Біблїя (Верн)/I
| ◀ Передмова | Біблїя, або книги Старого Завіта пер.: Л. У. I. Зміст Біблїї |
II. Складанє Біблїї ▶ |
|
Біблїя з'являєть ся нам у двох досить відмінних виданях: єврейська Біблїя і грецька Біблїя. Єврейська Біблїя має три великі роздїли: I. Тора (Thorah) або Закон, що теж зветь ся книгами Мойсеєвими або Пятикнижєм; II. Небіїм (Nebyim) або Пророки; III. Кетубім (Kethoubim) себ то писанє. Сї три віддїли мають у собі ось які книги: Тора або Закон має пять книг: 1) Битіє; 2) Вихід; 3) Левітів; 4) Числа; 5) Второзаконє. Небіїм або Пророки мають шість так званих перших пророків, потім 15 книг так званих остатнїх пророків, разом 21 книга; ось їх реєстр; 6) Ісуса Навина (Josue); 7) Судіїв; 8) перша книга Самуіла; 9) друга книга Самуіла; 10) перша книга Царств; 11) друга книга Царств; 12) Ісаія; 13) Єремія; 14) Єзекіїл; 15) Осія; 16) Іоіл; 17) Амос; 18) Авдїй; 19) Іона; 20) Міхей; 21) Наум; 22) Авакум; 23) Софонїя; 24) Аґґей; 25) Захарія; 26) Малахія; останнї 12 книг можуть уважатись за один том, тодї твори остатнїх пророків мають складати ся з 4 книг. Кетубім або Писаня мають 13 творів: 27) Псальми; 28) Притчи; 29) Йов; 30) Пісня Пісень; 31) Рут (Ruth); 32) Плач Єремії; 38) Еклєзіяст; 34) Естер (Esther); 35) Даниїл; 36) Ездра; 37) Неємія; 38) перша книга Лїтописів (Chronica) або Паралїпоменон; 39) друга книга Паралїпоменон. Усїх разом 39 книг.
Грецька Біблїя, себ то виданє Біблїї зроблене в давнї часи для Жидів, що говорили по грецьки, принята й християнською церквою, має ті самі книги, лише в иньшому порядку і з чималими додатками: сї додатки часом доповняють текст, а часом становлять цїлі нові твори. Ми спогадаємо тут ось які зміни в порядку книг гебрайської Біблїї: Рут поставлена після Судіїв; дві книги Самуїла і дві книги Царств злучені під назвою чотирьох книг Царств; книги лїтописів або Паралїпоменон, Ездри й Неємії поставлені зараз після Царств, а після них стоїть зараз Естер; книги властиво пророчі відсунені на самий конець, а на їх місце поставлені головні Писаня, власне Йов, Псальми, Притчі, Еклєзіяст і Пісня Пісень. В зборі властивих пророків видно, що Даниїл стоїть після Езекіїла, а Плач єсть немов продовженєм книги Єремії. Додатки до Естери і Даниіла змішані з самим текстом сих книг. Кілька книг невідомих єврейській Біблїї вставлено в ріжних місцях: (40) Товія і Юдіт після Неємії, (42) книга Премудрости Соломона і (43) Екклєзіястик після Піснї Пісень; (44) Варух після Єремії, врештї (45 і 46) дві книги Макавеїв після Малахії. Всїх разом 47 книг. Сї роздїли і порядок зостались взагалї ті самі в (латинській) Вульґатї і в нових перекладах Біблїї з тією невеличкою відміною, що протестанти ставлять частїйше окреме книги другого канону, себ то ті книги грецької Біблїї, яких нема в єврейській. Взагалї подїли, про які ми тілько що говорили, можна звести до таких головних назв: 1) закон; 2) історичні книги; 3) поетичні книги і книги премудрости; 4) пророчі книги.
Кожній з сих 46 книг у нас будуть присьвячені окремі статї. Тут ми маємо тілько дуже коротко характеризувати їх, так щоб можна було здати собі справу про зміст Біблїї. Щоб се зробити, ми приймемо такий спосіб клясифікациї, який найбільше уживаєть ся в новітні часи, послугуючись працею біблїйної критики. Біблїйні книги можна роздїлити на чотири круги: I. Історичні книги, — се книги Судіїв, 1 і 2 Самуіла, 1 і 2 Царств, Ездри й Неємії, 1 і 2 Паралїпоменон, 1 і 2 Макавеїв; II. Книги Закону або Початків — се 5 книг Мойсеєвих, книга Ісуса Навина (Josue); III. Пророчі книги — се книги Ісаїї, Єремії, Єзекііла, Даниіла; 12 Малих пророків; IV. Книги поетичні і книги премудрости — до сих належить Псальми, Притчі, Йов і решта біблїйних книг.
I. Історичні книги оповідають історію Жидів, починаючи этого часу, коли вони оселились на палестинській землї. Книга Судіїв показує нам жидівський народ серед ріжних чвар, коли ще не встановилась упорядкована держава; книги Самуіла розповідають нам, як Саул дійшов до царського стану, дякуючи прихильности пророка Самуіла, потім доводять розповідь до остатнїх часів царя Давида, що настав по Саулї; книги Царств оповідають про вступленє на трон Соломона, про царюванє його, далї все дуже коротко — окрім уступів про пророків Ілію та Єлисея — оповідаєть ся про долю двох царств, Ізраеля або десяти колїн і Юди, до зруйнованя Юди Халдеями (588 до Р. Хр). По хронольоґії, яка вживаєть ся в сих книгах, можнаб подумати, що перші подїї згадані там відносять ся до часів коло 1500 року до християнської ери, але є поважні причини до того, щоб сю дату знизити значно і дійти до 1100 р. Висше згадані книги, се одинокі жерела, з яких ми можемо собі скласти яке небудь понятє про стародавні часи жидівської історії, або про долю давних жидівських царств (від 1100 р. до Р. Хр. до 588 р. до Р. Хр). Ми бачили, що єврейська Біблїя заводить сї книги в рубрику „перших пророків“. Ся назва обясняєть ся тим, що в сих книгах панує улюблена теза пророчих писателїв, по якій щастя чи лихо народа залежить від його вірности національному Богови. Всї разом сї книги, що власне складають один твір у кількох томах, відзчачають ся доґматичним поглядом на річи, і погляд сей проведений скрізь систематично; в кожну хвилину одначе з'являють ся таємничі особи, „пророки“, орґани божої волї, що провіщають Євреям остатню руїну, справедливу кару за їх провини проти релїґії й моралї. Цїлий твір можна-б назвати проповідю про те, як Жиди отримали з божої ласки благодатну країну, потім утратили її по своїй винї, не вважаючи на численні остороги. Відомо, що після полону або вавилонського вигнаня Жиди, під протекциєю або принаймі при толєранциї перських владик, спромогли ся відновити в Палестинї сталий лад. Книги Ездри й Неємії дають нам деякі покази, на жаль досить невиразні, на сї подїї, що належать до кінця VI ст. і до всього V ст. до нашої ери. Книги Паралїпоменон дають короткий звід давної історії і початків житя нациї в формі ґенеальоґічних реєстрів потім коротко розповідають про долю Єрусалима і юдейського царства до часів полону, звертаючи особливу увагу на справу культа. Се немов би нове виданє давної жидівської історії, написане з погляду духовенства і столичного попівства. Книги Макавеїв оповідають про повстанє Макавеїв проти царя Антіоха, що були в другому столїтї до нашої ери і закінчились відновленєм крайової держави, незалежної від чужинцїв.
II. Книги Закону або Початків се ті, що звичайне ставлять ся завжди з самого початку Біблїї. Їх називають Мойсеєвими книгами або Пятикнижєм; новітні люди уважають відповідним долучати до них і книгу Ісуса Навина, тодї се виходить твір в шести книгах або Шестикнижє. Шестикнижє описує давну долю прадїдів жидівської нациї, починаючи не тілько з патріярхів Авраама, Ісаака та Якова, але від самісїнького початку сьвіта і людий. Се дає надзвичайно широку картину, бо Ізраель з'являєть ся центром і підвалиною всеї сьвітової історії. Звідси Боссюе мав зробити тілько один крок, щоб дійти до пляну всесьвітної історії. Шестикнижє оповідає надто докладно про те, як власне Жиди вийшли з Єгипту під проводом Мойсея, потім про їх пробуванє біля гори Синаю, де Бог дав їм повний закон через сього самого Мойсея, потім про завоюванє краю ханаанського Ісусом Навином. З шести книг пять віддані сїй темі. Шестикнижє отже єсть епопея початків нациї, а в неї вставлено повний збір законів громадських і обрядових. Се можна так звести в одно реченє: Як Бог дивно справдив обіцянку, дану патріярхови Авраамови, і дав його нащадкам у власть ханаанський край, щедрий і чудовий дарунок божий.
III. Властиві пророчі книги складають ся з промов до люду, що говорили при певних обставинах сьвяті промовцї, речники божі, „пророки“. Сї промови розвивають ся завжди на одну тему: жидівський народ, покидаючи національного Бога для чужих богів, іде до своєї погибелї; про теж Бог, по свойому милосердю, згодив ся помилувати невеликий гурт і той гурт стане коренем нового Ізраеля. Новий Ізраель буде щасливий і славний за свою слухняність божим наказам; він побачить, як чужі народи приймуть його культ і його Бога. Колиж розібрати кожну книгу окремо, то видно, що Ісаія, сучасник царя Єзекії (друга половина VIII ст. до нашої ери) віщує в першій частинї своєї книги (гл. I–XXXIX), що царство Юдине витримає напад Асирийцїв, а потім упаде перед халдейським паном, але з надїєю на славне відродженє, а в другій частинї книги (гл. XL–LXVI) милосердє національного Бога визволяє божий народ із вавилонського полону і поселяє його знову на палестинській землї; ми бачимо, що Єремія, сучасник Йосиї й останнїх володарів юдейських (кінець VII ст. і початок VI ст.) стараєть ся впевнити своїх сучасників, що даремна буде всяка оборона проти Халдеїв, слуг божої помсти, і що красше здатись на волю божого промислу, бо він напевне після часу тяжкого досьвіду підведе знову свій народ із руїни: — бачимо, що Єзекіїл, що належить до першої половини VI ст. (час полону), показує в минулому зруйнуванї Єрусалима і в вавилонському полонї кару, що завдав національний Бог за ріжні проступки; але прощеня настане і пророк укладає вже пляни для відбудованя церкви, культу і народу на палестинській землї. Даниіл, віднесений теж до часів полону (VI ст. до нашої ери), показує нам у цїлому рядї образів долю жидівського народу аж до часу релїґійних утисків Антіоха Епіфана, з яких народ має вийти вірним і переможцем; 12 малих пророків, кожний в свойому часї і в свойому крузї, від VIII до V ст. прикладають до сучасних їм з'явищ ті самі рациї, мішаючи картаня з надїєю.
Книги поетичні і книги мудрости всї досить розмаіті. Книга Псальмів, се збірник 150 поезий, взагалї коротких, релїґійних гимнів і справжнїх церковних співів; в наголовку більшої частини сих поезий стоять імена авторів, найчастїйше Давида. Йов, се величня поема, в якій автор виступає проти ідей про справедливе роздїленє щастя й нещастя між людьми по заслузї. Пісня Пісень, се піснї про коханя; Плач Єремії — елєґії на руїну Єрусалима; до них можна зблизити книгу Варуха, що має в собі ріжні релїґійні науки. Книги мудрости складають ся з Еклезіяста, книги Премудрости Ісуса сина Сірахового (Ecclésiastique) і книги Премудрости Соломона. Врештї можна зібрати до купи чотири книги: Рут, Естер, Товія і Юдіт, що оповідають про ріжних людий, надто жінок, як вони через свою побожність та відвагу виходили з найтруднїйших колїзий і навіть визволяли жидівський народ із розпучливих обставин.
Клясифікація, яку ми вказали, здаєть ся найвигіднїйша при розборі ріжних книг; вона не ломить принятих звичок і дає такі ґрупи, що їх легко обійняти поглядом. Почавши з історичних книг можна собі від разу знайти ґрунт, на якому має розвиватись історія лїтератури. Всеж ми спогадаємо тут дуже дотепну і багато в чо́му добру клясифікацію, приняту д. Райсом у його великій працї „La Bible“. Сей учений роздїлив Старий Заповіт на сїм частин: 1) Історія Ізраеля від завоюваня Палестини до полону, що відповідає книгам Судіїв, Самуіла і Царств; 2) Пророки поставлені в хронольоґічному порядку (окрім Даниіла та Йони); 3) Сьвята історія і Закон (Пятикнижіє та Ісуса Навина); 4) Церковна лїтопись Єрусалимська, себ то книги Паралїпоменон, Ездра й Неємія; 5) Поезия лїрична, що складаєть ся з Псалтиря, Плачу і Піснї Пісень; 6) Фільософія релїґійна і моральна, куди входять книги Йова, Притчі, Еклезіяст, Премудрости Іс. сина Сірахового, Премудрости Соломона, потім під спеціяльною рубрикою моральних оповідань Йона, Товія, врештї Варух; 8) в кінцї лїтература полїтична і полємічна, що складаєть ся з Рут, 1 і 2 книги Макавеїв, Естери і Юдіти.