Ідоли падуть/2/XXVIII
| ◀ XXVII. Слава князеві! | Ідоли падуть Том другий XXVIII. Нова віра |
XXIX. Прощання ▶ |
|
— Здоров був, волхве Перуна! Не ласка твоя була стрінути володаря тієї землі, як ялося здавна, хлібом-сіллю, запашним димом та співом дівчат? Забув ти за той час за мене, правда?
Аж до землі похилився волхв від цих насмішливих слів. Він стояв у воротах капища сам один, його служба покинула його. Ніодного зеленого віночка не було видко на подвірі, кущі та моріг були потоптані ногами, відломки зброї, одежі та харчів валялися довкола.
— Правду кажеш, милостивий! — відповів заляканим голосом. — Відвернулося лице князя від богів та їх слуг, але що я не тільки їм слуга, але й тобі раб, то й повинуюся.
Кивнув головою князь, звернувся до прибічників :
— Олешиче! Оттут скажи зараз вкопати хрест! Тут лежали тіла ваших отроків, побитих поганами, тут змагалися давні боги зі сонцем правди, з царством Божим. З тієї крови нехай виросте хрест і нагадує усім, хто спас їх від меча варягів та від соромної неволі.
Гридні принесли величезний дубовий хрест, що його князь приготовив завчасу, викопали глибоку яму і тоді князь власноручно перевязав вершок хреста линвою, даючи знак, щоб потягли його вгору.
Затріщали гужі, ухнули гридні і серед святочної мовчанки над юрбою полян став звільна підійматися хрест Господен. А тоді залунав над головами могутній голос князя.
— Народе мій! Ось знак триєдиного Бога Вседержителю, який обіймає всіх і вся. Йому я завдячую вінок влади та сили. І вам він дав перемогу над ворогом. Йому покланяюся я та бояри мої, поклонися йому і ти!Наче лан спілого збіжжя живі ряди пішли за прикладом свого князя похилившися. Один тільки волхв стояв блідий, простоволосий, заляканий, осторонь, довго не розуміючи переміни. Прибитий словами князя і невеселими міркуваннями над тим: де він тепер дінеться, волхв пошкандибав у капище. Та за яку годину ждала його чимала втіха. Прийшло декілька мирян із запитом, чи він і для нового Бога приймає приноси і чи зуміє найти до нього дорогу, як найшов її князь. Умить зясував собі досвідний духовник, що пливучи за течією він не пропаде.
— Очевидно, — відповів. — Якби мало бути інакше, то чи лишився б я при своїх почестях? Клади сюди дари, а всі небесні „воздадуть тобі сторицею“. Недаром князь воздвиг свій хрест саме на Берестовому; це місце очевидно святе і ближче звідсіля до неба молитві і людині!
Живо занявся жертвою, бормотів всілякі заклини, курив святим зіллям, сипав у полумя ялівець, а накінець перехрестився тричі, як бачив це був у христіян. Ледви скінчив покликали його до кострів, на яких мали горіти побиті варягами кияни. Де не взялися його помічники співаки, і старий Ярослав немов прочуняв. Він починав мати надію, що нічого не змінилося на Дажбоговій землі. Збираючись на похорони накинув білу одежу, підпоясану узірчастим поясом, припоясав розкуйовдані кучері і бороду, а на голову наложив вінок зі зеленої омели. Владним тоном видавав накази підвладним, а вони корилися йому, самі не знаючи, що думати про рішучі та певні рухи старого. Особливо дивувала їх незвичайна точність, з якою він перестерігав усяких подробиць обряду. Пригадував, щоб між похоронених когутів не попали курки, або між воскові свічки лоївки, щоб усі похоронені сорочки були льняні, та щоб до гашення вогню не вживали замість меду з водою, пива або чистої води. Ніколи ще так точно не перестерігав волхв цих звичаїв, як сьогодні.
Поважно та точно ступав гурток жерців у Володимирів город, де вершилися костри і тисячна юрба приєднувалася до нього, щоб узяти участь у похоронах. Волхв почував себе знову духовним провідником Києва. Одне тільки гнівало його немало, що за ним не ступав князь та не дзвонили списи гриднів. Не було ні бояр ні огнищан, здебільша тільки бідніші люди з передмість та з околиці. Та ось похід зупинився. На майдан навскач виїхало кількасот їздців, а за ними біла громада пішої рати. Військо сотня за сотнею проходило попри волхва. На чолі їхав на великому боєвому коні воєвода Мстислав Воєславич. Він одним поглядом обкинув увесь майдан на Берестовому і вмить догадався усього.
— Хрест!
З рамен хреста звисали вінки барвінку, чатиння та пізноцвітів. Це дівчата прибирали його після відходу бояр та князя і ніяка злочинна рука не нарушила їх. А тепер буйний вітер, який наганяв від заходу снігові хмари, розвівав ці вінки наче прапори.Правду казали поголоски про Христову віру. Князь приняв її та не заборонив почитати давніх богів, бо ось старий волхв, як і раніше веде похід жреців. Вояки Мстислава були здивовані, як міг Володимир пробитися через печенізьку стіну, повалити Свена та ворохобників? Невже у цьому була якась вища сила?
Мстислав побачив молодця, що з трудом пробивався крізь юрбу і пізнав Збранича.
— Здоров був, хлопче! — кликнув на нього. — Бачу витаєте нас з перемогою?
— Так з перемогою! Князь велить вам станути у Новому городі.
— Якто? Прецінь великі гридниці є на Подолі!
— Там надоспіла саме сіверська рать. А тебе достойний князь просить у терем.
Станко під'їхав до волхва, зіскочив з коня і поклонився старцеві:
— Премудрий волхве, рідня боярина з Мощаниці, прохає тебе влаштувати після сьогоднішнього похорону на третій день похорон для боярина. Господар покинув свою хату, осиротив жінку та дочку, а мені випало хоронити його.
Горде лице волхва поблідло. Він увесь затрусився.
— Боярина? Якого боярина? Невже Мощанина?
— Так! Його найшло на шляху військо князя і привезло з собою. Цеж член княжої ради…Аж до цієї хвилини гадав було волхв, що Мощанин таки встиг переконати князя у своїй невинности, та що тільки завдяки цьому ні його, ні Козняка не діткнула рука мстивого князя. А тепер…? Може… може… князь і знає, де, як, коли і чому найшовся Мощанин на шляху неживий? Судороги проняли старця від непевности, страху і сумнівів. Поява Володимира показувалася тепер куди більша, грізніша та ще більше таємнича, як досі.
Ні Станко, ні Мстислав оповідаючи про останні події не могли розібрати якою то силою розбив Володимир полчища поганих, не розуміли, яким способом міг Володимир опанувати Берестово не знаючи розкладу сил ворога. Вони не знали, що військо Володимира прийшло саме в той час, коли Еріх наступав на Нове місто, отже Берестово було без оборони. Але й так яканебудь із трьох ватаг князя мусіла здобути город і злучитися з людьми Путяти та привести Володимира у Київ. Володимир ніколи не зважавися б був вертатися у Київ, не маючи потрібних сил, щоб від одного маху розтрощити ворохобників. Не будь у нього дружини Олешича, він пішов би був назустріч Мстиславові, чи сіверській раті і щойно тоді вдарив би був на Свена. Та всі ті обставини не були відомі ні Станкові ні Мстиславові, так, що обидва вони, як і ввесь народ ні на хвилину не сумнівалися, що тут надприродна сила вмішалася у хід подій.