Степан. Що там таке?
Оксана. Порадитися треба.
Мені Яхненко тут листа привіз
від братчиці-товаришки.
Степан. (з поспіхом). Де лист?
Його спалити треба!
Оксана. Бог з тобою!
Чому спалити? То вона прохає,
щоб я, по змозі, грошей ій послала,
якусь вона потребу має пильну.
Степан. Не посилай. Крий Боже! і не думай!
Оксана. Та що тобі Біг дав? Я й не гадала,
що ти такий скупий. Коли вже так —
з посагу свого послати можу.
Степан. Та я не грошей жалую, Оксано.
Оксана. А чом же ти не хочеш?
Степан. Небезпешно.
(Нахилившись до неї, зовсим нишком).
Вони там з Дорошенком накладають…
Оксана (здивована мовчить, потім загадково усміхається)
Ну, що ж, так може й треба.
Степан. Схаменися!
Ти ж так боялася розливу крові,
а ся війна найпаче братовбійна,
що Дорошенко зняв на Україні, —
тож він татар на поміч приєднав
і платить їм ясирем християнським.
Оксана (сіда мов знесилена на ослін і спирається на стіл).
Скріз горе, скрізь, куди не обернися…
Татари там… татари й тут…
Степан. Оксано!
Що мариться тобі? Татари тут?
