„Хоч-би ти, матінко, як-небудь настрашила; Щоб унялась собача сила“…
— „Ох!“ каже Правдонька: „і я його боюсь,
Бо Кундель, бач, який здоровий, мов скотина; Зустрінусь, аж трушусь, — Нехай його страшить лиха година!“
Бодай-би Кундель той пропав! На Хомяка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав, Аби, як кажуть, лихо тихо.
Ластівка й Шуліка.
Трудяща Ластівка край берега літала, Земельку мокрую збірала, Щоб хатоньку собі зліпить,
Щоб де було і їй і діткам жить, Тихеньку долю веселити І Бога і людей хвалити. Сидів Шуліка на вербі І так до неї обізвався: „Дивуюсь я тобі, — Нераз я придивлявся, Усе ти між людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких,
Не тілько що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш… От хоч і я — не в тебе вдавсь, Шулікою на світі звуся, А лиха від людей набравсь,