І як се ти подумати могла,
що я тебе просила проважати
мене на сходини?… Невже, Оксано,
вважаєш ти, шо я така нечесна?
Оксана. Та Бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?
Як дівчина постоіть на розмові
з своім зарученим, то вже й нечесна?
Ганна. А вже ж, тут так.
Оксана. Навіщож ти виходиш
туди в садок?
Ганна. Я здалека дивлюся,
як він там вулицею проіздить.
Инакше ж я його нігде не бачу,
хіба що в церкві.
Оксана. Де ж ви розмовляли?
Ганна. Нігде.
Оксана. А як же він тебе посватав?
Ганна. Як? Через сваху. Як звичайно всі.
Оксана. Я щось не разберу.
Ганна. Бо ти не знаєш
тутешніх звичаів. Нехай лиш мати
тобі роскажуть, бо всього достоту
і я не знаю.
Оксана. Ніби то виходить,
що ви отак, не мовивши ні слова,
і поберетесь?
Ганна. Так найпристойніше.
Оксана. Чудна тут молодь!.. (Усміхається якимсь спогадам мовчки. Потім стиха, мрійливо)
Я ж було що-вечір
вихожу до Степана на розмову.
Ганна. Як заручились?
Оксана. Та… як заручились…
Ну, раз стояла з ним не заручившись,
инакше хто ж засвататися може?
