Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/374

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Гузде́чка, ки́, ж. = Уздечка = Вуздечка. Прив'яжи свого коня чимнебудь, а сам возьми гуздечку. Грин. II. 110.

Гузелець, льця, м. = Галиця, Pelias berus. Вх. Лем. 408.

Гу́зеро, ра, с. = Гузир 1. Вх. Зн. 12.

Гу́зий, а, е = Куций. Вх. Лем. 408.

Гузи́р, ря́, м. 1) Комель дерева (гу́зєр, гу́зір). Шух. I. 88, 176. Комель, нижняя толстая часть снопа. Kolb. I. 63. Ном. № 313. МУЕ. I. 83. Чуб. VII. 378. Гузирем подавай снопи. 2) Место, где мешок связан, завязан. Угол мешка или косого мешочка. Лохв. у. 3) Мешок в бредне. Ум. Гузире́ць. А він торбинку за гузирець та й висипав груші. Рудч. Ск. II. 30.

Гузире́ць, рця, м. Ум. от Гузир.

Гузи́ця, ці, ж. Задница. Ном. № 5655.

Гузи́чний, а, е. Заднепроходный. Ки́шка гузи́чна. Прямая кишка. МУЕ. I. 69.

Гу́зір, ра́, м. См. Гузир 1. Шух. I. 176.

Гу́зка, ки, ж. 1) Тупой конец в яйце. Ив. 41. Тупой конец веретена. Вас. 153. Грин. II. 318. Тупой конец огурца. Валялися недоїдені гузки з огірків. Мир. ХРВ. 410. 2) Мозоль на пяте. Конотоп. у. 3) Бородавка. Гузки… випікають гузкою веретена. Грин. II. 318. 4) Жировая опухоль. Мил. М. 103. 5) Нижний, задний конец очіпка, собранный сборками в пучок. Вас. 191.

Гузни́ця, ці, ж. = Гузи́ця. Лохв. у. Ум. Гузни́чка. Лохв. у.

Гу́зно, на, с. Задница. Ном. № 2995, 2617.

Гузня́нка, ки, ж. Прямая кишка. Харьк. См. Гузичний.

Гузо́к, зка́, м. Небольшой вол с малыми рогами. КС. 1898. VII. 44.

Гузува́ти, зу́ю, єш, гл. Мешкать. Мнж. 178.

Гузу́ля, лі, ж. Круглая шишка. (См. Гузва, гуля) Ум. Гузу́лька. Мат на челі гузульку. Вх. Лем. 408.

Гузу́лька, ки, ж. Ум. от гузуля.

Гузя́! меж. = Гудзя. Вх. Лем. 476.

I. Гук, меж. Подражание сильному звуку.

II. Гук, ку, м. 1) Звук. Тишу не чути, а гук чути. Ком. Р. II. 27. Рай цілий радості і пекло мук, пісні слов'янські, голос з того світа, невідомий од серця і до серця гук. Петренко. (Юж.-р. Сб. А. Метл. 40). 2) Крик, гул, шум, стук, грохот. Мкр. Г. 48, Ой гук, мати, гук, де козаки п'ють. Мет. 449. Братчики з веселим гуком підняли діжки з медом та горілкою. К. ЧР. 282. Щось гукне: «Химо, Химо!» та й піде гук по темному бору, аж лунає. МВ. II. 65. У неділю гуки по селу: Карадіч дочку оддає. Федьк. Настя розчахнула двері з гуком. МВ. II. 46. Гук з замкової гармати. Стор. МПр. 73. 3) Небольшой водопад, порог на реке. Шух. I. 6. 4) Трубка волынки. О. 1862. V. Кух. 37, 34. Гуде, як гук. Ном. № 13895. 5) Птица: а) = Гукало. Вх. Пч. II. 8; б) = Гукарня. Вх. Лем. 406. 6) Насек. Scarabaeus stercorarius. Вх. Пч. I. 7. См. Гуком. Ум. (кроме 1 и 2 знач.). Гучо́к. Вх. Лем. 406.

Гукало, ла, с. Птица = Бугай. Ardea stellaris. Вх. Пч. I. 16; II. 8.

Гукани́на, ни, ж. Крики, окликания.

Гука́ння, ня, с. Крик, окликание, зов.

Гукарня, ні, ж. = Пугач. Bubo maximus. Вх. Лем. 406.

Гука́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Издавать сильный звук, громко кричать, призывать кого. Заголосить, як та мати, голосна гармата. Гукатиме-кричатиме не одну годину. Шевч. 450. Через греблю повалили, гукають, співають. Шевч. 189. Як гукають, так і одгукуються. Ном. № 7127. До могили припала, матусеньки гукала. Мет. 277. Гукає на його. 2) Толкать. Шух. I. 176. 3) Оплодотворять (свинью). Кнорос… гукає льоху, а тота від того упороситься. Шух. I. 212.

Гука́тися, ка́юся, єшся, гл. Случаться, совокупляться. Вх. Уг. 234.

Гу́кля, лі, ж. Распутная, гулящая женщина. Желех.; блудница. Вх. Зн. 12.

Гукну́ти, кну́, не́ш, гл. Однокр. в. от гл. гукати. Як стукне, так і гукне. Ном. № 7128. Гукнув: здоров, дядьку! Рудч. Ск. II. 80. Загомонять самопали, гукнуть гаківниці. Шевч. 450.

Гу́ком, нар. Много. Дід бабу дрюком: йому меду гуком. Ном. № 13968. Гуком бараболі. Грин. III. 556. Тепер у мене гуком свиней. Г. Барв. 420.