Жалі́тися, лі́юся, єшся, гл. Жаловаться. Жаліються молодиці, що ти шкоду робиш. Мет. 240. Ніколи й не жалілась, щоб що в неї боліло. Стор. Оп. II. 37.
Жа́лка, ки, ж. = Жатка. НВолын. у.
Жалки́й, а́, е́. 1) Жалящий, жгучий, резкий. І на жалку кропиву мороз буває. Ном. № 3824. Жалка кропива. Ном. № 3363. Жалкий батіг. Жалкий вітер потягає. Мог. у. 2) Жалобный. Плач жалкий та болізний. МВ. I. 100.
Жа́лко, нар. 1) Жаль, жалко. В матері дітки — нарівно жалко. Ном. № 9217. Як поїдеш з України, буде комусь жалко. Мет. 39. 2) Жгуче, больно. Як же жалко укусила мене муха. Ср. ст. Жалчі́ше.
Жалкува́ння, ня, с. Сожаление. МВ. (О. 1862. I. 91). І прийде час німого жалкування. К. ПС. 151.
Жалкува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Сожалеть, жалеть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. ЗОЮР. II. 45. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. Левиц. I. 252. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалеть о потере кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. Рудч. Ск. I. 129. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. Кв. 287. 3) — на ко́го. Пенять, сетовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Мет. 72. Не жалкуй, куме, на бога: од квасу діти померли. Ном. № 933. 4) Жалеть, беречь. Свого доброго та не жалкувать. Ном. № 10779.
Жалкува́тися, ку́юся, єшся, гл. 1) Жаловаться. Жалкується на ногу. НВолын. у. Де ти, синку, ходиш? що ти, синку, робиш? жалкуються молодиці, що ти шкоду робиш. О. 1861. II. 7. Жалкується лиман морю, що Дніпр робить свою волю. Макс. (1834). 131. 2) Плакаться, сетовать, От як стала вона жалкуватись: що мені робити? Нема слуги. МВ. II. 33. От життя моє! жалкується. МВ. II. 43. 3) Пенять. Будуть на мене жалкуватися люди. НВолын. у.
Жалли́вий, а, е = Жалкий 1. Ой ти, кропивко жалливая, у мене свекруха журливая. Чуб. V. 707.
Жа́лля́, ля, с. = Жаль. Батько бив, батько бив, нагай увірвався, а я низом попід хмизом в зілля заховався. Батько йде, батько йде, на грудку спіткнувся, а я з жалля, з запечалля з батька усміхнувся. Чуб. V. 653.
Жа́лнощі, щей и щів, ж. мн. Жалощі. Жалнощі узяли його. Черк. у.
Жа́ло́, ла, с. 1) Жало насекомого, язык у змей. І гади з гострими жалами шипіли, корчились, повзли. Котл. Ен. 2) Острие иголки. 3) Лезвие ножа, топора, косы. Сим. 24. Я різонув, дак жало так і завернулось. Ум. Жа́льце́.
Жало́ба, би, ж. Траур, траурная одежда. Гол. Од. 27. По правді, нам би слід одягтись у жалобу. Левиц. I. 451. Сестрам Мася також жалобу посправляла. Св. Л. 113.
Жа́лоба, би, ж. = Скарга.
Жа́лобний, жалобно = Жалібний, жалібно.
Жало́бний, а, е. Траурный.
Жалосливий, жалосливо = Жалісливий, жалісливо.
Жа́лосний, жалосно = Жалісний, жалісно.
Жа́лосник, ка, м. = Жалібник. Ном. № 4823.
Жа́лостонька, ки, ж. Ум. от жалість.
Жа́лощі, щей и щів, ж. мн. 1) Скорбь, печаль. Прийми, матінко, віночок з ярої рути, з сердечок. — За жалощами не прийму, за слізоньками не бачу. Свад. п. Никла трава жалощами, гнулось древо з туги: дознавали наші предки тяжкої наруги. К. Досв. 2) Соболезнование, сожаление. Тоді усі до Марусі: молодиці з питаннями та з жалощами, усі старі баби з радами. МВ. II. 181.
Жа́лування, ня, с. 1) Сожаление, соболезнование. Питання та жалування було доволі в дому, а ще більш вбожества та суму. МВ. III. 107. 2) Заботливость, выражение любви. 3) (С великорусск.). Жалованье. Цар йому жалування дав. Рудч. Ск. II. 185.
Жа́лувати, лую, єш, гл. 1) Жалеть, сожалеть о ком, чем. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. I. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люди — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалеть кого, сострадание к кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби
