хоч здалека пригнобленим братам,
єднаючи для них цареву ласку.
Старий він був обстоювати збройно
за честь України…
Іван. Ти-ж молодий, —
чому-ж ти не підіймеш теї зброї,
що батькові з старечих рук упала?
Степан. Як поясню тобі?.. Коли ще змалку
навчав мене з Письма Святого батько,
то він мені казав на памьять вивчить
про Каїна та Авеля. „Мій сину,
мовляв, пильнуй, щоб міг ти з ясним оком,
а не з тьмяним, не тремтячи мов Каін,
Небесному Отцеві одповісти,
коли тебе спитає: „Де твій брат?“
а якже можу я на Україні
здійняти зброю так, щоб не діткнути
ніколи нею брата?… І невже
мушкет і шабля мають більше сили
та чести, ніж перо та щире слово?
Ні, учено мене, що се не так!
Перебійний. Не звикли якось ми такого чути…
про те… було б на світі, може, менше
гріха і лиха, якби всі гадали
по твоєму…
Іван (згірдно). Се в Київі ченці
навчають отакого!
Оксана. Ти-ж, Іване,
у Київі не вчився. Звідки знаєш,
чого там научають?
Іван (зачеплений). От знайшлася
зненацька оборонниця для тебе,
боярине!
