вору. Успіхи повстанців примусили польських магнатів піти на серйозні поступки і погодитися підписати перемир'я. «А так на тот час аж випущени були обляженці і недобитки збаразькії»[1] — з гордістю і задоволенням відмітив літописець.
На описові Зборівського договору літописець обриває розповідь про хід боротьби. Після подій під Збаражем і Зборовом автор літопису пішов на Наддніпрянщину і вступив на службу до канцелярії Війська Запорізького. Воєнна і дипломатична діяльність, мабуть, цілком оволоділа його увагою, і ведення історичних записів М. Гунашевський припинив.
Третя частина літопису містить також деякі дані про її джерела. Дуже важливим в цій частині документа є те, що в ній помітні явні сліди користування автором при складанні літопису писаними джерелами. Зокрема, опис повстання 1630 року автор літопису побудував на документальному першоджерелі. Слід відмітити, що звістки під цим роком стосуються лише однієї події. Описуючи повстання 1630 року і розповідаючи про похід гетьмана Конецьпольського за Дніпро, щоб «козаков зносити», літописець зауважує: «І як ся му поводило, єсть виписано таким способом»[2], тобто сам автор літопису говорить, що він використав для свого твору опис повстання, складений іншою особою. Далі в літопис вписано текст документа, в якому подано досить детальний опис повстання 1630 року. Після тексту вписаного документа автор літопису повідомив: «Гетьманом козацьким ніякись Тимош Мигайлович Оренда, которий рукою власною тії новини посилал знаємим своїм в року 1630»[3]. Очевидно, до рук автора твору потрапила «новина», тобто своєрідна газета (бюлетень), що в ті часи вже існувала, з описом подій, які цікавили літописця. Цей документ автор літопису, мабуть, цілком і ввів у свій твір[4].
Про користування автором документами, як джерелом для свого літопису, красномовно говорять пропуски в рукопису на стор. 170 під 1631 роком, стор. 171 під 1632 роком і після запису під 1633 роком, стор. 172 в кінці запису під 1634 роком, стор. 175 після запису під 1637 роком та значні незаповнені прогалини на стор. 176 і 177 в записах під 1638— 1645 роками. Прогалини автор залишав, безперечно, для того, щоб, зібравши потрібний матеріал про відомі йому події, вписати або викласти його в своєму літопису. Це припущення, зокрема, під-