Біблїя (Верн)/IV
| ◀ III. Біблїя і гебрайська лїтература | Біблїя, або книги Старого Завіта пер.: Л. У. IV. Характеристика Біблїї з релїґійного й лїтературного погляду; її мова й стиль |
V. Текст і переклади Біблїї ▶ |
|
Ми не думаємо оцїнювати тут Біблїї з погляду доґматичного. Ріжні церкви — юдейська й християнська в своїх ріжних відмінах — уважають її за книгу натхнену (inspiré), себ то за таку книгу, де божа сила зібрала всї накази про доктріну й поводженє, про те, як людина мусить вірити й робити. Ми-ж, тримаючись тут тільки чисто історичного погляду, мусимо признати, що релїґійна і моральна вартість Біблїї єсть непорівняна, бо ся книга, появлена на ґрунтї малої юдейської країни, у народу без великої полїтичної ваги, написана за 20 або 22 ст. тому назад, мовою невідомою західним народам, ся книга покорила всю Европу в перекладах на мову перш усього грецьку, потім латинську, потім нїмецьку, анґлїйську, французьку, і вона затримала завойоване при собі, зоставшись сьвятою книгою для всїх народів, що йдуть на чолї цівілїзациї. Ось фактична проба релїґійної і моральної вартости Біблїї. Жидівські учені потрафили дати ідеям всевлади і справедливости божої, прінціпам особистого, родинного й громадського щастя таку здатну форму, що вона за вісїмнацять столїть не втратила свого впливу. Навряд чи треба додавати, що ся вартість жадним способом не залежить від тих дат, які визначені для складаня чи то укінченого збірника, чи то окремих книг; чи Пятикнижє або Пророки будуть твором XIV, XIII ст., чи тільки III ст. до Хр., від сього не вменшить ся значінє поданої в них моральної науки.
Дуже цїкаво порівняти релїґійну вартість Біблїї з вартістю иньших подібних утворів. В наш вік люди робили собі в сїй справі чималі ілюзиї підчас великих відкрить в Індії та Персиї. Сподївано було знайти далеко богатші релїґійні лїтератури, більше згідні з духом „арійських“ наций. Сї фантазиї минули. Всї порівнаня Біблїї з релїґійними писанями Індиї, Персиї, Китая, Єгипта, Ісляму вийшли на користь Біблїї. Вона надто добра тим, що складена в укінчений збір і не губить ся в нескінчених та туманних розправах. Сим вона зовсїм надолужує ті хиби в композициї, що ми вказували в нїй. Лїтературна вартість Біблїї мусить бути поставлена як найвище. Новітні великі лїтератури через те так дуже піддавались її впливови, що вона вражала заразом і розмаітістю і помірністю справдї клясичною в вислові своїх улюблених ідей. З Біблїї можнаб скласти таку антольоґію, що моглаб устояти проти всякої иньшої. Згадаймо між иньшим картину сотвореня сьвіта (Битія — I) величню по красномовности й простотї; оповіданє про гріхопаденє (Бит. II і III), де популярна форма єднаєть ся з тонким дослїдом і з гіркою красномовністю; потім уступи з патріяльхальної епопеї, такі як виступ Авраама в оборонї Содоми, посольство Елєазара до Мезопотамії, вдячність Йосифова, оповіданє про єгипетські кари, синайські сцени, деякі сторінки з Второзаконя, багато промов Ісаії та Єремії, де мова то горда, то проймаюча й чула. Черпайте з Йова, Псальмів, Рут, Піснї Пісень, Еклєзіяста і з книжок історичних, ви в них знайдете стільки скарбів, що вам трудно буде вибирати між ними. Біблїя, в своїй цїлости — клясичний твір, бо ті релїґійні й моральні правди висловлені в нїй, зібрані там у короткі й вражаючі реченя. Тільки сим не хочемо сказати, що сьвяті письмовцї завжди утримувались на однаково високому рівнї морального натхненя і лїтературної вартости. Напр. описи різнї в Іс. Навинї і Числах показують прикрий дух фанатизму і національної виключности, так само і книга Естери.
Не можна сказати, щоб Пісня Пісень намовляла до чистих звичаїв, а Еклєзіяст заохочував до відважного дїла. В Псальмах є чимало холодних лїтанїй; в Пятикнижю, Іс. Навинї і Лїтописї чимало самохвальних тірад, нагромаджених чисел і технїчних дрібниць, у Єзекііла й Захарії темряви і уступів непевного смаку, в Йоеля багато холодної реторики. Алеж власне тут можна сказати: ubi plura nitent, non ego paucis offendar maculis.
Друга риса, що додає Біблїї клясичного характеру, се цїлковита натуральність, надзвичайна простота, через яку досягають ся найбільші ефекти. Люди часто на сьому помилялись, не дослїдивши добре, і говорили, що се „примітивність“, що сї твори зложені серед люду простого, ще дуже близького до природи. Се дуже хибна думка. Такі бездоганні твори, як Бития та Йов могли повстати тільки в часи найповнїйшого духового розвитку, при помочи глубокої науки та письменського хисту. На сих двох книгах найбільш основували мильні думки, бо в сих книгах шукали відбитя номадного та пастушого житя самих прадїдів нациї, не розуміючи того, що тільки культурний чоловік, справжнїй артист міг намалювати сї чудові образи; врештї номадне, пастуше житє, провадилось у Палестинї до самих християнських часів у південній частинї Юдеї на східному березї Йордана.
Врештї, щоб краще признати здібности єврейського ґенїя, ми цїлком противимось тому розбиваню Біблїї, що ввели в моду критичні школи. Замість того, щоб приймати книжки такими, як вони дійшли до нас, признаючи при тому, що є причини бачити в них роботу не одного автора, — їх розбивають і з сих уривків складають штучно книги, що повинні були бути, і дають сим книгам зовсїм умовне істнуванє. Забуваєть ся справжній твір, що єсть тепер, що має історичну форму, для гіпотетичного і не запевненого складаня. Такими способами можна позбавити довіря ті студиї, що виключивши з них помилки в методї, дуже прислужили ся нам до розуміня давної жидівської лїтератури. Треба відкинути сї готові кадри; не годить ся вважати часів відбудуваня за „рабінський“ вік, нездібний до жадного натхненя, до нових і відважних лїтературних концепций. Сей присуд оснований на чистому непорозумінї і може привести до найтяжших помилок; він походить від неправдивої і ненависної думки про Юдейство. Деякі християнські теольоґи обявили, що відколи Біблїя була скінчена, за часу Ездри, Жиди стратили божу ласку й натхненє і впали в якийсь духовий і моральний рахітизм. Се просто чистий абсурд. Ми мали поважні причини, щоб віднести до часів відбудуваня збір книг, де сяє творчий ґенїй лїтературний дуже вільний, поєднаний з непорівняним моральним натхненєм. Знов же доказано, що починаючи з III ст. до Хр., Жиди почали в греко-римському сьвітї ту надзвичайну пропаґанду, що проложила путь християнству і направила його течію. Отже пора вже зректи ся тої образливої і дурної характеристики останнїх дохристиянських столїть.
Мова Біблїї єсть єврейська, належить до сїм'ї так званих семітських мов, як от арабська, фенїкійска та арамейська (сирийська). На скілько можемо сягнути назад, ми вважаємо можливим уставити, що ті народи, які заселяли південну частину Сириї (басейн Йордана) від XI ст. до Хр., до часів полону: Ізраелїти, Моавіти, Аммонїти, Ідумеї, говорили на ріжних мовах дуже близьких між собою і невелика ріжниця мов не заважала племенам зноситись між собою. В VI і V ст. полїтичні турботи, здаєть ся, кинули деякий заколот; давня єврейська зосталась мовою науковою, мовою учених і письменників єрусалимських і такою вона зісталась аж до часів християнської ери; але народня мова де далї все більше піддавала ся сирийському або арамейському впливови. І се до такого ступня, що в деяких найменше давних писанях Біблїї маємо чимало сторінок написаних по арамейськи; їх називають недокладно халдейськими. Переміна давної єврейської мови на арамейську в народньому вжитку стала ся помалу, а певне пішла хутко, починаючи з III ст. до Хр., тілько сьому неможливо визначити докладно дати. Знов же й грецька мова хутко розширювалась, і можна поставити питанє про книжки заховані в грецькій колєкциї (книги другого канону), чи не були вони написані від разу по грецьки. Принаймі єврейські оріґінали сих книг зникли.
Певне більшість єврейських книг була написана письмом того типу, що звуть фенїкійським або давним єврейським; певне незадовго до християнства вони були переписані квадратовими лїтерами, що звуть ся вавилонськими, і так вони й досї зостались.
Що до біблїйного стилю, то ми тут обмежимось що найпотрібнїйшими увагами. Єврейська мова, при всїй простотї її складнї, надаєть ся з надзвичайною легкістю до вираженя найріжнороднїйших ідей і почувань, і се було великою пересадою, коли її уважали за негідну до вираженя фільософічних ідей. Се мова з міцного й блискучого металю, по виразности й силї її можна рівняти до латинської. — Тут не місце входити в питаня, до якого ступня на основі лїнґвістичних відмін ріжних книг можна визначити їх дату і походженє сих книг. Сього крітерія надуживано занадто і вже доказано, що основи ті були не досить поважні. При тому було показано, що там, де здавалось, були архаїзми, уважнїйше око мусїло допустити неольоґізм, наслїдок поступової арамаізациї мови. Певно, як би тілько можна було по яких вказівках узятих із самих книг, — а вже ми бачили, при яких непевних здобутках ми зостались у сїй справі, — розкласти їх на кілька столїть, то можна би спробувати зложити главу історії єврейської мови, порівнюючи їх стиль; алеж тепер сього не можна зробити. Можна тільки взагалї сказати, що великі збірники: Закон, кн. історичні і пророчі, написані клясичною єврейською мовою, але що в деяких книгах роздїлу Kethoubim або Писань пробиваєть ся видимо зростаючий вплив арамейських диялєктів. —
Так звані поетичні місця в Біблїї заслугують особливої уваги. Вони стрічають ся подекуди в Пятикнижі та в кн. історичних. Але книги пророчі, Йов, Псальми, Притчі, Пісня Пісень, усї вони сливе виключно поезиї. Проте досї не могли визначити в них нї міри, нї стіп, нї риму; характерна риса єврейської поезиї, се паралєлїзм, себ то подвоєнє вираженя думки. Сей спосіб знаходить собі ріжнородне застосованє і біблїйні письменники осягають ним великі ефекти. Можна би сказати, що поезия єврейська, се скоріш витриманий мірний стиль, доведений часами до строфи. Ось кілька прикладів сього паралєлїзму:
1) Які хороші твої намети, Якове!
2) Твої оселї, Ізраелю!
1) Вони простягли ся неначе долини,
2) Неначе сади над рікою, і т. и.
1) Повстань, Вилак, і слухай,
2) Склони свій слух до мене, сину Сіппорів!
1) Гилька виросте з стовбура Єссейового,
2) Парість піде з коріня його. —
1) Хай згине день, коли вродив ся я
2) І ніч, що мовила: вродив ся син. —
1) Чому не вмер я в материнім лонї?
2) Чом не сконав, виходячи з утроби?
1) Слово твоє підіймало тремтячих,
2) Ти укріпляв колїна, що вгинались…
1) Тепер прийшлось до тебе — ти ослаб!
2) Тепер ти влучений і ти збентеживсь! —
1) Коли Ізраель вийшов із Єгипту,
2) Коли віддалив ся від чужого народу дім Якова…
1) Юда став сьвятинею його,
2) Ізраель був обладою його.
1) Побачило море й побігло від нього,
2) Йордан повернув ся назад.
1) Плигали гори немов барани,
2) Могили неначе ягнята.
1) Що тобі, море, чого ти біжиш,
2) І ти Йордане, чого відступаєш?… і т. и.