Біблїя (Верн)/V
| ◀ IV. Характеристика Біблїї з релїґійного й лїтературного погляду; її мова й стиль | Біблїя, або книги Старого Завіта пер.: Л. У. V. Текст і переклади Біблїї |
|
Питаня про історію і остатню встанову тексту єврейської Біблїї (про грецьку Біблїю див. трохи нижче) ще досї не розяснились як слїд. Ми скажемо тут як найкоротше все головне про сю справу, поневолї тримаючись тілько можливих догадок. Найдальший пункт, якого можемо сягнути, принайменше думкою, се складаня серії Іс. Навина, Пятикнижя і книг історично-пророчих коло 200 і 160 р. до Хр. В ті часи сї книги мусїли бути написані на звоях (volumes) шкіри виробленої для писаня. Сї звої мали форму давних стяжок, подїлених на сторінки вертикально, і читали їх навиваючи один конець на паличку, розвиваючи в той час другий конець. Звичаєм семітських мов, усї тексти були писані самими співзвуками, себ то без самозвуків, наголосів або знаків пунктуациї. Думають навіть, що слова писались безроздїльно, а се при браку самозвуків, щоб визначали вимову, давало часто привід до помилок. Що до Писань, вони певне були написані на окремих звоях, уважаючи на час, коли були приняті як книги навчаня. Що до подїлів заведених у сих біблїйних текстах, то тут допускають роздїли досить великі відповідно до довгости уступів, що читались реґулярно на зібранях вірних.
Ось пункт початку працї над текстами єврейської Біблїї: перші списки були зовсїм добрі для прилюдного читаня, бо звичай помагав віддїляти слова і акцентувати їх; але пізнїйше повстали великі невигоди. Справдї після страшного розгрому жидівської країни, жидівські школи, що цвили в Тиверіядї, в Палестинї і в Вавилонї, від V до X ст. нашої ери, завважили, що традицийний текст був не досить забезпечений від усякої лихої зміни. Текст сей дійшов до них запевне з великими відмінами, що поробились цїлими віками; вони додали до нього цїлу систему точок: самозвуків, знаків акцентуациї і пунктуациї і тим уставили на далї читанє нерухомо. Можна думати, що ся робота, передана нам у рукописах і заведена вже від кількох столїть у друк, дійшла до нас без змін.
Історія тексту Біблїї зводить ся отже до сих двох головних точок: перше виданє тексту було зложене коло двацяти столїть тому назад при обставинах, що грозили всякою небезпекою для книжок. Чи треба говорити про переписку, що конечне провадила до варіянтів, про зіпсутє і зужитє манускриптів, зроблених із більш і менш міцного матеріялу і т. и.? По десяти столїтях учені вставляють вкінець верзию найбільш поважану за їх часу, що робить ся потім справжнїм textus receptus для новітньої Европи. Отже автори сеї ревізиї чи рецензиї самі відріжняють те, що „написано“, від того, як треба „читати“„ і признають, що текст дійшов до них не без спотвореня; вони зазначують теж багато трудностий в дрібницях і звертають увагу на непевні лїтери.
Відомо, яких обставин вимагає новітня критика, щоб установити знову давний текст: збирають манускрипти, переважно найдавнїйші, оцінюють варіянти і становлять головні з них поруч верзиї, яку вважають найбільше вартою признаня. Отже матеріялів для такої роботи нам сливе зовсїм бракує в Біблїї, бо всї давні рукописи, ранїйші перегляду учених жидівських, званих Масеортами, згинули, і дійшов до нас тілько текст, що вони встановили скоріш способом традицийним, нїж справдї критичним. Се тим більше шкода, бо біблїйний текст з'являє нам не одну трудність. Порівнюючи тілько деякі уступи, що дійшли до нас подвійними в самій Біблїї, бачимо, що переписники обертали ся з текстами на диво вільно. Отже час узяти ся до критичного перегляду єврейського тексту, зазначуючи всї місця, де бракує сенсу. Хотячи їх поправити, можна з повним правом ужити вільности при перемінї самозвуків і знаків пунктациї, що походять із масоретських часів. Можна, в другій лїнїї, із великим розмислом зміняти подїл слів, і, в третїй лїнїї, з найбільшою обережністю подавати зміни в співзвуках. Позитивних вказівок для такої роботи бракує, бо нема рукописів, що з'являлиб собою варіянти, а такі рукописи запевне були в домасоретські часи, але праця учених знищила їх, через те треба брати на підмогу давні переклади, грецький, латинський, сирийський, що були зроблені по виданих справдї стародавних, давнїйших від масоретського. Добре критичне виданє Біблїї — не можна сказати, щоб ся праця була виповнена досї як слїд — мусить бути згідним з тільки що визначеними правилами. Ми додамо, що всї заразом біблїйнї тексти можна уважати за досить добре доховані. — Звичайне, роздїл на глави і вірші (стихи) не походить із дуже давнього часу; шкода, що його було зроблено дуже неправильно, часом занадто лехковажно. Але, коли він уже осьвячений звичаєм, то краще триматись його.
Все, що відносить ся до перекладів Біблїї, має великий інтерес, бо власне через переклади на чужі мови сьвяті книги жидівські розходились по греко-римському сьвітї, а потім і по всьому сьвітї. Завоюваня Александра і встанова Царств, що вийшли з його спадщини, ввели західну Азию в круг грецької цівілїзациї. І самі Жиди з дивною зважливістю прилучають ся до сього руху; всї перегородки, що хотїв установити вузький сепаратизм, були переступлені і перекинуті. Жидівські кольонїсти, що оселились в Єгиптї, в Александрії, забули навіть свою рідну мову; але-ж вони держались своєї віри, батьківських звичаїв, і через те не могли обійтись без своїх сьвятих книг. Звідси повстала конечна потреба перекладу Біблїї на грецьку мову. Можна собі здумати, що найперше був зроблений переклад Пятикнижя, потім перекладено потрохи історичні й пророчі книги, в рештї Писаня. Сей переклад єсть версия Семидесяти (Septante), або докладнїще LXXII перекладачів. Про се склалась лєґенда: сїмдесять два вчені, зачинені в сїмдесяти двох окремих келїях, перекладали кожний нарізно, але одночасне, сьвяті книги; але як потім порівняли їх працї, то з дивом побачили, що всї сїмдесять два переклади були однакові що до лїтери. Чим же обяснити такий факт, як не божим натхненєм? Ближчі дослїди одначе показали, що грецький переклад, хоч і вартий похвали, але до нього треба відноситись дуже обережно. Не тілько через вплив певних фільософічних поглядів, що походили з грецької цівілїзациї, зміняли перекладачі багато уступів, але в роботї видно дуже часто слїди поспіху і непевне знанє мови первотвору. З деякими книжками дуже погано обійшлись, деяких порядок дуже перестановлений; видно багато скорочень, а надто додатків, що не мають жадної автентичности. Наскілько можна судити, робота, що скінчилась установленєм верзиї LXX, або грецької Біблїї, могла бути почата коло 200 р., потім провадилась до християнської ери заходом цїлого ряду осіб, неоднаково компетентних. Автори, як ми бачили, не вважають нї на порядок, нї на число книг, принятих у канон палестинських Жидів: вони вводять туди кілька нових книг, часом великої вартости, за що маємо їм дякувати; нові твори, се „книги другого канону Старого Заповіту“. Переклад Семидесяти або грецька Біблїя грає чималу ролю в історії релїґійних ідей; дякуючи погреченим жидівським ученим, єврейська Біблїя стала приступна для заходу. Се „европейське“ виданє Біблїї, здаєть ся, стало певного часу єдиним, яке знали культурні Жиди; через нього зостала ся в тїни єврейська Біблїя. Власне верзиєю LXX користують ся Філон, Йосиф, письменники Нового Заповіту, не конче вважаючи на варіянти її проти ориґіналу. Сї варіянти та відміни LXX від єврейського тексту найчастїйше походять із вини перекладачів, часами однак залежать і то часто, ще й від того, що перекладачі мали у себе відмінний текст від нашого. Текст верзиї LXX на жаль дійшов до нас в дуже пожаданому станї, а справдї критичного виданя сеї верзиї ми не маємо й досї; про те вона, незалежно від її великого історичного інтересу, єсть дорогоцїнним способом до поправки єврейського тексту.
Поруч із грецькою верзиєю треба дати почесне місце латинській верзиї. Західна Европа, що говорила латинською мовою, хутко почула потребу в сьвятих книгах на сїй мові. Тодї була перекладена по латинї верзия LXX. Тілько важнїйші уривки сих давних латинських перекладів, відомі під загальною назвою Vetus Itala, доховались до наших часів; недавно у Франциї опублїковано найцїннїйший із сих текстів, Пятикнижє Лїонське. В кінцї IV ст. по Хр., сьвятий Єронїм задумав дати християнському латинському сьвітови поправнїщу Біблїю, перекладену просто з ориґіналу; він написав просто з єврейського той переклад, що потім став офіцияльним під назвою Вульґати (Vulgata). В загалї Вульґата, се праця дуже варта уваги, дуже вдатна і при нїй доси зосталась її висока вартість. Зроблена вона на підставі єврейських текстів, ранїйших масоретського перегляду, отже вона цїнна тим, що сьвідчить про стан, в якому був текст в той час, і наводить нас на корисні поправки традицийного тексту. Шкода тілько, що Церква латинської мови, для того, щоб не порвати з певними звичками власне в тому, що відносить ся до Псалтиря, перемішала у многих місцях тексти Vetus Itala з верзиєю сьвятого Єронїма. Дуже потрібно булоб мати сей переклад чистим, таким, як він вийшов із рук свого автора. Ми зазначуємо тут, що численні біблїйні цитати, які притягають ся в отцїв латинської й грецької церкви, були порівнювані з Біблїєю, щоб побачити, якими текстами чи верзиями вони користувались; се дуже корисний спосіб для критики тексту, і не треба забувати, що багато сих цитат могли бути зроблені на память і через те не можуть зовсїм певно давати понятя про виданя Біблїї, що уживались письменниками. Відомо, що Вульґата затримує книги другого канону, властиві перекладови Семидесяти.Є чимало давних верзий на східні мови, з них деякі дуже корисні, щоб установити, наскілько взагалї затримав ся в цїлости традицийний текст і де в ньому недостачі; з сих перекладів ми згадаємо тут арамейські тарґум, переклади, або скоріш перекази (вільні переклади), зроблені для вжитку вірних синаґоґи, таких, яким традицийна мова стала мало зрозумілою, — переклад сирийський, що має належати до II чи III ст. по Хр., переклад коптийський, для вжитку християн єгипетського похоженя, і переклад етіопський, що й доси тримаєть ся в Абісинїї; до нього з самого початку були прилучені декілька книг невідомих навіть перекладачам Семидесяти, таких, як книги Еноха і Ювілеїв; етіопський переклад вернув нам сї книги знову через багато віків після того, як вони затратились.
В міру того, як християнство займало де далї все ширші круги, почувалась конечність дати ріжним народам сьвяті книги на їх мовах. Можнаб зложити цїлі дуже цїкаві глави історії лїтератури, як би дослїдити ріжні форми, які прибирала Біблїя в нових діялєктах. Після винайденя друку переклади почали множитись і розходитись у числї небувалому до тої пори. Потім настав подїл, що зробила Реформация, і протестанство з надзвичайним запалом почало старатись, щоб зробити Біблїю приступною для всїх. У Франциї переклади на народню мову все множать ся після реформациї католицької й протестанської. Католики приняли головно переклад Сасі (Sacy), хоч на жаль він був зроблений не просто з ориґіналів. Протестанти найбільше вживали женевський переклад, нераз виправлений, потім переклади Маршена та Остервальда; перекладам тим бракує часто доброго стилю і розуміня тексту. В новійші часи протестанти французької мови зробили дуже великий поступ перекладом Сеґона (Segond), написаним мовою взагалї досить доброю і на підставі міцної екзеґетики. Як роботу жидівського похоженя, ми згадаємо Біблїю Кагена (Cahen). Врештї Біблїя Райса (Reuss) з примітками і вступними словами, не вважаючи на мову часами не зовсїм удатну, єсть книга великої цїни, єдина в своїм родї на французькій мові, бо в нїй ми знаходимо поруч із перекладом основаним на дуже поважному знаню мови оріґіналу, все найважнїйше з розяснень, які зібрали за сто лїт школи нїмецьких екзеґетів. В Анґлїї офіцияльна Церква має свою верзию, не давно переглянену дуже старанно; протестанська Нїмеччина хвалить ся перекладом, що вийшов з під пера самого великого реформатора Лютера; вартість сього осьвяченого перекладу зостаєть ся й досї великою, так що в нього задумали внести тілько деякі легкі поправки що до мови та ще такі, що потрібні при теперішньому кращому розумінї текстів. Нїмеччина має теж иньші переклади, писані католиками й протестантами; з них ми згадаємо переклад De Wette, оснований на глибокому знаню оріґіналу. Нема нї одної нациї або ґрупи християнської в Европі, яка-б не мала своєї національної верзиї Біблїї.
Дїло пропаґанди і вульґаризациї Біблїї набрало надто великої сили за наших часів через стараня товариств, що звуть ся біблїйними; се добровільні спілки, заложені найбільш у протестанських краях; вони збирають дари для того, щоб видавати Біблїю для всїх, у перекладах і за дешеву цїну. Найважнїйше з сих товариств єсть „Біблїйне товариство британське і чужоземне“, заложене 1804 р. Се анґлїйське товариство переклало й надрукувало Біблїю на 230 диялєктах; деякими з сих диялєктів не писано перед тим ще нїколи доси; щоб дати понятє про надзвичайну працьовитість сього товариства, ось показ диялєктів і мов для центральної й східної Европи: литовська, польска, верхне-лужицька, нижне-лужицька, чеська, мадярська, словінська, українсько-руська, верхне-романська, романська енґадінська, пємонтська, водівська (vaudois), північно-альбанська, південно-албанська, румунська, сербська, хорватська, західно-болгарська, східно-булгарська, естонська-дорпатська, естонська-ревельська, лївонська, карельська, самоєдська, калмицька, геремиська, чувашська, татарська, кримська і т. и. Для самої Індиї ми моглиб навести тут з пятьдесять мов або диялєктів. Товариство не відступило перед трудністю перекласти Біблїю на диялєкти центральної і південної Африки. Як тілько місіонери здобули словницю мови, перекладачі брались до роботи. Коли через кілька віків після нас хто візьметь ся написати релїґійну й інтелєктуальну історію XIX-ого віку, то ріжнородні наслїдки сих енерґічних заходів коло розширеня Біблїї будуть оцїнені як найцїкавійший факт. Може якому сьміливому вченому попадуть у руки примірники Біблїї на мові африканських Неґрів, і тодї йому може спаде на думку, що сї книги походять від туземцїв країни великих озер, від диких верхів Конґо або Нямца.Після сих вказівок про розширенє Біблїї в новому сьвітї, наше завданє скінчено: ми думаємо, що дали громадї в точній і безсторонній формі відомости, конечно потрібні, щоб здати собі справу про зміст, складанє, вартість і ширенє Біблїї. Кінчаючи, ми віддаємо ще раз честь сьому надзвичайному зборови, що єсть джерелом віри і побожности для вірних, а заразом із тим невичерпаним колодязем ріжнородних прикладів і науки для історика, фільософа й лїтерата.