не можно було набрати навіть однієї окремої корогви, так що їх почали приймати у козачі полки, яко старшин та підпрапорних, і дозволили купувати маєтности, себ то їм одразу надавали стільки привилеїв, як і козацькій українській старшині. Не стали у пригоді для країни і сербські поселенці, із котрих зроблений був окремий полк, але у ньому було зовсім мало сербів і полк доточували з тубільців — українців. У Чугуєві поселилися Колмики іще у XVII ст. В кінці XVIII ст. їх було там більш 1000 чоловіка; вони служили у війску. Проживаючи у Чугуєві, принявши православну віру і беручи шлюб з тубільцами, вони зовсім обрусіли. Проживали, або краще сказати кочували, таборували у слободській України щей цигане, котрі мали власний уклад свого життя. Євреїв було зовсім небагато і вони більш усього держали шинки та гендлювали горілкою, Було, але зовсім мало — кілька десятків — поляків, мабуть колишніх бранців; було трохи греків. Взагалі чужоземне заселення у нас було невелике, але коштувало урядові й потім людям занадто дорого. Бо сі поселенці діставали великі особисті вільготи тільки за своє чужоземство, але нічого не робили на користь країні та його людности.
Вплив заселення на устрій слободської України. Заселення країни мало великий вплив на її устрій, на її автономію, на економичні вільготи, котрі вона діставала від Московської держави, взагалі на усі сторони її соціального й економичного життя, на її культуру й просвіту, на усе її життя. Все оце залежало од двох причин — перше від звичаїв національного життя українців у зв'язку з їх поглядами на те, як треба улаштувати життя по правді, по справедливости, і вдруге — од обставин життя на нових місцях, до воно залежало не тільки од природи країни і народніх звичаїв і поглядів, але й від центрального російського уряду. Слобожане не тільки приводили з собою з-за Дніпра свої семейства, збіжжє та худобу, вони привозили з собою попів і церковний причт, котрий тоді був близький до народа, бо його вибірала сама громада, приносили богослужебні книги, церковні дзвони, а найголовніше приносили з собою на нові місця у дике поле свою національну
