Антологія римської поезії/Горацій/Оди I, 32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ГОРАЦІЙ.
Оди І, 32.
До ліри

 

ПРОСЯТЬ нас і ждуть. І коли не марно
Награвали ми, коли рік і більше
Житиме наш спів, — на латинський голос
 Грай мені, ліро!

На Лесбосі вперше озвався спів твій:
Там Алкей, співець і невтомний воїн,
Як пригонить часом на вохкий берег
 Човен розбитий, —

На твоїй струні Афродиту славив,
Славив Вакха й Муз, пустуна Ерота
Й Ліка-хлопчака темнооку вроду
 Й кучері чорні.

Феба дивний дар, на бенкетах Зевса
Всім бажаний гість і в трудах щоденних
Пільга й супокій — на моє благання —
 Ліро, озвися!

——————

На Лесбосі вперше озвався спів твій. Горацій дивиться на себе, як на спадкоємця Лесбійських поетів Алкея (600 р. перед Хр.) і Сапфо. Вірш витримано в так званій сапфиній строфі, яка складається з трьох дев'ятискладових — сапфиних рядків і одного п'ятискладового — versus Adonius