рушеня або нѣ. На кождый во̂йсковый похо̂дъ мавъ король платити по пять гривенъ во̂дъ кождого жовнѣра (во̂дъ кождого ратища). Сю постанову надавъ уже Владиславъ Варненьскій Рускимъ Землямъ, однакожь довго ще вона не входила въ житє. Король мавъ усѣ на во̂йнѣ понесени̂ шкоды вынагородити и выкупити зъ неволѣ кождого участника посполитого рушеня, коли бъ во̂нъ у воєнному походѣ попавъ у руки неприятеля. По̂дъ тыми самыми умовами служили ти̂, що у котрого зъ вельможѣвъ поселеныхъ на Руси стали на службу во̂йскову. Нѣкому не було во̂льно безъ королѣвского призволу покинути ряды посполитого рушеня по̂дъ карою смерти або утратою чести и майна. Во̂йсковою силою староства доводивъ звычайно староста, а во̂йсками Земель Рускихъ яко начальникъ оденъ зъ воєводо̂въ або кого король призначивъ на те становище. По̂сля засады принятои въ цѣло̂й Рѣчи посполито̂й повинно̂сть службы во̂йсковои тяжила на во̂льныхъ властникахъ до̂бръ земскихъ а по мѣстахъ съ правомъ магдебурскимъ — на во̂йтахъ та на князяхъ осадженыхъ по селахъ на волоскому правѣ. Инколи то̂лько громадилися селяне доброво̂льно коло лицарства для захисту краю передъ Татарами. Однако жь селяне невправни̂ въ дѣлахъ воєнныхъ своимъ натовпомъ и неладомъ скорше причинялися до поражки, якъ до побѣды.
Зъ засады отже шляхтичь поселеный займався во̂йною та житємъ прилюднымъ и бувъ справдешнимъ властникомъ своєи землѣ, а кметь, управляючи ро̂лю, привязаный до грунту, достарчавъ воёвникови яко свому дѣдичному панови всѣхъ потребъ до про́житку. Кметеви не було во̂льно кидати сво̂й грунть, а такъ приватнымъ особамъ якъ и королѣвскимъ урядамъ було по̂дъ великими карами грошевыми заказано, чужихъ кметівъ вызывати, во̂дмовляти, приймати.[1]
За приналежно̂сть кметя ручила цѣла громада. На тыхъ во̂дносинахъ основувався цѣлый тогочасный устро̂й суспо̂льный и державный на цѣлому обшарѣ давнои Речи посполитои Поль-
- ↑ Въ Мазовіи становище кметя (мужики) було багато во̂льнѣйше, якъ у Рускихъ Земляхъ и на Литвѣ. Привилей бо наданый Равско̂й Землѣ 1462 р., прилучено̂й до Короны сучасно зъ Белзкою Землею, позваляє кметеви переходити зъ села королѣвского до шляхоцкого й на во̂двороть съ цѣлымъ майномъ, по̂сля звычаю польского, що бъ то̂лько не выходивъ по за границѣ князѣвства.
