вмерли. І вона єму сказала: „То я пораджу, іно підеш зо мною на цвинтар“. Прийшла до того чоловіка і зварила зіля і каже: „Ходи зо мною!“. І він пішов. І вона пішла на цвинтар, а він лишився за фурткою. І скинула коло него шматя, і волося роспорпала, і так пішла по цвинтарі. І він спугався, що вона гола ходит. А вона пішла на гріб, на тії діти, щось [по]шиптала і на востатку розбила той горнец. І так з него трісло, як вистрілив з рушниці. І він втікає додому, а тая баба за ним, гола! і він прибіг додому до дверей — двері засунені; він — поза хату, а баба за ним. І потому жінка єго дивится в вікно: єї чоловік бігає, і за ним якась гола і патлата біда. І той крикнув: „Відчини!“ Жінка відчинила і єго пустила, а баба каже: „Пусти і мене, бо згину!“ І тая і єї пустила. І питаєся тая баба чоловіка: „Чого ти так біг?“ — „Я дуже настрашився, що щось дуже трісло“. — „Будай же тебе! Та я думала, що ти якого опира бачиш!“ І просила єго, щоби він пішов і приніс шматя, а він каже: „Ней там будут і гроші, то ни піду! Рано піду, то й принесу“. І досвіта пішов, приніс шматя, і діти більше в него ни вмирали.
Бо то в їднім силі був мельник. І як то ще давно вольно було людям ходити по світі, приходит до того силі вандровний мельник, і зайшов до коршми. Випив собі кварту горілки. Али в коршмі був той мельник, із того силі, і питаєся єго: „Що ти, чоловіче, за їден?“ — „От, каже, прохожий“. — „Ну, а що ж ти? Чи ти столяр, чи мельник?“ Він каже: „Я столяр і мельник“ — „Ну, то будь в мени за столяра“. Той каже: „Добре, буду“. І він єго приняв. І той чилядник понасипає собі на коші, порипирує, і іде до коршми пити. Али разу їдного спала туча, і прибула вилика вода, і вже зачинає рвати греблю, — а чилядник в коршмі. Дают знати самому мельнику. Мильник прибіг. Дивится: вже крут[ит] греблю. Той дивится, що вже рве, біжит до коршми до чилядника, прибіг і каже: „Ой, бійся бога! Іди, бо греблю рве!“ Він каже: „Ні, єї ни вирви! Дай, шинькари, півока горілки!“. Дав той горілки, вони випили. І той приходит, і взяв очерету і застромляв в землю їден від другого з-на три лікті, і сам пішов до коршми. А вода на той очерет спиняє: і вже на два локті вода — і через греблю ни йде! Али їде пан. Дивится, що вона висши греблі на два локті, пішов до млина і питаєся мірошника: „Де мельник?“ Той каже: „В коршмі“. Він приїздит до коршми і каже: „А, скурві сини! Ви горівку п'єти, а вода греблю вириває!“ А той чилядник каже: „А брешеш, бо вода греблі ни рве!“ Як дасть панови в морду — і пан аж з коня впав. І чилядник каже до мель[ни]ка: „Заплатіт мині, бо я піду“. І той єму заплатив. І він іно вийшов за сило — і зараз греблю вирвало; а пан до третого дня вмер.
