Ця сторінка вичитана
— 199 —
|
- ↑ Аж і пан приїхав.
От-тоді було громаді
І всім до сто-лиха,
Щоб мене не виганяли
З батьківської хати!
Та й взяв мене з близнятами
До себе в палати...
Ростуть мої близняточка,
А я утішаюсь
І з лютою гадюкою
Я знову кохаюсь.
Докохалася до краю:
Сина у лакеї...
Занапастив... а з дочкою!
Чи чуєш з своєю!...
Чи се не гріх по вашому?
І в вас так уміють?!
А мені дав карбованця
Та послав у Київ,
Послав Богу молитися,
От-то-ж я й ходила
І молилась... Ні, цигане,
Я дарма молилась.
Чи в вас єсть Бог який-небудь?
От-же в нас немає:
Пани вкрали, та в шкатулі
У себе ховають.
Вертаюся до-дому, —
Замкнуті покої;
Пмн поїхав десь з дочкою,
Як перше зо мною,
І сина взяв. Потім, потім...
Далебі не знаю,
Що робилось!... мені снилось
Ніби-то літаю
Над байраками совою
І дітей шукаю...
Ні, не слухай!... я не дітей,
Я шукала пана...
А тепер уже не треба :
Піду у цигане.
Я вже сива оженила,
А дочка й так буде,
Лазитиме по-під-тинню,
Поки стопчуть люде!
Ти не бачив мого сина?
Там такий хороший,
Такий, як ти. Ух, холодно!
. . . . . . . (Рук. вар.)