Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

 — Чи то ви, синки? — закликала стара княгиня.

 — Ми, мамо!

 — А ходїть близше!... Завдяки отсим іхмосцям, не потрібую вже помочи... То мої синки, котрих поручаю ласцї І. М. панів: Симеон, Юр, Андрей і Миколай — а то хто пятий? — сказала, придивляючи ся пильнійше. — Гей, єсли старі очи єще видять напотемки, то Богун — що?

Князївна подала ся назад в середину коляси.

 — Чолом вам, княгине, і вам князівно Єлено! — сказав пятий їздець.

 — Богун! — говорила стара. — Від полку приїхав-єсь, соколе? А з теорбаном? Витайже, витай! Гей, сини! Просила я вже І. М. панів на нічліг до Розлогів, а тепер і ви їм поклоніть ся! Гість в дім, Бог в дім! Будьтеж іхмосдьове на наш дім ласкаві.

Булиги поклонили ся шапками.

 — Просимо покірно вашмосцїв в низькі пороги.

 — Вже менї пообіцяли, і єго високість пан посол і пан намісник. Будемо гостити знаменитих кавалєрів, тілько що они привикни до ріжних специялів на дворах, тож не знаю, чи їм буде смакувати наша убога паша.

 — На жовнїрськім, не на двірськім хлїбі, ми виросли — сказав пан Скшетуский.

А пан Розван Урсу додав:

 — Пробував я вже хлїба по шляхотських домах і знаю, що і двірський єму не дорівназ.

Вози рушили наперед, а стара княгиня говорила дальше:

 — Давно се вже, давно минули для нас лїпші часи. На Волини і на Литві є єще Курцевичі, що жиють по великопанськи, але они убожших кревних не хочуть знати, за що нехай їх Бог скарає. У нас майже козача біда, що нам вашмосцьове мусите вибачити і щирим серцем приняти се, на що щиро просимо. Я і пять синів сидимо на однім селї і кільканайцять слободах, а з нами і єще ся їмосцянка на опіцї.

Намісника дивували сї слова, бо чув в Лубнях, що Розлоги були великою маєтностию, а по друге, що належали колись до князя Василя, вітця Єлени. Однак не випадало єму питати ся,