Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/19

— 15 —

Голос матери з будинку:
Оксано! Годі вже там поливати!
вже пізно!
Оксана (кинулась) Мати кличуть!…
 (зривається йти).
Степан (утримує іі. Пристрасно).
 Ще хвилинку!..
Хвилиночку!…
Оксана. Я вийду ще до тебе,
як мати ляжуть спати.
Степан. Вийди, люба!
Я виглядатиму тебе до світа.
Голос матері. Оксано, де ти?
Оксана. Ось я йду, матусю!
(Ще раз на прощання обіймає Степана і йде до будинку).

II.

 

У Москві.

Світлиця в Степановім дому прибрана по свягковому. Знадвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по вкраінські, — мати в намітці і в темній сукні з широким виложистим коміром. Оксана в кораблику, в шнурівці та в кунтуші.

Мати (сідає на ослоні, важко дишучи).
Спочину трохи, поки йти у терем…
стара… не носять ноги…
Оксана (сідає поруч). Ви, матусю,
казали б ліжко перенести в діл,
бо вам сутужно лазити на сходи.
Мати. Ой ні, голубонько, нехай вже там,
у теремі… Тут на Москві не звичай,
щоб жінка мешкала на долі. Скажуть:
Ото, стара, а звичаю не тямить!
Оксана. Ви-ж не в тутешніх звичаях зросли.
Мати. То що? Вони, Оксанко, не питають