Всесвітна історія/II/Австрийскі краї за часів Бабенберґів, Перемишлїдів і Арпадів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всесвітна історія. Том II
Йосип Чайківський
Австрийскі краї за часів Бабенберґів, Перемишлїдів і Арпадів
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
§ 6.

Найдавнїйші мешканці на териториї Австро-Угорскої монархії. Істория Австро-угорскої монархії від самого початку ріжнить ся цілковито від істориї других держав. Є она від самого початку істориєю держави. Підчас коли при инших державах говорить ся про витворенє ся народу, приміром народу нїмецкого, француского, при австрийскій істориї не може бути мови про витворенє ся якогось австрийского народу. Австро-угорска монархія повстала з трех груп країв, які жили з давна своїм відрубним житєм, мали свою мову, звичаї і обичаї, а лише з причини ріжних полїтичних обставин злучили ся з часом в одну цїлість. Австрийскі, ческі і угорскі краї розвивали ся зовсїм окремо і злучили ся разом тогди, як мали вже вироблену свою мову, звичаї, обичаї і свою історию.

Про найдавнїйші народи Австро-угорскої монархії знаємо дуже мало. Найдавнїйші народи звістні істориї, що замешкували територию Австро-угорскої монархії се Ілїрийцї над Адриятицким морем і Рети в Альпах. Десь около 500. р. пер. Хр. входять на територию Австро-Угорскої держави народи кельтийского походженя (Ґалїйцї), як Бої в нинїшних Чехах, Норики і Карни в Альпах. Рівночасно з ними мешкали в Угорщині Даки. З часом Римляни розширяючи границї своєї держави підбивають всї тоті народи і закладають на териториї Австро-Угорскої монархії численні провінциї, як Реция в нинїшним Тироли, Норікум, що простирала ся від Іну по Віденьский лїс, в західній Угорщинї Панонїю, у східній Угорщинї і Семигородї повстала провінция Дакія. Рівночасно з підбитєм приносили Римляни в здобуті краї свою культуру і просьвіту. Під їх впливом повстають на териториї Австро-угорскої монархії численні міста як Аквілєя, Поля, Карнунгум, а побіч него Віндобона, що дала початок нинїшному Відневи, Триєст (Терґесте), Буда і инші.

Австро-угорска територия підчас вандрівки народів. Підчас вандрівки народів переходило або осідало на короткий час на териториї Австро-угорскої держави богато Германьских народів, як Візиґоти, Остроґоти, що осїли на якийсь час в західній Угорщинї, Льонґобарди і Ґепіди (в Угорщинї). Через австрийскі краї переходили германьскі племена Вандали, Аляни, Свеви, Герулї, Руґійцї. Ґерманьскі народи знищили цілу римску культуру і просьвіту, на місци ладу і супокою запанувала темнота і економічний упадок краю. В сих тяжких і прикрих хвилях виступає в другїй половині V. столїтя сьв. Северин, що проповідував Христову віру в австрийских краях, та сїяв слова розради і потїхи, серед підупадаючих на дусї народів нинїшної австрийскої держави.

По вандрівках ґерманьских народів, розпочинає ся вандрівка словяньских племен. В нинїшних Чехах і Моравії поселюють ся Чехи, в північній Угорщинї Словаки. Долинами Дунаю, Сави і Драви вдирають ся Слозяни далеко на захід, занимають Австрию долїшну і горішну, Стирию, Сальногород, словяньскі оселї сягають до Тиролю і Бавариї, лише пізнійша кольонїзация Нїмцїв з заходу на схід, виперла Словян з Тиролю, Австриї, Сольногороду та почасти і зі Стириї. В Каринтиї і Країні поселюють ся Словінцї, над Савою осідають Хорвати, а від них на полудни Серби.

Рівночасно Угорщину заливають народи турецко-фіньского походженя. Вперед прибувають в Угорщину Гуни, відтак Авари, а під конець X. віка закладають в Угорщинї свою державу Угри.

Східна мархія під володїнєм Бабенберґів 976.—1246. Основана около 800. року Каролем Великим, Східна мархія упала підчас тяжких угорских наїздів. Доперва Оттон І. Великий відновив єї по битві над Лєхом 955. р. і злучив з Бавариєю. Коли-ж Баварский князь Генрик Сварливий повстав проти Оттона II. відлучив Оттон II. від Бавариї Східну мархїю і надав єї 976. р. Лєопольдови з родини Бабенберґів. Австрийскі марґрафи, яких столицею було місто Мельк, були дїдичними вазалями, зависимими від баварских князїв. Східна мархія була з початку невеличкою, але Бабенберґи будьто війнами з Уграми, будьто розумною, полїтикою позискували нові округи. Австрийскі марґрафи стояли звичайно по сторонї цїсарів, защо послїдні надїляли мархію новими областями і вже за третого марґрафа Адальберта Побідника сягнула мархія на схід по ріки Литаву і Мораву, а пятий з ряду марґраф Леопольд III. Сьвятий, мав таке поважанє у нїмецких князїв, що єго хотїли вибрати королем.

Велике значіня для Австриї мають борби Вельфів і Ґібелїнів. Цїсар Конрад III. відобрав Вельфам Баварию і надав єї свому природному братови Лєопольдови IV. з Бабенберґів. Наслїдник Конрада III. Фридерик І. Рудобородий, погодив ся з Вельфами, іменно з Генриком Львом, віддав Генрикови Баварию, а щоб винадгородити тогдїшного австрийского марґрафа Генрика II. Язомірґота, за утрату Бавариї, надав єму 1156. р. „Привілєй Фридерика Менший“, на підставі якого, 1. узнано Австрию князївством зависимим впрост від цїсаря, 2. Бабенберґи одержали право наслїдства так в мужескій як і женьскій лінії, а наколи-б нестало жадних наслїдників то австрийский князь міг назначити свого наслїдника. 3. На австрийскій териториї ніхто не міг бути вільним від княжого суду, 4. австрийский князь був обовязаний браги участь в воєнних походах лише тогди, коли війна вела ся в сусїднім Австриї краю. Генрик II перенїс столицю з міста Мельк до Відня.

Наслїдник Генрика II. Лєопольд V. брав участь в третім хрестоноснім походї і збільшив австрийскі посїлости придбанєм Стириї 1192. р. яку записав Лєопольдови V. послідний стирийский князь Отокар.

До найкрасшого розвитку дійшла Австрия за Лєопольда VI. Всеславного, великого лицаря, що брав участь в борбах християн проти магометан в Італїї, Палєстинї і Єгиптї. Лєопольд VI. украсив Відень красними будівлями, закупив просторі добра в Країні, а в краю попирав промисл і торговлю. За єго часів віденьскі міщани так збогатили ся, що про них говорено; гроший не рахують, а мірять ґілетками.

Послїдним з Бабенберґів був Фридерик II. Бойкий. За єго панованя списано 1237. австрийске право в якім сказано. Князь є найвисшим судиєю, він лише має право накладати цла і мита, чеканити гроші і є найвисшим війсковим вождом. За панованя Фридерика II. напали на Угорщину Монголи. З сего нападу скористав Фридерик II. і забрав угорскому королеви Белї IV. три сусідні з Австриєю округи. Се дало причину до війни межи Фридериком II. а Белею IV. в якій австрийскі війска побідили Угрів, але в битві поляг бездїтний Фридерик II. На ним вимерла лїнїя Бабенберґів.

Чехи під панованєм Перемишлїдів. Чехи були з початку подїлені на численні племена, які сполучили під своїм скитром князї з роду Перемишля, звідки назва Перемишлїди. Столицею їх була Прага. Ческі князї приняли хрест з заходу від Нїмцїв і попали скоро в нїмецку зависимість, мусїли платити цїсарям річну данину і доставляти на війну 300 їздцїв. Денеякі ческі князї старали ся скинути з себе нїмецку зависимість, а ческий князь Бретислав Ахіль около 1050. р. гідбив Польщу і носив ся з гадкою основаня великої славянської монархії, але цїсар Генрик III. змусив Бретислава уступити з Польщі і признати наново зверхність нїмецких цїсарів.

Помимо признаня зверхности нїмецких цїсарів, значінє ческих князїв все зростало, а денеякі з них як Вратислав II. і Володислав II. одержали титул королїв. Перший від Генрика IV. другий від Фридерика І. Рудобородого. Однак сї титули були привязані лише до осіб, а не були дїдичними. Доперва Перемишль Отокар І. котрий усунув в Чехах право сенйорату одержав 1212. дїдично титул ческого короля. Крім сего Чехи одержали привілєй, що по вимертю Перемишлїдів ческий сойм має право вибрати короля. Найславнїйшим з поміж Перемишлїдів був Отокар II. котрий здобув цїлу спадщину по Бабенберґах, але мусів єї звернути Рудольфови з Габзбурґів. Єго наслїдники Вячеслав III. і Вячеслав IV. здобули для Чех польску корону, але несподїване вимертє Перемишлїдів 1306. знищило всї здобутки Чехів.

Угорска держава за Арпадів. Під конець X. віка заснували Мадяри державу в нинішній Угорщинї. На чолї Угрів панували князї з роду Арпадів до р. 1301. Властивим основателем Угорскої держави був Стефан І. Сьвятий 998.—1038. Він злучив всї угорскі уділи в своїх руках, прилучив до Угорщини Хорвацию і Семигород, приняв християньство і розширив єго поміж Уграми, за що одержав від папи Сильвестра II. в роцї 1000. королївску корону і титул апостольского короля. Велика влада угорских королїв меншала з кождим днем на користь шляхти, яка вимогла остаточно на Андрію II. великі привілеї, так звану Золоту булю 1222. На підставі золотої булї лише шляхта мала права занимати висші уряди і набувати земскі добра, шляхта не платила жадних податків, лише служила в війску. Король не міг вязнити шляхтича без попередного засуду і не міг накладати жадних податків без дозволу сойму.