заволокти́, лочу́, чиш. Затягивать, затянуть; завлекать, завлечь. Мужик той послі заволік його в тросник. Рудч. Ск. I. 200. Е, чоловік! чорт заволік! Ном. № 2896. Я було піякам кажу: «Пийте, та його не заволікайте». Г. Барв. 290. 2) Сов. в. заволочи́ти, чу́, чиш. См. Заволо́чувати.
Заволіка́тися, ка́юся, єшся, сов. в. заволокти́ся, лочу́ся, чешся, гл. 1) Затягиваться, затянуться; завлекаться, завлечься. Заволочи його за хату! — Коли ж не заволікається: важке. 2) Бороноваться после посева. 3) Забредать, забрести куда. Він покинув там усю свою родину, заволікся на козацьку Україну. К. МБ. X. 2. Инший заволочеться з Москви. Г. Барв. 329.
Заволі́кування, ня, с. = Заволіка́ння. Левиц. Кайд. С. 186.
Заволі́чка, ки, ж. 1) = Волі́чка. Капшук повен тютюну, гарно вишитий заволічкою по оксамиті. Св. Л. 234. 2) Ремешек или веревочка, которыми в ярме прикреплены вверху сні́зки к чашови́нʼе. Рудч. Чп. 250. 3) Гвоздь, которым стянута оковка обода (вірва́нт) в колесе воза. Рудч. Чп. 250.
*Заволоді́ння, ня, с. Завладение. Сл. Нік.
*Заволоді́ти, ді́ю, єш, гл. Завладеть. Сл. Нік.
Заволо́ка, ки, об. 1) Захожий из чужой страны, бродяга чужестранный. Горе мені на чужині: зовуть мене заволокою. Чуб. V. 198. 2) Бревно, которым закладывают в плотине прорванное место, чтобы успешнее его заделать. Миусск. окр. *3) Ж. Томпон. Сл. Нік. Сл. Желех. Кінь ногу сплечив, наривати стало, то коновал дві дюрочки прорізав і конопляну заволоку затягував. Пир. у., Конон.
Заволо́ком, нар. О посеве: без предварительного вспахивания, посеяв по жнитву и потом забороновав зерно. Заволоком — уродиться як нароком. Ном. № 7169.
Заволокти́. См. Заволіка́ти.
Заволонча́ти, ча́ю, єш, гл. Затянуть. Я таки й не хотів, та як зачали, то й заволончали таки. Кобел. у.
За́волоть, ті, ж. Род рыболовной сети. Вх. Уг. 238.
Заволочи́ти. См. Заволо́чувати.
Заволо́чування, ня, с. Боронование после посева. См. Заволіка́ння.
Заволо́чувати, чую, єш, сов. в. заволочи́ти, чу́, чиш, гл. Бороновать, забороновать после посева. Посіяла та й заволочила, а заволочивши, та й бога просила: зроди, боже, ту яру пшеницю. Мет. 357.
Завони́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Завоняться, провоняться. Коза… здохла. А іди та облупи, щоб не завонилася. Вх. Зн. 18.
Завоня́ти, ня́ю, єш, гл. Завонять. Не воруши, бо завоняє. Ном. № 3289.
Заво́ра, ри, ж. Бревно для задвижки ворот. *Сл. Желех.
Заво́рити, рю, риш, гл. Загородить. См. Вір'я́.
За́воріння, ня, с. = Воро́та. Шух. 87.
*За́ворітка, ки, ж. Поворот (дороги), колесящая дорога. Сами не проїдете сюдою, бо тут все заворітки. Беріть із собою хлопчика, нехай показує дорогу. — Їдьте битим шляхом, бо сюдою заворіток багато. Крим.
За́ворі́тниця, ці, ж. См. Розло́ги. Шух. I. 86.
Заворі́тній, я, є. 1) Находящийся за воротами. 2) Сторож при воротах, запирающих село к полю. Як приїхали під самий коливорот, паніматка поспитала в заворітнього. Св. Л. 77.
Заворі́ття, тя, с. Место за воротами.
Заворкота́ти, чу́, чеш, гл. 1) Замурлыкать. Не ззість пес, поки не поваля, а кіт, поки не заворкоче. Ном. № 12270. *2) Заворковать. Сл. Нік.
Заворожи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Заворожить, заколдовать, заговорить. Чого се ти сидиш як заворожений? Ти не втомився? МВ. (О. 1862. I. 99). 2) Поворожить, начать ворожить. Заворожи мені, волхве, друже сивоусий! Шевч. 264. Ой заворожи, да превражая бабо, де козацькії гроші? Грин. III. 598.
За́воро́т, ту, м. 1) Залив. Александров. у. 2) Головокружение. Борз. у. 3) Поворот, колено, изгиб. На завороті річка глибока. НВолын. у. Рот без заворот. Ном. № 2849. 4) В за́вороті. По дороге. Заходила в Д. Хоть і не в
