Історія Слободської України/Боротьба з татарами/Вдова Івана Сірка і Сірченки
| Історія Слободської України/Боротьба з татарами Вдова Івана Сірка і Сірченки |
|
Въ городі Мерехві жила удова,
Старенька жона,
Сірчиха-Іваниха.
Вона сім літ пробувала,
Сірка Івана в очи не видала,
Тільки собі двох синів мала, —
Первого сина Сірченка Петра,
Другого сина Сірченка Романа.
Вона їх до зросту держала,
Іще од них слави-пам'яти по смерти сподівала.
Як став Сірчевко Петро виростати,
Став своєі матері старенької питати:
„Мати моя, стара жено,
Скількі я у тебе пробуваю,
Отця свого, Сірка Івана, в очі не видаю;
Нехай би я міг знати,
Де свойого отця, Сірка Івана, шукати“.
Вдова стара промовляла:
„Пішов твій отець до стародавнього Тору пробувати,
Там став він свою голову козацьку покладати“.
То вже Сірченко Петро тож зачуває,
Пилипа Мерехвянського з собою підмовляє,
Голуба Волошина за джуру (товариша) у себе має.
Стали вони до стародавнього Тору приіжжати,
Отамана Торського, Яцька Лохвицького, познавати.
Отаман Торський, Яцько Лохвицький, із куреня вихожає,
Словами промовляє,
Сірченка Петра познаває:
„Сірченку Петро, чого ти сюди приіжжаєш,
Десь ти свойого батька, Івана, шукаєш“.
Сірченко Петро словами промовляє:
„Отамане Торський, Яцько Лохвицький,
Я сім год пробуваю,
Отця свойого Сірка Івана в очи не видаю,
То вже Сірченко Петро з козаками опрощеніє принимає,
До трьох зелених байраків прибуває.
Козаки до Сірченка Петра словами промовляли:
„Сірченку Петре, не безпечно себе май,
Коней своїх козацьких од себе не пускай“.
А Сірченко Петро на теє не повіряє,
Під тернами байраками лягає-спочиває,
Коні свої козацькі далеко од себе пускає,
Тільки Голуба Волошина до коней посилає.
Турки теє забачали,
Із тернів, із байраків вибігали,
Голуба Волошина у полон до себе брали,
І ще словами промовляли:
„Голубе Волошине! Не хочемо ми ні твоїх коней вороних,
Хочемо ми добре знати,
Щоб твого пана молодого добре ізрубати“.
Голуб Волошин словами промовляє:
„Турки,
Коли можете ви мене од себе пускати, —
Можу я сам йому с плеч голову зняти“.
Турки того дізнали
Голуба Волошина од себе пускали,
Голуб Волошин до Сірченка Петра прибуває,
Словами промовляє:
„Сірченку Петре, пане молодий,
На доброго коня сідай,
Меж турками поспішай“.
Не вспів Сірченко Петро меж турки-яничари вбігати,
Мог йому Голуб Волошин с плеч голову зняти.
Тогді турки Пилипа Мерехвіянського округ оступали,
С плеч голову козацьку знимали.
Козаки стародавнії теє забачали,
На добрії коні сідали,
Турок побіждали,
Козацьке тіло позбірали,
До стародавнього куреня привозили,
Суходол саблями копали,
Шапками-приполами землю носили,
Казацьке тіло схоронили.
Отаман Торський, Яцько Лохвицький теє зачуває,
До вдови старенької, Сірчихи-Іванихи, в город у Мерехву письмо посилає,
Сірчиха-Іваниха письмо читає,
Словами промовляє,
До сирої землі крижем упадає:
„Що вже тепер на моїй голові три печалі пробуває:
Перва печаль, що я сім год пробувала,
Сірка Івана в очи не видала,
Друга печаль, що Сірченка Петра на світі живого немає,
Третя печаль, що Сірченко Роман умірає“.