Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/407

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Джу́гля, лі, ж. Зимняя шапка. Вх. Зн. 14.

Джу́клити, клю, лиш, гл. Жадно пить. Оце риби наївся, а потім джуклив, джуклив воду. Киевск. у.

Джу́лий, а, е. Безухий. Джулі вівці. О. 1862. V. Кух. 37.

Джума́к, ка́, м. = Чумак. Чуб. I. 178.

Джумачи́ха, хи, ж. Жена чумака. Рудч. Чп. 122.

Джуми́га, ги, ж. Осадок на дне сосуда с водой, на дне самовара. Вже нема води в самоварі, на дні сама джумига.

Джуми́ха, хи, ж. = Джумачиха. Пішов джумак топитися, а джумиха дивитися. Чуб. I. 178.

Джупельце, ця, с. Ум. от джупло.

Джупло́, ла́, с. Дырочка в чем-нибудь мягком. Ум. Джупельце. Аф. 376.

Джур, ру, м. Кушанье: непросеянную овсяную муку разводят водой и ставят на ночь, чтобы вскисло, затем варят и едят с конопляным маслом. НВолын. у. КС. 1885. VII. 419. 1889. VII. 43. Kolb. I. 52. Каламутна вода як кисіль, як джур. Ном. № 12420.

Джу́ра, ри, м. Козацкий слуга-товарищ, оруженосец, ходивший вместе с козаком в походы и битвы. Тоді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, що наш пан гетьман Хмельницький… задумав. Мет. 391. Ой сідлай, джуро, ой сідлай, малий, мені буланого, собі ж сідлай другого — гнідого старого. Мет. 401. Ой як оглянеться та Перебийніс на джуру малого, й аж кладе (= бьет врагов) джура, кладе малий ще лучче від його. Мет. См. Чура. Ум. Джу́ронька.

Джу́рга, ги, ж. Множество (людей, скота на дороге). Шух. I. 84.

Джу́рджя, жі, ж. Муть, густая мутная жидкость. Мнж. 179.

Джу́ронька, ки, м. Ум. от джура.

Джурча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Дзюрчати. А між горами тими узенька річка прозора й глибока джурчить. МВ. II. 74.

Джусь! меж. Прочь!

Джут, та́, м. = Джгут. Котл. Ен. I. 23.

Джуфо́, фа́, м. Парень, хорошо играющий на губах. Шух. I. 33.

Джя́воронок, нка, м. = Жайворонок. Вх. Пч. II. 8.

Дзбан, ну, м. = Джбан. У мене грошів дзбан. Чуб. V. 920.

Дзба́нок, нку, м. Банк. Біда велика в тім, що немає дзбанків для позички, де б можна було у всяку пору без великого клопоту і на малий процент позичать гроші. Осн. 1861. VIII. 89.

Дзвені́ння, ня, с. Звук (звенящий). Мелодії лилися як сльози, то тихо, тихо, то разом заливали всю залу й сповняли її дзвенінням гарного рояля. Левиц. Пов. 264.

Дзвеніти, ню́, ни́ш, гл. 1) Звенеть, звучать. Тільки дзвеніло скло у вікнах. МВ. I. 132. Голос дзвенить. МВ. I. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397. 2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у.

Дзвенкач, ча, м. Пт. зеленушка, Fringilla chloris. Вх. Пч. II. 10.

Дзвеня́чий, а, е. Звенящий, звонкий. Чутно її голосок дзвенячий. МВ. I. 97.

Дзви́знути, ну, неш, гл. 1) Взвизгнуть. Він улучив камінцем у собаку, а та аж дзвизнула. 2) Ударить. Як дзвизну тебе, так перекотишся не раз.

Дзвіжча́ти, чу́, чи́ш, гл. Жужжать (о пчелах, стрелах, волчках и пр.).

Дзвін, дзво́ну, м. 1) Колокол. Бубонів, як міський дзвін. МВ. I. 105. У неділю рано задзвонили в дзвони. Мет. 95. 2) Звон. Дати на дзво́ни. См. Давати. 3) Род детской игры. О. 1861. XI. Св. 37. 4) Род писанки. КС. 1891. VI. 37. Ум. Дзвіно́к, дзво́ник.

Дзвіне́ць, нця́, ж. Раст. Rhinantus minor и R. major. Вх. Пч. I. 12. Шух. I. 20.

Дзвіни́ця, ці, ж. 1) Колокольня. Як в Києві на дзвіниці черці в дзвони дзвонять, так в Полтаві перекупки на місті гуторять. Ном. № 13445. 2) = Вежа 3. Гол. I. Объясн. к рис. 21. О. 1861. XI. Св. 36. Ум. Дзвіни́чка.

Дзвіни́чний, а, е. Относящийся к колокольне. Дзвіничний хрест. Васильк. у.

Дзві́нка, ки, ж. Бубновая масть в картах. КС. 1887. VI. 463. Йому́ дзві́нка сві́тить. Ему везет.

Дзвінки́й, а́, е́. Звонкий, звучный. Горщик дзвінкий. Черкас. у. Голос дзвінкий. Черкас. у. Дзвінкий регіт такий чути, що так і розкочується. МВ. II. 182.

Дзвінко́вий, а, е. Бубновый.

Дзвінкоголо́сий, а, е. Звучный. К. МХ. 40.