повів менї, що життя єго пройшло так тихо, щасливо, що нї про що й писати. Я хотїв щось єму казати, але ми опинили ся в Новопетровському і зустріли ся з П. О. Кулїшем: він збірав якиїсь худорляві рослини. Я, яко господар, заходив ся піклувати ся про обід і пішов шукати полевої спаржи. А її тут і в поминї нема. Новий удар грому розбудив мене і я вже не міг заснути.
Нещодавно почали снити ся менї люди і речи такі любі моєму серцеві, яких я давно вже не бачу. Мабуть се через те, що я тепер раз-у-раз про них думаю. Учора, лягаючи спати, я думав про „Осаду Пскова“ і про „Ґензериха“ Брюлова. От і наснив ся менї великий їх творець. Досить! після нічної грози ранок сьвіжий, тихий: в отсїй палкій пустинї такі ранки трапляють ся рідко. Я буду великої руки тетерею, коли просижу такий ранок коло свого журналу.
5. Голенький — ох! а за голеньким Бог. У моїй біблїотецї, яку я давно знаю усю на память і яку давно впакував в дорогу, не трапило ся такої книжки, щоб варта була товаришувати менї в моїй радісній самітній подорожі по Волзї. Ріґельманова „Исторія Войска Донскаго“, здала ся менї вельми старою товаришкою і я запакував її на саме дно. А як єго без книжки в отакій довгій і спокійній дорозї, як плавба з Астраханї до Нижнього! Мене се турбує! Справдї: що я робити му цїлий місяць, не маючи хоч абиякої книжки? Отже панї фортуна, отся гордовита повелителька над повелителями сьвіта, отся безока цариця царів — сегоднї стала менї за лакея! та де! гірше! просто за бердичівського мишуриса.
Нараювавшись на городї з сьвіжого, пречудесного ранку, я в 9-ій годинї пішов до фортецї. Треба було взяти в артїльника хлїба, щоб на дорогу менї насушили сухарів. Прихожу до ротної канцеляриї, дивлю ся на столї, поруч з взірцевими чобітьми, лежить три грубих книжки в сїрій замізьканій обгортцї. Читаю назву і що-ж я бачу? Estetyka, czyli umnictwo piękne, przez Karola Libelta!
