Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 59 —

въ конець пообдиравъ ихъ.“ Але жь и на лѣвому боцѣ не було спокою за ворогами. Дорошенко, справившись зъ Дрозденкомъ, выдавъ до лѣвобережныхъ полко̂въ універсалъ, радивъ, що бъ вызнали єго гетьманомъ и корилися Польскому королю. За тымъ роспочалися оружни̂ напады съ правого боку на лѣвый, котри̂ ско̂нчилися щасливо для лѣвобережцѣвъ. Украиньски̂ урядники боялися, що бъ часомъ Дорошенко, вважаючи на те, що гетьмана въ Лѣвобережѣ тодѣ не було, не взявъ Татаръ, та не накинувся сюды. Єрмолаєнко съ Канева повѣдомлявъ гетьмана въ Москву, що коли то̂лько Дорошенко рушить во̂йною на Лѣвобереже, такъ козацкій урядъ зречеться слухати єго, Єрмолаєнка, и самово̂льне выбереться съ Канева. Єпископъ Методій 30. жовтня съ Кієва раявъ въ Нѣжинъ Ракушцѣ, (котрого Бруховецкій настановивъ во̂йсковымъ дозорцемъ) що бъ во̂нъ кликавъ гетьмана на Украину; а до самого Бруховецкого єпископъ писавъ въ Москву: „Теперь въ небутно̂сть вашои милости, нѣчого нема путного; коженъ гадає въ сво̂й но̂съ“.

Хочь на Лѣвобережу отакъ тревожились, сподѣваючись Дорошенка зъ ордою, царски̂ ратники не могли вдержатися, що бъ не заводити чваро̂въ зъ Украинцями. Въ мѣсточкахъ Котельвѣ и Куземинѣ[1] стояли постоємъ Нѣмцѣ, котри̂ служили въ московскому во̂йску; вони гнобили людей и навѣть насилували жѣноцтво. Таке саме лихо заподѣвали и въ Нѣжинѣ и въ Переяславѣ; а коли Украинцѣ спротивлялися своєвольству, царски̂ ратники страхали ихъ бо̂йкою и навѣть смертею. Кожному миле своє здоровлє, говоривъ сучасникъ, а коли почнуть загрожувати на здоровлє, такъ жити тяжко. Въ Кієвѣ разъ-у-разъ мѣщане сперечалися съ царскими людьми, а черезъ те выникали сварки и зъ воєводами. Въ жалобѣ, котру внесли мѣщане кієвски̂ до царя въ серпнѣ 1665 р., вони дорѣкали, що царски̂ ратники захоплюють крамарски̂ мѣсця у Кієвѣ, рыболовлѣ на озерахъ, грабують у промысловцѣвъ байдаки, човны и рыбацки̂ снасти, на ковалѣвъ, броннико̂въ и кожемякъ навалюють заказы, а за роботу не росплачуються. Ремствували мѣщане и за посто̂й ратнико̂въ по обывательскихъ дворахъ: Кіяне сами̂ хлѣба не сѣяли, а ѣли купованый, тымъ-то имъ ще бо̂льшь тяжко було харчувати ратнико̂въ; нарѣкали

  1. Мѣст. полт. ґуб., зѣнько̂вск. пов., на р. Ворсклѣ.